Обміни 2019 року були особистим кредитом Путіна Зеленському. Чим нині платитиме Київ?

Автор/джерело -  © Станіслав Асєєв, Радіо Свобода 

Поняття «полону» або «політв’язнів» вже давно має мало спільного з тим, що відбувається в Донбасі. Якщо подивитися на склад тих, кого обміняли в грудні 2019 року, можна помітити, що власне військовополонені становили переважну меншість.

Кредит на обмін

Наближення Нового року в Україні стало означати наближення і ще однієї «традиційної» події, чий ритуал привнесла в новітню історію країни війна на Донбасі – обміну полоненими. І чим ближче 2021 рік, тим дедалі ясніше постає простий факт: обміни 2019 року було величезним політичним кредитом, виданим особисто Володимиром Путіним особисто Володимиру Зеленському.

Кредитом, чиїм «тілом» встигли скористатися звільнені у вересні і грудні 2019-го, і «під відсотки» якого потрапили ті, хто досі перебуває у полоні. Іншими словами, в Москві вирішили, що прийшов час платити.

Заручники, а не «політичні»

Втім, поняття «полону» або «політв’язнів» вже давно має мало спільного з тим, що відбувається в Донбасі. Якщо подивитися на склад тих, кого обміняли в грудні 2019 року, можна помітити, що власне військовополонені становили переважну меншість.

Більшу ж частину звільнених представляли цивільні особи, часто – в принципі не мають ніякого відношення до війни на Донбасі. Репресивна практика ОРДЛО формує з десятків перевізників – «українських диверсантів», у яких раз у раз знаходять тротил, а ще бізнесмени, які залишилися в окупації часто стають «шпигунами», у яких тут же «віджимають» їхній бізнес і відправляють всіх на обмін.

Таким чином, ситуація з обміном власне військовополоненими РФ і їхні сателіти в ОРДЛО перетворюють на повний абсурд, коли за цілий рік-півтора Україна отримує заледве з десяток військових з полону, в той час як світова практика ще з часів Другої світової увазі одночасний обмін тисячами комбатантів, для чого учасникам конфлікту не потрібно кілька років.

У випадку ж з цивільними особами ситуація є ще абсурднішою. В українському інформаційному середовищі до таких людей прийнято вживати термін «політв’язні», що ще більше заплутує і без того складне питання.

У Західному світі встановлено досить чіткий наратив щодо політв’язнів, перш за все сформований на радянських прикладах та іменах. Володимир Буковський, Олександр Солженіцин, Семен Глузман, Олександр Гінзбург – всі ці люди міцно асоціюються на Заході з боротьбою за свободу слова, гласність, право на правду про репресії, примусової психіатрії та інше.

Чи можна в один ряд з ними поставити людину, яка ще вчора займалася перевезеннями людей через блокпости, а сьогодні опинилася в підвалі так званого МГБ з дротами на пальцях (катування електричним струмом – ред.) і звинуваченням у шпигунстві? Очевидно, що ні. І справа тут зовсім не в масштабі особистості, – а в спотвореній реальності, коли боротьбу за свободу і цінності і банальний шантаж про заручників називають загальним словом «обмін».

«Полонений» означає «товар»

Останнє добре демонструє поведінку представників бойовиків на переговорах в Мінську. У Москві безпомилково вловили, що тема обміну – мабуть, єдине, чим можна торгуватися з будь-якою українською владою, незалежно від її забарвлення.

Саме систематичні катування в ОРДЛО і перетворення сотень доль людей в фізичне і психологічне ніщо – спосіб змусити Київ піти на поступки Москві.

Саме тому ще до недавнього часу бойовики як необхідну умову для обміну виставляли скасування постанови українського парламенту про місцеві вибори в окупації. Вибори пройшли – стало неактуально. З’явилася нова умова – таке собі процесуальне очищення тих, хто вже рік як на волі. На додачу до цього йде і ще одна – вже явно нездійсненна – умова: ухвалити план ОРДЛО щодо Донбасу (фактично написаний РФ) як дорожню карту в переговорах.

Таким чином, в ключовому гуманітарному питанні самої гуманітарної складової взагалі не залишилося: ув’язнених ОРДЛО остаточно перетворили в товар, який РФ збирається обмінювати тільки на політичні дивіденди.

Оплески тирану.