Кам’янець по-іншому

Туризм взимку - цікава розвага, незгірше подорожей улітку. Просто варто вибирати перевірені місця — такі, де навіть за сірої мряки над головою і сніжної плюхи під ногами буде цікаво. Кам’янець-Подільський і околиці — вибір цілком собі навіть і зимовий, тільки подбайте про зручне взуття.

Тротуари тут не розчищають попри всі кам’янецькі столичні амбіції (Кам’янець довгий час був столицею Поділля, а в 1919 р. - ще й всієї петлюрівської України).

До кам’янецької Великої Трійці – фортеці, катедри і найстарішої в Україні ратуші — ведуть, здається, всі шляхи і екскурсоводи в Старому місті. Цей тріумвірат – програма-мінімум. Ми ж підемо іншими дорогами — місту є що показати.

Олень над каньоном

Бруківка вул. Князів Коріатовичів веде до Новопланівського мосту. Князівське прізвище видасться дивно знайомим для закарпатців: так-так, мукачівський Федір Корятович починав кар’єру князя саме в Кам’янці. Він був одним з чотирьох братів-литвинів, іменем котрих названо вулицю, що веде з Нового Плану в Старе Місто. Просто у Кам’янці дещо по-іншому транскрибували прізвище вельмож, які чимало зробили для міста в кінці XIV ст. 21 січня 2009 р. було прийнято проект пам’ятника князям, який встановлять над каньоном. Попри чудові, готично-модернові скульптури прибалтійських митців, перемога дісталася кам’янецькому проекту: скручені в бублик позолочені коні як найкраща ілюстрація міських уявлень про красу і масштабність. Ех.

Ліворуч, на пагорбі лісопарку, стоїть олень з вапняку. Ще б йому не стояти: найбільш поширена легенда про заснування міста пов’язана саме з братами-князями та золоторогим оленем. Легенда має кілька варіантів, канва ж скрізь однакова: брати-князі (часом їх два, часом три, часом, неначе за підручником історії, всі чотири) їдуть на полювання, старший брат відстає — потрібно напоїти коня. З лісу виходить золоторогий олень. Князь намагається вполювати прекрасного звіра, та того не беруть стріли. Олень виводить мисливця до кам’яного острова з руїнами давнього міста. Оцінивши переваги життя на острові, захищеному з усіх боків стрімкими скелями, брати відроджують древнє місто і починають тут княжити. Іноді олень розмовляє людським голосом, іноді брати місто не знаходять, а засновують — це вже варіанти. Лише одна важлива деталь зникла з часом з легенди. За найдавнішим переказом, брати поїхали на полювання, забувши взяти з дому навіть шматок хліба. І їхня мати напророчила, що буде те місто вічно голодним, бо не взяли юнаки з собою їжі. «А материне слово справдилось — був той город голодний, через те і до цього часу так дорого у тому Кам’янці», — так закінчувався найдавніший з відомих варіантів переказу. Згадайте його, коли будете обідати в одному з ресторанів чи кафе Старого міста.

Та повернімося на кордон Нового Плану і Старого міста. Праворуч — дві кам’яниці кінця ХІХ століття: в більш скромній триповерховій розмістилася центральна міська бібліотека, а ошатну двоповерхову споруду за адресою Князів Коріатовичів, 1 (1896-1901) займає, як і сто років тому, банк.

Відразу за ним, за оглядовим майданчиком на території одного з численних міських парків, ще кілька десятків років тому було озеро, куди ходили рибалки. Над озерцем підняв кам’яні крила велетенський орел, дітище радянської монументалістики — його добре видно з Новопланівського мосту (1874). Зараз тут незрозуміле болітце, яке все ж таки фотогенічно спадає з 30-метрових скель каньону водоспадом, а в нечасті холоди замерзає ефектними бурульками. Над водоспадом — ще один олень - щоправда, цей більше натерпівся від життя і виглядає інвалідом. Найкращі види водоспаду – зі сходів, які збігають між скель униз. На сірих каменях поруч помітні позначки: тут здавна тренуються кам’янецькі альпіністи.

Від порохівні до водоспаду

Якщо спуститися до річки, перетнути її одним з численних мостів-кладочок і звернути майже сільською вуличкою праворуч, за кілька сотень метрів можна вийти до старої порохівні (зведена на місці старої в 1730 р., реконструкції Яна де Вітта у 1778-1779 рр. та Симеона Учти в 1834 р.).

Над порохівнею нависає семиповерхова башта Стефана Баторія (1575). Туристів сюди зовсім не водять, хоча кожен другий киянин верещить від захвату на мостах-кладках: для столичних жителів це якась карпатська екзотика, для нас — швидкий спосіб дістатися з берегу на берег. Порохові склади заросли диким виноградом, їх територію по-загарбницьки метр за метром відвойовують сусідні городи. Тому їх легко не помітити, - а потім дивуватися, дивлячись на них зі схилів каньйону: як можна було це проминути? Саме з каньйону порохівня виглядає найбільш імпозантно. При ближчому знайомстві є ризик дослідити експресивний та відразливий світ наркоманів та алкоголіків, які обрали цей закуток для своїх тихих оргій. На одному з білокам’яних порталів порохівні все ще помітний напис латинкою: "Non incaua futurі" – «Та, що остерігалась майбутнього». Правильно робила, що остерігалася.

Уже на початку XIX століття тут порохом буквально і не пахло, проте швидко затхнуло нафтою — її тут зберігали. А до того у порохівні розташовувалась кузня гарнізонного батальйону. У ХІХ ст. споруда служила стайнею, а у 1878р. пережила серйозну пожежу. Зараз під старим склепінчатим дахом 150 квадратних метрів площі пропадають даремно.

Трохи далі видніється масивна пивоварня, зведена в 1872 р. баронесою Евеліною Юній (вул. Руська, 5-7). Пиво тут давно не варять, а шкода. Шкода також, що територія бровару закрита для відвідувань — і не дізнатись, чи збереглись ще напівпідвальний лідник (1888) та старий склад (1880).

Вулиця Руська упирається в ще один міст через Смотрич, а ліворуч… Дозволю собі крихту суб’єктивізму і освідчусь цьому місцю в коханні. Польська брама, навіть ось така, руїна зі зруйнованими дахами, — прекрасна. Напевно, це найбільш романтичний шматочок Старого міста, до того ж - абсолютно незнайомий з туристичною інфраструктурою. Ніяких тобі яток з сувенірами і груп з екскурсоводами: скелі, башти і річка. Тихо і майже середньовічно. Лише Смотрич тече тут поспіхом, перешпортується об пороги і каміння - неначе пам’ятає, що років з 450 тому кам’янчани завдякі Польській брамі робили з ним, що хотіли. Вже не роблять...

Анатолій Свидницький в повісті «Люборацькі» так писав про Польську браму: «Тут, повище мосту, притулилась до стіни башта, а понижче, ступнів з двадцять від башти — Польська Брама: стоїть стіна мурована від скали до річки. В давнину вона і через річку йшла склепінням до другої башти, що й тепер стоїть на польсько-фільварецькім боці під скалою ж; та склепіння розвалили, лиш купа каміння, чамуром поспоюваного серед Смотрича стоїть, де воно впало. В стіні розвороття для брами, та самої нема, лиш діра та назвище зосталось. На стіні від мосту, справа від діри, католицький образ висить — св. Ганна; зліва була башта, а тепер руїни і в них солдатська кашоварня. Оце все зветься Польська Брама. За нею в праву руку повз самісіньку стіну тепер ступанка в город, а просто проти брами дорога вилами розходиться: та віднога, що на гору, йде в город крізь Вітряну Браму, а друга йде долиною повз тепер пусту пороховню, що ген-ген стоїть від Польської Брами, і в город не виходить. Цю долину один інспектор семінарії прозвав Палестиною». По «ступанці» — сходах Фаренгольца, що з ХІХ століття ведуть від брами вгору, — можна піднятися до Катедри, але поки що поспішати в центр Старого міста не варто. Треба зрозуміти, що ж такого унікального в руїні над рікою.

Путівники одностайно стверджують: Польска брама (як і її сестра Руська брама з протилежного боку каньону) — унікальна гідротехнічна оборонна споруда, яка не мала собі рівних в тогочасній Східній Європі. З’явився комплекс в 1548-1561 роках (іноді наводяться більш ранні дати, починаючи з XV століття). Чотиритомник «Памятники градостроительства и архитектуры УССР» взагалі пише, що чотириярусна Надбрамна (Ковальська) башта Польської брами була сформована в XV ст. на основі давньоруської кам’яної стіни ХІІІ ст. З назвою просто: Польська (в давнину Ляська) — тому що знаходилась на Польських фільварках. Зараз цей півострів - один з мікрорайонів міста, а в давнину тут були лише городи та комори.

В часи свого розквіту Польська брама складалася з п’яти башт, мурів та шлюзів, які перетинали каньон. Загальна її довжина сягала 180 метрів. На правому березі Смотрича знаходились Надбрамна, Наскельна (Ковальська третя) та Прибрежна башти (всі сяк-так збереглись), на лівому — Лівобережна та Настінна (остання теж вижила, але стоїть на приватному обійсті з дуже вже гавкучими собаками і незручним для перелізання парканом. Її непогано видно від річки чи зі сходів, що ведуть на Польські фільварки).

Шлюзами доводилося користатись досить часто, перетворюючи каньон в гігантський рів з водою. Передукріплення башти - захаб - відігравав роль своєрідної пастки в тих випадках, коли шлюзи спускати було вже ніколи. Перед татарами раптово відчиняли ворота брами, вороги вривалися туди — і… Ворота раптом зачинялися, шлюзи падали, трупи потопельників-зайд Смотрич ніс далі за течією навколо всього міста.

Руйнації шлюзів сприяло не тільки постійне використання, а й щорічні повені. Тому вже в XVIII столітті від шлюзів мало що лишилося. Були невдалі прожекти їх відновлення в тому ж таки XVIII столітті.

Башти ж стояли. Аж поки в 1832 р. не з’явився дозвіл на розбирання кам’яних стін. А потім, в ІІ половині ХІХ ст., через Польську браму пролягла нова дорога. Брама дорозі заважала, тому браму зруйнували. Ну, не так, щоб аж вщент... Щось засипали, щось розібрали, а в тому, що вистояло, працювала циганська кузня. Саме завдяки кузні збережені башти іноді називають Ковальськими. В 1962-68 роках комплекс реставрували. Більше ремонтних робіт тут не проводилося.

Відновлені в 1960-х ґонтові дахи Надбрамної вежі дожили до середини 1990-х, коли їх спалили п’яні підлітки. І знову географія зіграла з Польською брамою дурний жарт: брама для влади, напевно, не є туристичним об’єктом, а тому про неї можна забути. Он, в 2003 році під час дня міста запалав дах башти Захаржевського (На Броді), яка знаходиться якраз між Турецьким мостом і Польською брамою.

Вже за два місяці дах на башті відновили. Її ж з мосту видно, а там туристи ходять, дивляться. Негаразд без даху. Польську з мосту не видно… Ось-ось впадуть і дахи з Наскельної та Настінної башт. Дивитися на ґонт, встановлений ще в 1968 році, важко: прогалина на прогалині. Єдина надія — на «Повстанську купу ім. Морозенка», загін реконструкторів-левенців, які разом з польськими колегами з міста Ґнєв мають плани відродити найбільш прекрасну і занедбану фортифікацію Кам’янця.

Якщо продовжити прогулянку від брами вздовж річки, невдовзі проминемо вже згадану башту На Броді. А далі підійдемо до плотини-водоспаду (водоспад ліворуч, плотину ж не помітити неможливо). Це одне з найпопулярніших місць відпочинку кам’янчан. Місто позбавлене пляжів і великої води, тому в спеку вода навколо плотини, здається, закипає від кількості відпочиваючих. Позаду — панорама Старої фортеці (в новому ракурсі вона виглядає особливо імпозантно). Відчайдухи можуть роззутися і перейти Смотрич вбрід по каменях водоспаду, а потім піднятися сходами до Старої Фортеці. Однак це варіант лише для тих, хто не в змозі протистояти магнетичній дії найвідомішої пам’ятки Кам’янця. Є ж десятки інших, і деякі з них варто побачити обов’язково.

23 квітня 2024, вівторок

utmx_section("Headline")Кам’янець по-іншому

Кам’янець по-іншому