Війна України з Росією. Чи надійний тил?

Автор/джерело -  © Петро Кралюк, проректор Острозької академії, Радіо Свобода 



Дата публiкацiї - 7.02.2017 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3779

Від буремних часів 2014-го – початку 2015 року минуло трохи часу. Для України, здавалося, це були відносно спокійні часи. На «східному фронті» бої почали вщухати. Принаймні діялося не те, що раніше.

Так званий «старший брат» займався дещо іншими справами, зокрема війною в Сирії. Насправді ж війна на Донбасі не припинялися. Там і далі стріляли – хіба що менше. І менше про це говорили в новинах.

Нагадування з Авдіївки

Загострення в кінці січня – на початку лютого нинішнього року воєнної ситуації на Сході для декого впало, як сніг на голову. Бої біля Авдіївки показали, що війна нікуди не поділася. Просто про неї дехто «забув».

Отримавши майже дворічну передишку, Україна (мається на увазі не лише «верхи», а й «низи») мало зробила для того, щоб перевести на «воєнні рейки» і економіку, і суспільство загалом.

Іноді складається враження, що ми жили й живемо в мирний час. Так, перед боями в Авдіївці багато українців бурхливо відзначали і Новий рік, і «три празники, які прийшли в гості» – колядували, щедрували. Хтось під час колядування заробляв, збираючи гроші собі в кишеню, хтось збирав гроші «на церкву». Але щось не пригадую, щоб колядники збирали гроші для воїнів, які воюють на Донбасі. А варто це було б зробити! Хіба ні?

Взагалі бачимо, що волонтерство пішло на спад. Втрата до нього інтересу – це симптом. На жаль, симптом невтішний. Суспільство ніби заспокоїлось. Чимось воно стало нагадувати страуса, що ховає голову в пісок, аби не бачити небезпеки.

Та справа не тільки й не стільки у волонтерстві…

Український тил

Чи багато зробила влада для того, щоб мобілізувати суспільство на війну?

Чи проведені реформи, які б дали змогу ефективно запрацювати економіці? На жаль, ні. Маємо, радше, економічні експерименти із «коливанням долара» та підняттям цін на комунальні послуги. Здається, поки що це єдині реальні «реформи».

Чи створені за цей період нові робочі місця? Навпаки, маємо руйнування середнього й малого бізнесу, який дає роботу значній кількості людей. Ще більш звичною стала для українців робота за кордоном. Останнім часом все більше зустрічаю різноманітної реклами перевізників, які пропонують доставку людей на роботу в… Росію. І це в умовах реальної війни з цією країною!

Або хіба не працюють в Україні й далі російські комерційні структури? І хіба Україна не торгує з Росією? Навіть торгує з окупованими територіями! Або хіба туристичні фірми не організовували поїздки українців до Криму? Дійшло навіть до того, що в Дніпрі порушили питання про заборону рекламувати відпочинок у Криму.

Чи візьмемо сферу освіти. Не буду говорити про ті реформи, які в ній ніби проводилися і які викликають чимало питань. Це окрема тема. Питання в іншому. Чи був змінений зміст освітніх програм, передусім гуманітарних, із врахуванням того, що ми перебуваємо у стані реальної війни з Росією? На жаль, гуманітарні освітні програми в нас, за великим рахунком, залишаються постколоніальними, де Україна так чи інакше розглядається в орбіті впливу Росії. Тому не дивно, що навіть наші молоді люди осмислюють реалії життя з допомогою російських чи радянських символів. Наприклад, чого вартувало порівняння Донецького аеропорту з обороною Сталінграда! Боюся, що розуміння цієї серйозної проблеми немає на рівні «освітніх верхів». А тут, до речі, виникає «простеньке» питання. Чи може людина, в якої сформоване російськоцентричне бачення світу, воювати з російським агресором? Звісно, не все тут залежить від школи. Але від неї теж. І дуже багато.

Нарешті візьмемо наші мас-медіа. Під час недавнього загострення ситуації на Донбасі я спеціально виходив на сайти Першого українського й Першого російського телеканалів, переглядав деякі їхні передачі, переважно на теми політичні, й порівнював їх. Це ж бо канали державні й, відповідно, вони проводять державну інформаційну політику. Якщо на Першому російському спостерігав агресивну антиукраїнську пропаганду, яка подавалася досить професійно, то український Перший телеканал «тішив» непрофесіоналізмом. Та й інформація про події в Авдіївці, а також обговорення цих подій подавалися на цьому каналі «в’яло» й нудно. Чесно кажучи, ставало соромно за нашу «першу кнопку». Невже за час війни з Росією, яка триває майже три роки, не можна було зробити відповідних змін на Першому телеканалі? Зробити його і більш професійним, і патріотичним, і, зрештою, більш наступальним у плані інформаційному.

Про більшість комерційних телеканалів та мас-медіа, певно, немає потреби говорити. Для них, так видається, війна на Донбасі не цікава чи малоцікава. Зате цікавими є розважальні шоу, які не дуже різняться від подібних шоу в російських мас-медіа. До того ж часто ці шоу провадяться російською мовою. І далі в Україні радіостанції та музичні телеканали масово транслюють російську чи російськомовну попсу. Словом, більшість наших мас-медіа нав’язують українцям російське бачення світу.

Я не є військовим і мені важко судити, як насправді відбувалися недавні бої на Донбасі, де наші військові перемагали, а де програвали. Та зрозуміло на день сьогоднішній, що там для нас не сталося воєнної катастрофи, що українські війська, незважаючи на різні проблеми, навчилися воювати й навіть наступати. Чогось навчилася й влада, яка зуміла привернути увагу до цього питання на міжнародному рівні.

Але для того, щоб успішно воювати, необхідна не лише мужність і мотивація воїнів. Для цього потрібен надійний тил, над яким ще треба в Україні працювати й працювати. Адже війни виграються не лише на фронті.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.