Актуально
19551 перегляд
 |
Перебуваючи на посаді віце-прем’єр-міністра та міністра фінансів Польщі в 1989–1991 роках, він у стислі терміни реалізував програму економічних реформ так званої шокової терапії, яка забезпечила перехід економіки країни від планової до ринкової та створила міцний фундамент для багаторічного зростання.
У 2001–2007-му Бальцерович очолював Національний банк Польщі й удруге підтвердив реноме видатного економіста, адже саме завдяки монетарній політиці НБП економіка держави уникла падіння внаслідок кризи 2008–2009-го. Враховуючи брак позитивних змін та економічного зростання в Україні, Тиждень звернувся до професора Бальцеровича з проханням поділитися досвідом реформування економіки.
У. Т.: Що, на вашу думку, заважає Україні реалізувати свій економічний потенціал і набрати високий темп зростання ВВП?
– Передусім погані умови для приватних інвестицій та ведення бізнесу. Якщо країна має таке освічене населення, але її економіка не зростає належними темпами, головною причиною такого стану є несприятливе середовище для ділової активності. Однією з проблем України, попри те що намітився певний прогрес, є стимулювальна фіскальна політика, що передбачає надлишкові видатки бюджету та великі субсидії. Це призводить до високих податків і тіньової економіки, бюджетного дефіциту й час від часу до економічних криз.
Цього слід позбутися. У який спосіб? Тут не треба бути філософом. Насамперед зменшити видатки. Ви витрачаєте чималі кошти на субсидіювання природного газу, тепла тощо – від такої практики в Польщі відмовилися понад 20 років тому. Низькі ціни на блакитне паливо для населення завдають шкоди. По-перше, підвищують навантаження на бюджет. По-друге, підтримують залежність від імпорту з Росії. Це дуже неефективна економічна політика, що свідчить про прагнення української влади отримати певні цінові поступки від Кремля.
Водночас, коли ви дорого платите за паливо, можна заощадити на інноваціях та нововведеннях. Тож субсидії не мають сенсу ні з економічного, ні з політичного погляду. Крім того, на умови ведення бізнесу суттєво впливає рівень корупції. За масової, непередбачуваної корупції, однією з причин якої є зарегульованість, яка шкодить бізнесу, очікувати значного обсягу чесних інвестицій не випадає. А без них економіка швидко не розвиватиметься. Проблему можна вирішити, якщо усунути її причини. Отже, потрібні широка дерегуляція й перехід на нові правила регулювання.
У. Т.: Прихильники незмінних цін на газ і субсидій стверджують: коли підвищити їх, населення значно збідніє, що може призвести до соціальних заворушень. Як ви прокоментуєте таку позицію?
– Те саме було в Польщі, Чехії, Угорщині, Латвії, Естонії 20 років тому, але ми це пройшли й нині перебуваємо в кращому становищі, ніж Україна. Я б сказав, що українські урядовці не так бояться, як вдають, ніби турбуються про населення. Залишаючи все без змін, вони радше завдають людям шкоди, ніж допомагають їм. Якщо поглянути на статистику, можна побачити високий дефіцит рахунку поточних операцій у платіжному балансі. Звісно, така ситуація не є стійкою, а ця економічна політика не є послідовною. Я розумію, що фіксований обмінний курс гривні до долара дуже популярний. Але якщо ви хочете утримувати його, то не можете лишати низькі ціни на газ для громадян, бо це позначається на платіжному балансі, а отже, суперечить політиці фіксованого курсу й рано чи пізно призведе до поганих наслідків.
У. Т.: Якщо говорити про фіксований валютний курс, то чи настільки шкідливі інструменти його підтримки в Україні?
– Я не рекомендую фіксованого курсу для України. Погоджуюся з МВФ, що було б краще та безпечніше перейти до плаваючого валютного курсу та інфляційного таргетування. Саме це ми й зробили в Польщі 2000-го. НБУ повинен обіцяти інфляцію на рівні 2–3% і намагатися утримати її в таких межах. Проте якщо з певних причин фіксований курс є популярним і уряд береться підтримувати його, то теперішня вибухова фіскальна політика матиме негативні наслідки. І це лише питання часу.
У. Т.: Одним із аргументів фіксованого курсу в Україні є велика вага зовнішнього сектору (експорту та імпорту) в економіці. Тож є побоювання, що запровадження вільного курсоутворення призведе до надмірних коливань гривні та інших негативних наслідків.
– У Польщі навіть більш диверсифікований експорт і плаваючий курс. Якщо використовувати відповідні фінансові інструменти, то цими флуктуаціями можна керувати. Я переконаний, що фіксований курс – це не дуже поганий режим. Проте, щоб його мати, треба дотримуватися певних умов для його збереження. Але річ у тім, що в Україні цього не роблять. Наприклад, у Болгарії була значно більша прив’язка національної валюти до євро. Та після обвалу, що стався внаслідок кредитного буму, там різко зменшили бюджетні видатки, щоб утримати стабільність, і їм це вдалося. Отже, фіксований курс потребує суворішої фіскальної дисципліни, ніж плаваючий, а в Україні її немає – у цьому й проблема.
Передусім у вас занадто високі витрати. Україна має найбільше після Білорусі співвідношення бюджетних видатків до ВВП у Європі, при цьому зберігається низький рівень доходу на душу населення. Як наслідок – швидкий розвиток неможливий. За такого стану справ є великий ризик, по-перше, регулярних криз, а по-друге, дуже повільного економічного розвитку.
Коли я дивився статистику, мене здивувало, що реальна зарплата у вас торік збільшилася на 15%. Неймовірно! Якби когось запитали, як покласти край зростанню економіки, він би відповів, що треба чинити саме так, як це роблять в Україні: збільшувати бюджетні видатки, нарощувати реальні зарплати, знищуючи прибутки й підриваючи стабільність держави.
У. Т.: В Україні є думка, що для розвитку економіки потрібен потужний середній клас. Який досвід його формування в Польщі?
– Поява середнього класу – це результат зростання приватного сектору. Знищувати його і відповідно прибутки – значить блокувати розвиток середнього класу. Його формують люди, які не є чиновниками, які не залежать від держави і працюють у приватних організаціях. Останні розвиваються тоді, коли є приватні інвестиції.
У. Т.: Українська економіка досі не відновилася після падіння внаслідок кризи 2008–2009 років. Польща, навпаки, продемонструвала лише сповільнення зростання ВВП, але падіння не було. Як вдалося його уникнути?
– Справді, Україна мала найбільше у світі після Латвії падіння ВВП у 2009-му, що переважно було спричинене кредитним та фіскальним бумом, який стався перед тим. Коли витрачати занадто багато, настає колапс. Ось чому мене дивують усі ці цифри. У Польщі буму не було. У той час я керував центробанком і ми утримували досить високі відсоткові ставки, тож внутрішній кредит не зростав надто швидко. Це перша причина динаміки ВВП країни. Друга – ми мали плаваючий валютний курс, тож послаблення злотого допомогло підтримати експорт.
У. Т.: До 2008-го в Україні локомотивом економічного зростання була металургія, після кризи великі зусилля спрямовують на розвиток аграрного бізнесу. Це адекватна політика чи краще диверсифікувати джерела економічного зростання?
– Це ненормально. Так було за планової економіки: з центру давали вказівки, яку галузь розвивати в першу чергу. У Польщі зовсім інша ситуація. Ми створили умови для вільної конкуренції та ринку: є багато людей з ідеями, тож розвиваються підприємства різних галузей, до яких у центрі й діла немає. Бо якщо є, скажімо, мільйон приватних підприємців із сильними стимулами, вони будуть значно ефективнішими для економіки, ніж сотня урядовців. Це основа вільної економіки. Створіть кращі умови для зростання приватного бізнесу, стимули для підприємницької діяльності, насамперед чесну конкуренцію, – й отримаєте результат, який вас здивує. І не лише в агробізнесі чи металургії.
Публiкацiї за темою «Світ про Україну»:
