Актуально
25570 переглядів
 |
НАТО вже відправило чотири батальйонні групи: одну в Польщу та по одній у кожну з Балтійських країн.
Сполучені Штати також вирішили повернути свої частини з важкою технікою у Західну Європу.
Все це викликане шокуючим захопленням й анексією Росією Криму та її підтримкою повстанських груп на сході України.
Якщо Росія змогла підірвати безпековий устрій, встановлений у Європі після Холодної війни, й відокремити частину України (а перед цим - Грузії), то є тривога, що наступними стануть балтійські республіки, які також є територією колишнього Радянського Союзу.
Росія стверджує, що проводить розгоротання своїх сил у відповідь на згадані дії НАТО.
Але реальність насправді складніша.
Я розмовляв з кількома провідними західними експертами у питаннях російської армії, щоб зрозуміти, що стоїть за модернізацією її збройних сил, та як і кому вона може загрожувати.
"Росія хоче, щоб ми думали, ніби її нинішня мілітаризація та підготовка до конфлікту є відповіддю на такі самі дії НАТО. Але це просто неправда", - так каже Кейр Галес, директор Центру вивчення конфліктів й, можливо, найкращий британський оглядач з питань російської армії.
"Надзвичайно дорога російська програма з реорганізації та переозброєння була повністю запущена ще до конфлікту в Україні, коли країни НАТО згортали свої армії", - каже він.
"Ще у 2013 році Сполучені Штати забрали всю свою бронетехніку з Європи - поки Росія вкладала мільярди у розбудову своїх сил", - додає він.
Аналітик Дмитро Горенбург з Гарвардського університету відзначає, що російська програма модернізації армії почалася у 2009 році. За його словами, це була реакція на недоліки воєнної кампанії проти Грузії.
Він каже, що акцент при цьому робився на "пришвидшенні ухвалення рішень та кращій комунікації у війську, а також злагодженні різних видів військ, що супроводжувалося заміною радянської техніки, яка вже вичерпувала терміни своєї експлуатації".
Результати цього істотні.
За даними Мішеля Кофмана з Інституту Кеннана при Центрі Відро Вілсона, "до 2012 року Росія реорганізувала свої збройні сили з радянської армії, яка формувалася за рахунок мобілізованих, у силу, що діє постійно, й почала розвивати її якість за всіма напрямками".
І все це супроводжувалося постійними перевірками боєготовності та нескінченними військовими навчаннями.
У підсумку "до 2014 року російська армія стала значно кращою у порівнянні з її не найкращими діями під час російсько-грузинської війни у 2008 році", додає експерт.
Всі аналітики, з якими я розмовляв, стверджують, що у фокусі дій Росії від початку була Україна, не Балтійські країни.
Війна в Україні поставила перед російською армією нові вимоги, зокрема проблему постійно розгорнутих частин на кордонах та проблеми з дислокацією збройних сил, відзначає Мішель Кофман.
"Російська армія все ще перебуває у стані перебудови", - додає він.
У середньо та довгостроковій перспективі війни з Україною, продовжує експерт, Росія "протягом трьох років переміщувала підрозділи навколо України, створювала нові дивізії, перебазувала кілька бригад та створила повністю нову загальновійськову армію".
"Головний намір - щоб російські наземні війська могли діяти через кордон у випадках, коли треба підтримувати союзників на Донбасі, вторгатися з кількох напрямків чи просто показати Києву, що він не зможе швидко захопити сепаратистські регіони силою", - каже експерт.
Наразі Україна може бути головним стратегічним питанням російського генштабу. Але, як зазначає Кейр Гілес, "Росія розвиває свою військову інфраструктуру по всій своїй західній периферії - не лише біля України, а й біля Білорусі, Балтійських країн та навіть Фінляндії".
"Реорганізація там була спрямована на те, щоб доправляти бойові частини до західних кордонів так швидко, як тільки це можливо", - додає Кейр Гілес.
Сюди ж можна включити й "розвиток потужних транспортних підрозділів, щоб зменшити традиційну залежність від залізниці при доправленні бронетехніки на операційний простір.
"Це надало їм (росіянам. - Ред.) значно більше гнучкості для дій у регіонах з розвинутими мережами доріг - переважно на заході Росії, включно з кордонами західних сусідів", - пояснює експерт.
Але чи не була надмірною реакція деяких країн НАТО на російську загрозу - з врахуванням того, що головною турботою Москви є Україна?
Зовсім ні, відповідає Кейр Гілес. Навпаки, наполягяє він, проблема у тому, що НАТО відредагувало недостатньо.
"Пряма воєнна загроза від Росії, та підтвердження її бажання використовувати збройні сили проти сусідів, за кількома винятками, не призвело до того, що європейські країни занепокоїлися обороною", - стверджує Кейр Гілес.
Він додає - те, що багато країн НАТО не виконують навіть символічні вимоги про спрямування 2% ВВП на оборону, не кажучи вже про термінове створення сил швидкого реагування у відповідь на дії Росії, "свідчить про неготовність визнавати політично незручну реальність".
А ця реальність, за словами Мішеля Кофмана, ніщо інше як трансформація російських військ: "Реформування, модернізація та здобутий в Україні й Сирії бойовий досвід матимуть довготривалий ефект на російську армію".
"Росія може доправляти потужні сили будь-куди до своїх кордонів, переважаючи будь-яку з колишніх радянських республік. А з точки зору її ядерного потенціалу, вона не лише зрівнялася зі Сполученими Штатами, а й фактично випередила їх у модернізації та інвестиціях у тактичне ядерне озброєння", - стверджує експерт.
"Зараз Російські сили можуть завдати значних втрат навіть більш розвинутому технологічно супротивнику, такому як НАТО, у випадку відкритого конфлікту - тобто, зіткнення буде кривавим для обох сторін", - прогнозує Мішель Кофман.
Це небажана ситуація. Все ж, як вважає Дмитро Горенбург, "російська армія загалом не досягне такої ж сили, як армія США чи НАТО".
Головною локальною перевагою Росії є її боєготовність, розташування та можливість швидко відкривати потужний вогонь. Але НАТО потрібно брати до уваги всі загрози у перспективі.
"Росія - потужна євразійська сила, яка має суттєву вогневу міць, але її потужність найбільша, коли конфлікт відбувається біля неї", - зауважує Мішель Кофман.
Бюджет НАТО на оборону та розробки все ж більший у порівнянні з Росією, як і базова спроможність Альянсу нарощувати сили та оснащувати їх в умовах тривалого конфлікту.
"Суть у тому, що хоча й НАТО непокоїться щодо короткотривалого конфлікту з Росією, це все ж найпотужніший у світі військовий альянс, в основі якого лежить надзвичайна військова міць, й суттєвий конфлікт ймовірно закінчиться жахливо для Москви", - вважає Мішель Кофман.
Російська армія просто не має структури для того, щоб утримувати значні території або ж нарощувати сили для тривалого конфлікту.
НАТО, утім, на думку експертів, треба бути готовим, щоб відновити свої можливості для ведення високоінтенсивних боїв - ті навички, що атрофувалися під час антиповстанських кампаній в Іраку та Афганістані.
Експерти також дійшли згоди, що Україна стала тривожним дзвіночком.
Утім агресивність Росії не треба плутати з бажанням здійснити саме військовий напад на Захід.
Насправді, безпосередня загроза Росії може йти від її інформаційної війни та кібер-кампаній проти Заходу.
Це той бій, який уже йде. І до якого Захід так само погано підготовлений.
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
