Знайдено 3D-фільми нацистської Німеччини

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

В усіх документах стрічки описувалися як “просторові” (Raum Fulm), а тому досі ніхто не здогадувався, що йдеться саме про технології 3D.

Два фільми, зроблених в 1936 році в технології 3D, виявив у берлінських архівах австралійський режисер Філіп Мора. Раніше вважалося, що цю технологію винайшли в Голлівуді в 1950-х роках, повідомляє ТСН.ua.

"Фільми зняті на 35-міліметрову плівку, ймовірно, двома об'єктивами, перед якими, ймовірно, встановлювалася призма. Вони були випущені однією з незалежних студій на замовлення міністерства пропаганди, на чолі якого стояв Геббельс", - цитує видання слова Мори.

Обидві картини - тривають приблизно по півгодини. Одна з них є мюзиклом, де дія розгортається на заміському пікніку, а найефектніша сцена включає в себе бризки жиру від смаженої ковбаси, що летять у бік глядача. Другий фільм - про розваги шістьох подруг-старлеток.

Режисер пояснив, що в усіх документах стрічки описувалися як "просторові" (Raum Fulm), а тому досі ніхто не здогадувався, що йдеться саме про технології 3D, яку, як раніше вважалося, винайшли в Голлівуді в 1950-х роках.

"Якість у цих фільмів просто вражаюча", - захоплюється Мора, який зараз працює над документальною картиною про історію Третього рейху. Він переконаний, що в німецьких архівах ховається ще чимало 3D-матеріалів і має намір продовжити розшуки.

Філіп Мора відомий як автор фільмів "Свастика" (Swastika, 1973), "Скажений пес Морган" (Mad Dog Morgan, 1976), "Детектив Ар Деко" (Art Deco Detective, 1994), "Дорогоцінна знахідка" (Precious Find, 1996 ). Зараз він збирається знімати тривимірну біографію Сальвадора Далі.

Від “Аратти”. Насправді “технологія 3D”, не є досягненням останніх років - вона давно знайома і українцям, наприклад, свого часу в Києві працював кінотеатр "стереоскопічного фільму" - "Дніпро", де демонструвалися фільми, відзняті за об`ємними технологіями.

Стереофільми - не настільки новий винахід, як може здатися. Його історія починається з 1890 року! Перший стереофільм з'явився в 1922 році, а перший радянський стереофільм вийшов на екрани в 1947 році.

Історія стерео кіно починається в 1890 році. У тому році англійський винахідник Уїльям Фрис-Грін отримав патент на стереоскоп і стереофільми. Мінус цього винаходу в тому, що такі об'ємні фільми, які виходили за технологією винахідливого британця, можна було дивитися лише на стереоскоп - спеціальному приладі індивідуального використання. А сама ідея кінематографа (синематографа) вимагала можливості публічного показу фільму одночасно великій кількості людей.

Вирішуючи на практиці "проблему стереоскопа", виробники майже одночасно випустили відразу два стереофільми. Перший з них вийшов у 1922 році і називався "Сила кохання". Другий, "Радіо-манія", вийшов на екрани в 1923 році.

Стереофільм "Сила кохання" знімали двома камерами, в різній колірній гаммі, і з різних точок. Щоб створити об'єм при демонстрації фільму, його показували двома проекторами з різних точок. Кожен проектор показував зображення лише однієї з камер. Глядачам видавали окуляри зі світлофільтрами синього і червоного кольору. Пізніше такі окуляри стали називати "стереоокуляри".

Альтернативою стерео-окулярам став спосіб перегляду стереофільмів, запропонований в 1922 році Лоуренсом Хаммондом. Спосіб полягав у тому, що глядач дивився на екран через пристосування з двома окулярами і шторками, синхронізоване з проекторами. На екрані швидко змінювали один одного кадри, зняті з різних точок, а шторки поперемінно закривали то лівий, то правий окуляр. У результаті правим оком глядач бачив лише кадри, зняті правою камерою, а лівим - кадри, зняті лівої. Виникала ілюзія обсягу. Фільм "Радіо-манія" був єдиним фільмом, знятим для цієї системи.

У 1941 році винахідник Семен Іванов випустив фільм-концерт під назвою "Земля молодості", для перегляду якого був потрібний спеціальний растровий екран: окулярів не було, а глядачеві потрібно було відшукати в залі єдино вірну точку, в якій зображення не розпливалося і виглядало об'ємним.

Перші стереофільми викликали великий інтерес і люди йшли на сеанси натовпами. Але, так як нових фільмів у стерео-форматі не знімали, то публіка швидко охолола до стереофільму. Прості фільми виходили із завидною постійністю, а їхня якість була все краще і краще. Кожен другий фільм був шедевром і люди майже забули про стереокіно.

Через десятиліття, у СРСР вирішили створити свій фільм за технологією тривимірного кіно. Вирішено було екранізувати твір Даніеля Дефо "Робінзон Крузо". Незважаючи на те, що технологія була шалено дорогою, знімати вирішили все ж таки саме фільм для дітей. Це був шикарний подарунок радянським дітлахам, які ще недавно пережили всі жахи найстрашнішої війни за всю історію людства.

Перший радянський художній стереофільм вийшов двосерійним. Режисером фільму виступив Олександр Андрієвський. Він же, разом із Сергієм Єрмолинським, написав сценарій фільму. Робінзона грав Павло Кадочников, а П'ятницю - Юрій Любимов. Виробництвом кінофільму займалася Грузія-фільм.

У 1947 році фільм вийшов на екрани країни. Незважаючи на старання багатьох людей і організацій, фільм в художньому відношенні був визнаний невдалим. Однак, в історії стереокіно, він став знаковою подією. Радянські кінотехнології застосували нову, прогресивну технологію, завдяки чому тривимірне кіно було не тільки "реанімоване", але й отримало потужний імпульс розвитку.

І дійсно, вже через 5 років, в 1952 році, США відбулася прем'єра першого кольорового стереоскопічного фільму "Бвана-диявол". Фільм був знятий за технологією, яка передбачає проектування двох поляризованих зображень на загальний посріблений екран. Після цього кінофільму, тривимірні фільми стали знімати так часто, що здавалося, ніби-то їх виробництво "поставили на конвеєр".

Але коли тривимірні фільми стали буденністю, інтерес до них у масового глядача знову зник. До того ж, виявилося, що перегляд стереофільмів стомлює зір. Також важко було витримувати технологію показу фільму. Через погану синхронізацію зображень пропадав ефект глибини і обсягу...