Актуально
28780 переглядів
 |
Племена середньостогівської культури першими в світі приручили коня і пристосували його для верхової їзди |
Середньостогівська археологічна культура, яка датується 5300 – 4250 рр., виникла і розвивалася довгий час паралельно з Трипільською культурою, але на досить віддаленій від неї території.
Цілком імовірно, що переселенці з Циркумпонтійської зони пішли на відміну від дідів-прадідів трипільців в північному напрямі через Причорноморські степи вздовж Дніпра аж до його верхів’їв. Звичайно, багато племен залишилися в Придніпровських степах, асимілювали місцевих європеоїдів і згодом дали початок новому арійському етносу – носію Середньостогівської культури.
Ця археологічна культура, названа за поселенням, розкопаним в урочищі Середній Стіг на околиці Запоріжжя, була поширена в степовому Подніпров’ї, басейні Сіверського Дінця і Нижньому Донбасі і деякий час існувала паралельно з Трипільською культурою. Відомо, що середньостогівці першими в світі приручили коня і пристосували його для верхової їзди, а їхні вершники першими проклали шлях в Подунав’я.
На думку деяких дослідників, в кінці V тис. до н.е. сурська культура у взаємодії з дніпро-донецькою і трипільською культурами трансформувались в середньостогівську. Впродовж двох тисячоліть із районів Поріжжя середньостогівська культура поширилася на всю Східну Україну аж до Києва, в деяких місцях проникаючи на територію поширення Трипільської культури (окремі місцезнаходження Середньостогівської культури виявлено на захід від Дніпра – в межах Кіровоградської області).
Середньостогівська і Трипільська культури представляли собою дві найпотужніші сили в історії епохи міді. Обидві культури характеризувалися тенденцією стрімкого поширення на значній території і в процесі своєї експансії як Середньостогівська, так і Трипільська культури продемонстрували, можливо, перший в історії приклад мирної інтеграції, вміння користуватися здобутками одне одного. Це був початок своєрідної спеціалізації і розподілу праці між трипільцями-землеробами і середньостогівцями-скотарями.
Племена цих двох культур налагодили процес товарного обміну, наприклад, необхідну мідь середньостогівці отримували з Балканського регіону та у трипільців. Можна говорити про досить тісні контакти між середньостогівцями і трипільцями, а також припустити появу змішаних шлюбів, про що свідчать матеріали археологічних досліджень.
Кістки трипільців досить грацильні, тонкі, у середньостогівців – дещо масивніші. У деяких пам’ятках кістяки середньостогівців переважають серед жіночих серій могильників (наприклад, Вихватинці на Дністрі – територія Трипільської культури), що говорить про процеси етнічного змішування. Під час аналізу вихватинської серії могильників було з’ясовано, що чоловічі черепи належали трипільцям, а жіночі – середньостогівцям. Такі ж дані дає й аналіз інших пізньотрипільських пам’яток, зокрема, Чапаївського могильника поблизу Києва.
Поступово в степу з’являються пам’ятки, характерні Трипільській культурі, і, навпаки, культурні утворення пізнього Трипілля насичені елементами середньостогівської культури (посипання вохрою небіжчиків, стрічковий орнамент кераміки) і її спадкоємиці – Ямної культури (курганний обряд поховання).
Археологам відомо близько 100 пунктів середньостогівської культури – поселень, могильників, поховань чи окремих знахідок. Найповніше досліджено поселення і могильник у с.Дереївка поблизу Кременчука на Дніпрі, поселення і могильник Олександрія на Осколі, поселення Костянтинівка на Нижньому Дону. Про склад і характер матеріальної культури найповніше уявлення дає поселення Дереївка. Тут на площі 2000 кв. м розкрито невеликий "дворик", оточений трьома трохи заглибленими в землю житлами прямокутної форми. Багаття в житлах горіло у невеликих ямках, часто обкладених камінням. Виявлено багато господарських ям, культові поховання собаки, а також черепа коня в супроводі двох собак.
На "дворику" поблизу одного з жител виділяються місця "гончара" і "точильника", де формували глиняний посуд та виготовляли за допомогою шліфування кістяні знаряддя. На поселенні зібрано більше 10 тис. знахідок. Це, перш за все, кераміка, знаряддя праці, прикраси. Пластика представлена жіночими статуетками і фігурками тварин.
Кераміка (горщики, глечики) середньостогівської культури майже виключно гостродонна, лише невелика частина мисок мають плоске дно. Вінця, як правило, досить високі, інколи трохи "роздуті". У глиняне тісто додавали велику кількість товчених черепашок. Орнамент, що покривав лише верхню частину посуду, наносили гребінцевим штампом, пізніше з'явився гусеничний орнамент. За деріївського періоду посуд прикрашали за допомогою скобкоподібних штампів чи відбитками шнура.
Середньостогівська культура була першою на території Україні, в якій виникає шнуровий орнамент, що потім відіграв велику роль у культурах мідного і бронзового віків Європи. Чи не тому, що багато племен середньостогівців в процесі своїх міграцій дісталися територій Дунаю і Задунав’я, зберігаючи характерний орнамент своїх предків? Серед знарядь праці середньостогівської культури багато крем'яних ножів, скребків, вістер дротиків і стріл, кам'яних зернотерок, мотик, лощил, рибальських гачків з рогу і кістки. З рогу оленя виготовлялися бойові молоти та псалії (деталь кінської вуздечки).
Основним заняттям середньостогівських племен було скотарство, головним чином, розведення коней — серед тваринних решток їхні кістки становлять інколи до 60-80 %. Як зазначено вище, середньостогівські племена були першими, хто почав використовувати коня для верхової їзди. Своїх померлих вони ховали в ґрунтових, плоских, невеликих розмірів могильниках. Поховані лежали на спині, з підігнутими в колінах ногами, а на багатьох скелетах виявлено порошок червоної вохри.
Як в свій час Середньостогівська культура змінила Дніпро-Донецьку на величезній території, так в свій час Середньостогівську змінила Ямна археологічна культура (наприклад, культурні залишки пам’ятки Молюхів Бугор, розташованої в однойменному урочищі біля с.Новоселиці Чигиринського району Черкаської області, залягають трьома шарами: нижній належить племенам Дніпро-Донецької, а два верхніх – племенам Середньостогівської і Ямної культур).
Ямна культура, яка датується 27-19 ст. до н.е., займала величезну територію від Уралу до пониззя Дунаю і являла собою, скоріше за все, культурно-історичну спільність, в якій виділяється кілька варіантів. Найцікавішою для нас є Ямна культура нижньодніпровського варіанту, оскільки вона слідувала за середньостогівською і була генетично з нею споріднена. Походження Ямної культури ще пояснюють еволюцією місцевого населення під впливом центрів відтворюючого господарства (Трипільської культури).
Племена ямної культури розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз. Роль коня в господарстві ямних племен була не завжди однакова: помітно більша на ранньому етапі і менша у пізньоямний час. Скотарі ямної культури вели, очевидно, досить рухливий спосіб життя, пересуваючись за своїми стадами. Все домашнє начиння вони перевозили на гарбах, запряжених биками.
Про це свідчать знахідки решток таких гарб (Сторожова Могила) та їх зображень (Кам'яна Могила). Під час розкопок у Подніпров'ї в могилах ямної культури вдалося виявити також рештки ярма, ручок від батогів-нагайок та інші речі, пов'язані з запряганням биків. У ямному похованні кургану Курбан-Байрам у Криму разом з рештками возика знайдено залишки саней-волокуші.
На просторах степового півдня Східної Європи лише як острівці існували окремі поселення ямних племен, що інколи були досить великими і довготривалими (наприклад, поселення поблизу с. Михайлівка на Херсонщині). На пізньому етапі існування Михайлівське поселення було обнесене кам'яною стіною, висота якої сягала понад 2 м. На площі поселення розкопано рештки численних жител, побудованих на кам'яній основі, виявлено сліди вогнищ, господарських ям та зібрано велику кількість знахідок.
Серед знарядь праці і предметів озброєння ямної культури мідні речі зустрічаються набагато частіше, ніж у середньостогівській. Тут виявлено плоскі мідні сокири, вістря стріл і списів, шила, швайки, ножі тощо. У цей час набувають значного поширення бойові сокири-молоти з каменю. В Надпоріжжі в урочищі Скеля поблизу Дніпропетровська виявлено майстерню, де виготовляли ці вироби. Крім напівзакінчених сокир тут зібрано також кілька десятків так званих вивертків, що виникають при свердленні отвору в сокирах порожнистим свердлом.
З появою в степах Східної Європи ямних племен поширюється курганний обряд поховання. Кургани раннього періоду мали невеликі розміри. У пізньоямний час виникають насипи висотою 10 і більше метрів. У більшості випадків можна простежити різночасове досипання насипу у зв'язку з окремими похованнями. Кургани містять інколи до 20 і більше ямних могил. Пізніше в цих курганах часто влаштовували могили інші племена.
Покійників ховали під курганними насипами в ямах здебільшого прямокутної форми і зазвичай у скорченому положенні на спині, часто посипали порошком червоної вохри; біля них інколи ставили горщик, очевидно, з водою, залишали їжу і знаряддя праці та озброєння — списи, бойові сокири-молоти тощо.
Поряд з похованими археологи знаходили прикраси: кістяні трубочки з гвинтовою нарізкою, молоточкоподібні шпильки з того ж матеріалу і просвердлених зубів хижака (собаки, вовка). Такий набір прикрас є характерною рисою культури ямних племен. У кількох випадках на території України і Калмикії вдалося простежити глиняні маски (?) на лицевій частині черепа померлих.
Племена ямної культури відіграли помітну роль в історії населення Східної Європи в III — на початку II тисячоліття до н.е. Вони, потіснивши пізньотрипільські і кемі-обинські племена, проникли далеко на захід від Дніпра, аж до Прикарпаття і на Балкани, та на південь—у Крим, про що свідчить поява тут "степових поховань з вохрою". У носіїв ямної культури існували тісні контакти з населенням Північного Кавказу і лісостепових районів Східної Європи.
Як вважає Юрій Шилов, правителі Аратти, торуючи собі новий шлях на свою прабатьківщину в Малу Азію, вплинули на організацію напівкочової стихії своїх сусідів – носіїв Ямної культури, які стали провідниками мігрантів через Кавказ. Прокладення цього шляху відоме в археології як “азово-чорноморська лінія розвитку степового енеоліту”.
Пізньотрипільські племена (представники Усатівської культури), що зосереджувалися на території Північно-Західного Причорномор’я і Подністров’я , ховали своїх померлих, як і ямники. Усатівська культура могла виникнути в результаті еволюційного розвитку і поширення Трипільської культури, а трипільські племена були генетичною основою усатівців. Можливо, що трипільці сформували це нове етнічне утворення в результаті взаємодії з носіями Давньоямної культури.
До теми:
