Актуально
37248 переглядів
 |
43–му ОМПБ “Патріот”
“Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”
М.Вінграновський
- Неси, Миколо, бронежилети.
- Скільки?
- Багато.
- З десяток?
- З десяток.
- Що ви надумали, командире?
- Косити сонях будемо.
- Ого…
- Сапери вранці поле пройшли?
- Так.
- Скажи сержанту, щоб хлопців на ту сторону поля з кулеметом послав. Хай пильнують.
- Почув. Пішов.
Сільські механізатори з острахом дивились на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніш вони молились за врожай, а тепер- за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в сторону Горлівки, то на гору. З тої гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв в роздумах.
- Як стелити бронежилети?
- А як гніздо. З під колес, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З під передніх…
- Господь з Вами.
- Побачимо.
- Помолимось.
- І помолимось. Хлопці з того краю поля є.
- Пішли.
- Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.
Понад очеретами Кодеми полем соняхів йшов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь шляпки соняха в землю, командир косив поле. Старанно “вистригав” навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніш поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці- що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.
Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
