Формування позитивного іміджу держави: приклади для України

Автор/джерело -  © Наталія СОКОЛОВСЬКА, ПолітІнформ.org 

Державні PR-програми, спрямовані на підтримання своїх економік, існують фактично у всіх розвинутих країнах. США наприклад на державний маркетинг і піар з держбюджету щорічно виділяє приблизно 2 млрд. долларів. В Україні, в свою чергу, існує лише концепція покращення державного іміджу.

В сучасному світі, перенасиченому інформацією, успіх у політиці чи бізнесі часто залежить від уміння створити позитивний образ. Якщо ваш партнер емоційно прихильний до вас – він може слухати в піввуха інформацію ваших опонентів, натомість ваші повідомлення сприйматиме як чергові елементи картини світу, в якому ви і маєте бути успішним, а ваші прагнення – задовольнятися.

І навпаки: якщо вас вважають корумпованою державою з неефективним керівництвом і розділеним суспільством, вам буде важко переконати будь-якого партнера у надійності ваших позицій і перспективах співпраці з вами.

На цьому тлі важливість свідомого створення позитивного іміджу важко переоцінити. Державні PR-програми, спрямовані на підтримання своїх економік, існують фактично у всіх розвинутих країнах. США наприклад на державний маркетинг і піар з держбюджету щорічно виділяє приблизно 2 млрд. доларів. В Україні, в свою чергу, існує лише концепція покращення державного іміджу.

На жаль, Україна далі пасе в цьому задніх. Кошти на створення позитивного іміджу виділяються мізерні – і навіть ті марнуються. Натомість існують приклади держав, які, не маючи надзвичайних ресурсів, спромоглися за допомогою вдалої іміджевої політики зміцнити свій авторитет і посилити власні позиції в світі.

Так, Японія після другої світової війни опинилася, як і більшість інших держав, у важкій ситуації. При цьому до неї ставились як до держави-агресора, якості японської продукції не довіряли, власне японцям - також.

У такій ситуації, японська влада доклала всіх зусиль для того, щоб створити одну ключову галузь, в якій Японія зможе виступати конкурентом на міжнародному ринку. Відтак метою нової інформаційної політики Японії стало заявити на весь світ про імплементацію передових технологій.

Метод, яким скористались японці для тогочасного світу, був оригінальним і новим. Японія підтвердила на практиці правило про те, що культурна експансія сприяє реалізації економічних інтересів. У післявоєнний час у багатьох країнах створювалися японські культурні центри, проводилися різноманітні заходи, що розповідали про японські традиції, філософію, національну кухню. Стали просувати сучасну поп-культуру, розповідати про життя молоді, показувати японське кіно. Результативність даної кампанії може оцінити кожен пересічний українець: відкриваються японські ресторани, перекладаються книжки японських авторів і водночас зростає інтерес до держави загалом.

Звісно, на сьогодні бренд «made in Japan» в першу чергу асоціюється із високою якістю і передовими технологіями. Причиною цьому є централізована державна політика, яка була спрямована у чіткому руслі – розвитку hi-tech. Але важливо усвідомлювати, що цьому передувала яскрава кампанія на створення образу держави загалом і зокрема культурного.

Ще 40-50 років тому слова «вироблено в Японії» сприймалися приблизно як сьогодні – «вироблено в Китаї». А через десять років бренд «Китай» буде коштувати не менше бренду «Японія» і все через те, що Китай використовує усі свої конкурентні переваги. І основна координаційна роль в цьому процесі покладається на державу.

Цікавим є і досвід у сфері іміджевого позиціонування провідних західноєвропейських держав. Так, наприклад, Франція показала наскільки ефективним є кооперація між приватним сектором та державою. В 1961 році створюється державна компанія «Сопекс» під егідою міністерства сільського господарства, чиїм завданням стало сприяти продажу французьких сільськогосподарських продуктів, продуктів харчової промисловості, спиртних напоїв і просування іміджу французької гастрономії у всьому світі. Компанія і сьогодні здійснює за дорученням міністерства різноманітні проекти щодо іміджевого позиціонування продуктів французької гастрономії. Загальний бюджет акцій, що фінансуються міністерством складає близько 15 млн. доларів в рік. Частка зацікавлених компаній має складати від 30 до 60 % цієї суми.

Іншим прикладом кооперації між приватним сектором та державою є Австрія. Австрійський національний туристичний офіс (АНТО) – національна туристична організація Австрії – фінансується із федерального бюджету (75% - федеральним міністерством економіки і праці, 25 % - Торгово-промислова палата Австрії). На сьогодні АНТО налічує близько 32 закордонних представництв, що курують ринки в 40 провідних країнах світу, в 2007 році по всьому світові було проведено близько 2 тис. маркетингових і PR- акцій, направлених на просування австрійського туристичного продукту. До них входили класична реклама, PR-кампанії, участь у виставках, проведення семінарів, презентацій, workshops та багато іншого. Загальний бюджет АНТО на 2009 рік складав 52 млн. Такий інструмент називають – «політична парасолька». Тобто бізнес-інтереси прикриваються державою.

Розвиненою в сфері державного PR є США, які користуються інструментами маркетингових технологій для просування національного інтересу. В США наприклад, після проведення такого дослідження, виясняють, що в країні Х не вистачає мережі ресторанів швидкого харчування і США направляє приватну компанію для заповнення даної ніші. Компанія США приводить в країну Х власні ідеї, системи, ментальність, створює свою власну інфраструктуру, завойовує симпатію населення.

Україна може перейняти цей досвід "культурної експансії" – насамперед у країнах, в які експортуються або можуть експортуватися вітчизняні продукти. Завдання з просування іміджу має виконуватися як на рівні національних суб’єктів, так і закордонних представництв.

Так, на національному рівні необхідне запровадження низки принципових складових іміджу. Зокрема, це сучасний (за змістом і оформленням) Інтернет-сайт; формування креативної групи, яка займалася б розробкою рекламної продукції, роликів тощо – і їх просуванням, а також виробленням єдиного змісту для таких повідомлень.

Натомість представництва за кордоном мали би суттєво посилити роботу із поширення інформаційних і рекламних продуктів, залучаючи до цього процесу місцеві ЗМІ, бізнес, лідерів думок.