Актуально
2945 переглядів
 |
Американці не припинять війну
Війна, що її веде Російська Федерація проти України від лютого 2014 року, не припинилася. І далі маємо справу з гібридною агресією, яка почалася в Криму, пішла на Донбас, роззявила пащу на весь Південь і Схід, з танками, «градами», дезінформацією та агентурою.
Чи допоможе нам у війні Америка, враховуючи, що ми протистоїмо агресорові політико-дипломатичними методами? Так, допоможе, але такими ж методами, що і раніше, не більше.
Українська армія доозброюється і переозброюється. Стали до ладу ще радянських часів бронетехніка й артилерія, з’явилася новітня вітчизняна реактивна зброя. Відновлюється флот. На цьому тлі постачання заокеанських «джавелінів», джипів чи снайперських гвинтівок має радше психологічний, аніж воєнний зміст. Ідеться врешті про убивчу (lethal) оборонну, а не наступальну зброю.
Нема ні у нас, ні серед надісланої такої зброї, з якою можна йти в атаку відвойовувати Крим і східні райони Донбасу. Приклад архісильної армії Азербайджану на тлі заскорузлих збройних сил Вірменії на нашу ситуацію не проєктується доки збройні сили РФ вважатимуться другою найсильнішою армією світу.
Серед військової і цивільної експертної еліти йдуть розмови про закупівлю сучасної американської авіації та комплексів «Патріот», як у Польщі. Дорогі і, без сумніву корисні речі, але й вони мають лише оборонну цінність. Отже, у цій війні нам і далі покладатися насамперед на себе.
І країну американці також не облаштують
Чи допоможе нам Америка у мирі, у тому повсякденному житті, яким громадяни незадоволені щоденно? У тарифах на газ, у відкатах на будовах, у «каруселях» на виборах, у хабарах в судах? Так, допоможе, але настільки, наскільки ми цього захочемо самі.
Наші власні прем’єр-міністри, і міністри, народні депутати і вищі судові влади, обрані громадянами чи їх представниками, вирішують питання і призначень, і покарань за хабарництво. Корупція, а простіше зловживання владою задля особистої вигоди, не буде зникати від закликів з Вашингтона, а тільки в результаті появи свідомих і чесних законодавців та урядовців включно з сільським старостою, районною, обласною і центральною владою.
Американці (як і європейці) можуть розповісти, для прикладу, як відбуваються вибори та повсякденне управління на їхніх теренах. Але ж не відряджати власних урядовців в Україну! Отже, у мирній побудові сучасної європейської держави і громадянського суспільства доведеться покладатися на себе також.
А щодо світлого майбутнього?
Чи допоможе нам Америка у майбутньому, якого ми бажали б для себе, для дітей, для онуків?
Тут, безперечно, вже допомагає, і щоденно.
Предки сучасних американців, які прибули у негостинні тоді Північну Кароліну та Массачусетс, перебували у становищі кріпаків, залежних від компаній, що їх перевезли через океан. Їхні онуки вибороли свободу від колонізаторів-британців і почали запроваджувати чесне і прозоре урядування, що зайняло у них не одне десятиліття. Расизм викорінюють і досі, судову систему тренують громадською пильністю і президентською відповідальністю.
Чудовий приклад для України, яка відбивалася від колонізаторів триста років аж до 1991-го і намагається наслідувати кращі світові демократичні практики третє десятиліття. Дивно, що в таких умовах перебувають громадяни, і навіть законодавці, які закликають на ці кращі зразки не звертати увагу, а піти попросити агресора позичити нам розуму і грошей (один відомий олігарх і його посіпаки). Буде ще дивніше, якщо їм усе це минеться безкарно.
Баланс простий і, на перший погляд, не райдужний. Ми не отримаємо магічну американську зброю, від якої перелякані загарбники зникнуть з Донецька і Севастополя. Ми не отримаємо з-за кордону щасливе заможне життя. Нам не побудують світле майбутнє без загроз і проблем. Ми самі маємо виховати розумних і працьовитих дітей, створити сильну армію, організувати справедливе, демократичне, ринкове суспільство, яке приваблюватиме погляди окупованих громадян в Криму і на Сході, і далі за кордонами України.
І в усьому цьому і Америка, і Європа, і міжнародні суди, і весь демократичний світ нам допомагають. Коли ми самі цього прагнемо, працюємо і йдемо до мети.
До теми:
