Актуально
4831 перегляд
|
Французький президент Еммануель Макрон з російським президентом Путіним на зустрічі керівників України, Росії, Франції та Німеччини - так званої Нормандської четвірки у Парижі 10 грудня 2019 р. |
І російські представники, включно з президентом Путіним, постійно й гучно вимагають втілення Мінських домовленостей.
Німеччина і Франція - посередники під час підписання двох Мінських угод 2014 і 2015 року також кажуть, що прагнуть їх втілення.
За словами державного секретаря США Ентоні Блінкена, «ми давно кажемо, що найкращий спосіб врегулювання конфлікту у східній Україні - це відновити кордон України, який їй належить, через так званий Мінський процес - домовленості, які Росія та Україна досягли багато років тому».
Чому попри таку одностайність Мінські домовленості не впроваджені вже майже через 7 років?
В той час як дипломати й політики кажуть, що проблема полягає у різночитанні домовленостей, то деякі аналітики йдуть далі, називаючи зміст тих угод суперечливим, а певний спосіб їх втілення потенційно навіть небезпечним.
Різночитання
«Сторони абсолютно відкрито задекларували, що існує багато розбіжностей між Україною і Російською Федерацією щодо і виконання і трактування Мінських домовленостей», - визнав радник українського президента Андрій Єрмак після зустрічі 26 січня у Парижі з відповідними представниками Росії, Франції та Німеччини.
Російський представник на тих переговорах, Дмитро Козак, з готовністю визнав, що досягнення сторін у мирному процесі за 7 років «відповідають майже нулю».
Москва постійно наполягає, що Мінські домовленості насамперед передбачають прямі переговори Києва з підтримуваними Росією сепаратистськими утвореннями в Донецьку та Луганську, що фактично означало б визнання так званих ДНР та ЛНР.
Українці наголошують, що мирний процес, перш за все, полягає у припиненні бойових дій, роззброєнні чи виведенні незаконних військових формувань, і у відновленні українського контролю над кордоном з Росією.
«Росіян ніколи не цікавив початок субстантивної частини, який чітко говорив, що має бути забезпечене стійке припинення вогню, що мають бути відведені всі озброєння, всі збройні сили, що має відбуватися обмін полоненими і так далі. Тобто росіян це ніколи не цікавило. Вони завжди починали читати Мінські домовленості з кінця: там де йшлося про вибори, де йшлося про закон про амністію…», - сказала в інтерв’ю Голосу Америки голова місії України при НАТО Наталія Галібаренко.
За словами Наталії Галібаренко Мінські домовленості не можна трактувати «як меню в ресторані», а треба виконувати його «як цілісний документ» і спочатку «вирішити безпекову ситуацію», а потім «політичні аспекти врегулювання».
Несумісність з суверенітетом
«Мінські угоди від вересня 2014 року та лютого 2015 року, які мали на меті припинити війну Росії на сході України, спираються на дві несумісні інтерпретації суверенітету України», - вважає британський політолог Данкен Аллан, колишній аналітик британського міністерства закордонних справ, а тепер директор консультантської компанії Octant Research & Analysis.
У розмові з Голосом Америки Данкен Аллан вказав, що за понад 7 років Росія не змінили свою позицію щодо України, а Мінські домовленості Москва, за його словами «розглядає як спосіб зламати суверенітет України назавжди».
Західні погляди на втілення Мінських домовленостей, вважає фахівець «є розпливчастими і непослідовними».
«Переважає думка, що втілення означає віднайдення середини між російською та українською позиціями. Але ці спроби зазнали провалу, посиливши тиск на Україну, ризикуючи політичною нестабільністю в Києві, і не привівши до жодних помітних змін у російській політиці», - наголосив Данкен Аллен в огляді проблеми Мінських угод для лондонського аналітичного центру Chatham House.
Угоди були підписані Україною вимушено під тиском активних бойових дій в Іловайську у серпні 2014 року, і згодом - кривавих боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року.
Українські джерела та незалежні журналісти кажуть, що ті бої з тисячними втратами для української армії, які стали тлом для переговорів у Мінську, були прикладами прямого застосування регулярних підрозділів російської армії, що Москва заперечує.
Тепер західні країни можуть податися на спокусу тиску на Україну, щоб змусити Київ погодитися на вимоги Росії щодо Донбасу, вважають такі аналітики як Орися Луцевич з Chatham House.
«За умов скупчення такої кількості збройних сил на кордоні України, я думаю, що ця спокуса зростає, адже Захід хоче уникнути війни на європейському континенті, і тому я думаю, що буде повертатися до цих всіх ідей: змін до конституції (України) для того, щоб частково задовольнити російські вимоги і досягти деескалації ситуації», - сказала Орися Луцевич Голосу Америки.
Але і вона й інші коментатори, а також політики в Україні, застерігають, що насаджування російських вимог не приведе до тривкого миру, а навпаки закладе всередині України механізм нестабільності, що може вибухнути з новою силою.
На думку Данкена Аллана Захід мав би остерігатися ситуації, в якій західні представники, навіть не бажаючи того, могли би опинитися на одному боці з Росією, а натомість треба «зосередити зусилля на тому, щоб допомогти захистити суверенітет неокупованої України».
«Це, насамперед, означає, як би це не було важко, зосередити впровадження Мінська на досягненні тривкого припинення вогню, що, зрештою і є у перших пунктах домовленостей. А друге - підтримувати прагнення України зміцнитися внутрішньо, зміцнити державні установи, реформувати економіку, судочинство, щоб вона була здатна витримувати постійний російський тиск, який майже напевне буде тривати.… І при цьому треба бути реалістом, що конфлікт на сході України напевне буде тягнутися далі», - вважає Данкен Аллан.
Публiкацiї за темою «Світ про Україну»:
