Наші пророки та християнство

Автор/джерело -  © Г.Рубан, “Ятрань” 



Дата публiкацiї - 18.07.2011 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2046

Більшість українців належать до однієї із двох основних течій християнства (православіє та католицизм). Ще й досі, багато хто не розуміє чого їм коштувало християнство.

Тарас Шевченко ніколи не стояв на ортодоксально-церковних позиціях

Християнство було започатковане близько двох тисяч років тому на території тепер відомій як Ізраїль. Більшість існуючих релігійних груп в Європі були основані на християнському вченні, ще коли воно було в зародку. В 988 році, завдяки намаганням греків, християнство було принесене в Київську Русі, і заселене там "вогнем і мечем". Багато що змінилося з тих часів. Тепер більшість українців належать до однієї із двох основних течій християнства (православіє та католицизм). Ще й досі, багато хто не розуміє чого їм коштувало християнство.

Але дехто все ж розумів. Троє таких людей були справжніми духовними вождями України - Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. Вони добре розуміли "правдиве" християнство, його "святих" і духовну кривду нанесену на українців. Перечитавши їх вірші можна побачити правду їхньої душі.

Тарас Шевченко (1814 - 1861) - найвеличніший поет, художник, і звичайно ж, українець. Нажаль, не всі почули Правду в його словах. Лев Силенко виявляє його велич так: "Тарасові Шевченкові не підходять титули "магістер", "професор", "доктор". Прізвище Шевченко стоїть вище всталених титулів. Шевченко - духовна містерія Народу." (стор. 1091, Лев Силенко, Мага Віра)

В наступній витяжці з вірша "Марія ", Шевченко, хоч і жаліє християнську "Матір Божу", не визнає "непорочного" зачаття Христа - на чому наполягає Християнство.

Марія встала та й пішла
З глечиком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію...
Холодочком
До сходу сонця провели
До самої Тівєріади
Благовіститєля. І раді,
Радісінькі собі прийшли Додому.
Жде його Марія
І ждучи плаче, молодії
Ланіти, очі і уста
Марніють і зримо. "Ти не та,
Не та тепер, Маріє, стала!
Цвіт зельний, наша красота! –
Промовив Йосип. - Диво сталось
З тобою, доненько моя!
Ходім, Маріє, повінчаймось.
А то... - й не вимовив: уб’ють
На улиці. І заховаймось
В своїм оазисі". І в путь
Марія нашвидко збиралась
Та тяжко плакала, ридала.

 

Тарас Шевченко. На хресті. 1850 рік.

"Журнал “Світло” (видання католицьких українців, Мондер, Альберта, 1940 р.) пише, що Тарас Шевченко у поемі “Марія” заперечує дівоче і надприродне зачатіє Христа, Пречисту Діву Марію представляє, як упавшу дівчину, а Спасителя світу зображає зовсім у матєріялістичний спосіб; так ніколи не говорить і не пише глибоковіруючий християнин." (стор. 1361, Лев Силенко, Мага Віра)

Шевченко звинувачує князя Володимира за кровопролиття і насміхається що він пізніше був об’явлений святим.

Вторгнувшись в град Полоцьк, Володимир убив князя Рогволода і двох його синів. Непокірна Рогніда сказала: "Не роззую сина рабині і не піду за нього". Тарас Шевченко присвятив вірш нещасній Рогніді.

Прийшли, і город обступили
Кругом, і город запалили.
Владимир князь перед народом
Убив старого Рогволода,
Потя народ, княжную поя,
Отиде в волості своя,
Отиде з шумом. І растлі ю,
Тую Рогніду молодую
І прожене ю, і княжна
Блукає по світу одна,
Нічого з ворогом не вдіє,
Так отакії то святії...

(поема “Царі”)
Тарас Шевченко чітко висловлює свої думки кажучи "Наробив Ти, Христе, лиха!" в одному з його інших віршів. Він злий навіть на самого християнського бога:

А ти, всевидящеє око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордували, розпинали
І вішали. А ти не знало?
І ти дивилося на них
І не осліпло. Око, око!
Не дуже бачиш ти глибоко?
Ти спиш в кивоті...

(“Юродивий”)

...В 1912 році пан отець Й. Кобилецький писав, що "Тарас Шевченко не є гідним пошани з боку греко-католиків", (стор. 938, Лев Силенко, Мага Віра)

Так виглядає що Шевченко був набагато ближче душею до до-християнських вірувань:

Заворожи мені волхве,
друже сивоусий!

[...]

Може, вернеться надія
З тією водою зцілющою й живущою,
дрібною сльозою –
може, вернеться з-за світа
в пустку зимовати.
Хоч всередині обілить
горілую хату.
І витопить і нагріє,
і світло засвітить...
Може, ще раз прокинуться
мої думи-діти.
Може, ще раз помолюся,
з дітками заплачу.
Може, ще раз сонце правди
хоч крізь сон побачу...

Майже кожен українець знає твори великого поета Тараса Шевченка, але не багато звернули увагу на його негативне відношення до християнства. І тому можуть помилятися коли намагаються пояснити побажання і надії Шевченка щодо майбутнього України.

 

Леся Українка закликала не не противитися злому, як того вчить християнська віра, а боротися зі злом

Леся Українка (1871 - 1913), має бути найвеличніша українська поетеса. Вона не ходила до школи, а була вивчена її матір’ю. Читаючи наступне, виглядає що її неповага до християнства ще більш проявлена у її позії ніж у Шевченка.

“В КАТАКОМБАХ” (уривок)

А мало нас погинуло даремне,
Кринавих жертв усім богам неправим,
Та й гине досі за того царя,
Що, кажеш ти, на рабство осудив нас?
Хто зміряв шлях, обставлений хрестами,
Що ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не впала
На голову катів, а все тяжить
На дітях тих замучених героїв?
По тій крові, немов по багряниці,
Простеленій для кесарських тріумфів,
Пройшла богів фаланга незчисленна
З землі на небо. Доки буде слатись
Під ноги їм, тиранам безтілесним
Богам безкровним, неживим примарам
Живої крові дорога порфіра?
Своєї крові я не дам ні краплі
За кров Христову. Якщо тільки Правда,
Що він є бог, нехай хоч раз проллється
Даремне божа кров і за людей.
Мені дарма, чи бог один на небі,
Чи три, чи триста, хоч і міріади.
За жодного не хочу помирать:
Ні за царя в незнаному едемі,
Ні за тиранів на горі Олімпі,
Ні кому з них не буду я рабом,
Доволі з мене рабства на сі світі!


[...В рядках поданих нижче, поетеса дуже точно описує стан речей на Україні (що духовно залишався незмінним вже сотні літ). Слово "храм" тут символізує духовну єдність і віру наших предків...]

Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,
Вороги найсвятіше сплямили,
На твоїм олтарі неправдивим богам
Чужоземці вогонь запалили.

І в іншому уривку християнство висвітлене з трохи іншого боку:

І до віку лев не втомиться
Ягнят покірних жерти:
Котре не з’їв учора, з’їсть сьогодні,
Помилує сьогодні, завтра з’їсть,
аби його пустити до кошари.
А ваша віра: не протився злому.

"Коли ти не противишся злому - значить ти помагаєш, щоб ширилося зло. Коли ти не противишся злому, яке тобі на шию ярмо накладає, не зви себе людиною." (стор. 131, Лев Силенко, Мага Віра).

Зло не матиме рятунку від душі цієї жінки, яку вона залишила нам в своїй поезії. Леся Українка являється символом боротьби добра із злом, і символом перемоги добра.

 

У Івана Франка джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості на Землі були світ і природа

Доктор Іван Франко (1876 - 1906) - знаменитий син України і ідеолог. Він глибинно дослідив християнство і Біблію, використовуючи його багатомовні знання (Гебрейська, Грецька, Асирійська, Латинська, Німецька, та інші). Одна з його найвідоміших проти-християнських робіт є книга за назвою "Сотвореннє Сьвіта", де він розглядає першу книгу Мойсея в Біблії з наукової точки зору. Ось що Франко пише в кінці своєї книги: "Усе те, в що досі вірило ся як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипаєть ся в порох, ..." (Стор.107, Іван Франко, Сотвореннє Сьвіта).

Франко вивчає основи християнства в глибоко філософському світлі:

"Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, - християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту, - християнин усе те вважав чортівською спокусою, гріхом та злочином.

Світ і природа, що [...] були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радости, в очах християнина - се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха, та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити. Не диво, що вже найдавніші поганські письменники, які мали нагоду стикатися з християнами, були поражені тим противенством і вважали їх або зовсім безумними, як Лукіян, або бездонно-забобонними, як Таціт, або заклятими ворогами всієї людської суспільносте."
(Іван Франко, "Данте Алігієрі")

І він також аналізує явний результат цієї релігії і її проповідників серед людей:

"Митрополитом київським був Михайло Рагоза, бідний шляхтич, що був зразу православним, потому перейшов на лютеранство, відтак за намовою ізуїтів - на латинство, а вкінці, також за намовою ізуїтів, зробився знову православним, але тільки в тій цілі, щоби знищити православіє. Єпископом берестейським був Іпатій Потій, чоловік хоч вчений, але без характеру, брехливий і хитрий. Єпископом луцьким і острозьким був Кирило Терлецький, розпусник і забіяка, про котрого поговорювали, що держав спілку з злодіями і грабівниками, фальшував гроші, і котрому в судах доказували множество різних злочинств, розбоїв, калічення людей і вбивств. Єпископом львівським був Діонісій Балабан, не ліпший від Терлецького, в Перемишлі сидів єпископ Михайло Копистинський, чоловік, що при живій жінці був посвячений на єпископа і опісля також жив з нею. І ось вони почали з’їздитися й радити, як би увільнитися від зверхносте патріярха і від надзору братств, і урадили, що найліпше буде піддатися папі римському." ("Буковинський календар", Чернівці, 1891 рік, кн. 8)

Іван Франко також писав вірші на християнську тему. Вони не були спрямовані проти християнства як релігії, а проти людей які проповідували її.

“Христос і Хрест”

Серед поля край дороги
Стародавній Хрест стоїть,
А на нім Христос розп’ятий
Висів тож від давніх літ.

Та з часом прогнили гвозді,
Вітер хрест розхолітав,
І Христос, вгорі розп’ятий,
Із хреста на землю впав.

Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в свої обійми,
М’яко приняла Христа.

Та якісь побожні руки
Спать йому там не дали
І, хрестячись, з-поміж цвітів
Знов угору підняли.

Та, нових не мавши гвоздів,
Щоб прибити знов Христа,
Хоч з соломи перевеслом
Прив’язали до хреста.

Силуються понад людськість
Будь що будь піднять Христа
І хоч брехні перевеслом
Прив’я:зати до хреста.

Він також звинувачує християн за деякі політичні проблеми в Україні, і не без аргументів:

"Чи не попи і біскупи навчили наш народ бити поклони перед кожним урядом, здаватися на ласку згори, ждати помилування там, де належало б упоминатися свойого права? Чи не біскупи і попи завсігди спиняли у нас почини яснішої, рішучішої, хлопської і щиронародної політики?" (Іван Франко, "Громадський Голос" , 1889 р., Ч. 22-24)

Це були віддані діти своєї Батьківщини. І Україна не мала б стільки проблем тепер якщо б більше людей було такими, або хоча б слухали добре.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.