Актуально
17373 перегляди
 |
Підрозділи МВС так чи інакше задіяні майже в кожній рейдерській атаці. На якому рівні рейдери зазвичай шукають підтримку?
Найчастіше вони домовляються з начальниками ДСО області (міста, району), в межах якої планується атака, іноді – з регіональнім керівництвом міліції суміжних територіальних одиниць. Нещодавно, наприклад, до війни за Чернігівобленерго долучили „Титан” з іншої області. Але міліція зазвичай не втручається, якщо її не супроводжує виконавець з певним судовим рішенням. Якщо виконавців – двоє і в кожного з них є своє судове рішення, то починається справжня війна, але підрозділи МВС на усіх рівнях проінструктовані, що в таких випадках потрібно чекати рішення арбітражного суду, а не застосовувати силу. До речі, частіше, ніж міліцію, при захопленні підприємств використовують приватні охоронні структури. МВС позбавляє ліцензій рейдерські агенції, але вони реєструють десятки фірм зі схожими назвами і дуже легко змінюють вивіски. Можу з впевненістю стверджувати, що біля двох тисяч охоронних фірм в Україні можуть становити серйозну небезпеку для чийогось бізнесу. Не випадково, впливові бізнесмени, не кажучи вже про ФПГ, будують власні, досить потужні, системи охорони. До служб безпеки залучають найдосвідченіших екс-працівників МВС, СБУ, прокуратури і колишніх бандитів, які мають потужні зв’язки з правоохоронними органами. Приватні фірми та підрозділи безпеки великих компаній отримують недосяжне для МВС фінансування та обладнання. А держава, по суті, просто неспроможна слідкувати за дотриманням законодавства охоронними агенціями.
Хіба за надання колишнім колегам послуг або інформації правоохоронці не несуть відповідальності?
„Колишніх” з-поміж правоохоронців не буває. Наприклад, офіцеру МВС у відставці ніщо не заважає зателефонувати до товаришів і запитати, чи планують підрозділи ДСО вжити якихось додаткових заходів з забезпечення безпеки на певному об’єкті. Якщо – ні, то таке підприємство захоплюють без особливих проблем, а міліція просто не встигає своєчасно відреагувати на дзвінки бізнесмена, якого атакували рейдери. За „надання інформації” з чиновниками розраховуються або грошима, або зустрічними послугами через рідних та близьких, спіймати когось на хабарі майже неможливо. Саме тому ми зосереджувалися на контролі виконання посадових повноважень працівниками МВС – тих, хто робив не те, що потрібно звільняли без зайвих пояснень. Кілька звільнень і „інформатори” усвідомлювали, що до чого.
До речі, в 2005 році структури МВС спіймали на гарячому чотири тисячі хабарників, в тому числі – армійського полковника, який намагався отримати $500 тис. Але більшість з справ або лежать в прокуратурі, або перекваліфіковані, або закриті. За грати потрапили лише 45 осіб, хоча КК не передбачає умовного покарання за хабарництво, лише позбавлення волі – від 5 до 7 років. Фактично, це означає, що правоохоронна система в Україні не працює.
Скільки коштує закрити або перекваліфікувати справу в прокуратурі?
Це питання не до мене. Я вимагав від генпрокурора Святослава Піскуна відзвітувати про те, що відбувається зі справами, які МВС передало прокуратурі, але безуспішно. Взагалі, ланцюг „міліція – прокуратура – суд” в Україні вкрай неефективний.
Ви оптимістично стверджували, що систему купівлі посад в МВС вдалося знищити. Чому ви в цьому впевнені?
Не виключаю, що хтось і зумів просунути на якусь посаду кума-свата, але вертикальну систему ми зруйнували. Наприклад, у Київській області у 2004 році посада начальника райвідділу ВС коштувала $50 тис., плюс – щомісячні відрахування. Кошти відбивали, головним чином, порушуючи замовні кримінальні справи проти підприємців або членів їхніх родин... Також я намагався викорінити і систему пожертвувань на потреби МВС, але вдалося лише стовідсотково легалізувати ці фінансові потоки і спрямувати їх виключно на закупівлю патрульних машин, бензину тощо. Зрозуміло, що це – не найкращий варіант, але ж держава забезпечує лише 6% від усіх технічних потреб МВС.
Чи справді добровільні відрахування на МВС надають конкурентні бізнесменам?
Конкурентними перевагами є контакти не тільки і не стільки в МВС, скільки в податковій, прокуратурі та СБУ. Ці структури зазвичай долучаються до конкурентної боротьби не напряму, а через звернення народних депутатів. Навіть формальна реакція правоохоронців на таке звернення може дискредитувати підприємство та викинути його з ринку, мінімум, на кілька тижнів.
Наскільки центральний апарат МВС контролює ситуацію на місцях?
Зрозуміло, що міністр фізично не може контролювати роботу усіх районних начальників. Особисто я слідкував за тим, аби начальники обласних управлінь не будували вертикалі хабарництва. Відповідну інформацію я отримував з кількох джерел – служба внутрішньої безпеки, друзі-політики, та – не дивуйтеся – інтернет-форуми представників реального сектору. Звичайно, такий контроль не можна назвати системним, але іншого шляху в мене не було, адже щоб викорінити корупцію потрібно докорінно змінити законодавство та підняти зарплати держслужбовця до пристойного рівня. Особисто я брав участь в розробці 15-ти законопроектів, які стосувалися ДСО, оперативно-розшукової діяльності, перевірки приватних фірм працівниками УБЕЗ і УБОЗ, декларування не лише доходів, а й видатків чиновниками тощо. Але цей пакет напрацювань був похований комітетом ВР з питань боротьби з організованою злочинністю. Аналогічна доля спіткала і законопроект про дорожній рух. Адже ДАІ в Україні – це фікція, неприємна для водіїв система стягнень за пересування, адже офіційно, на підставі складених протоколів, штрафи сплачують лише шість зі ста зупинених порушників ПДД.
Чи не намагалися через вас вирішувати кадрові питання в МВС, коли ви обіймали посаду міністра?
Намагалися, саме тому, очоливши МВС, я обрав тактику швидкісних змін, якби я тягнув з призначеннями заступників, мені б не дали призначити тих, кого я хотів бачити поруч, а в моє оточення натикали б кого завгодно. Багато помаранчевих міністрів потрапили в цю пастку, а мені вдалося оновити керівний склад МВС на 95%, аж до керівників райвідділів. Водночас, я не заводив до міліції випадкових осіб, підрозділи очолювали здебільшого заступники колишніх керівників на безоплатній основі. Характерний для МВС жарт – „Нет мента без хвоста”. І для мене було важливо, щоб працівники позбулися цих хвостів, набутих, в окремих випадках, під чиїмось тиском. Аби дізнатися, хто є хто, я звертався до служби внутрішньої безпеки, в якій знають усе і про всіх, прислухався до регіональних політиків і екс-міністрів Андрія Василишина і Василя Дурдинця, які входили до складу Ради, спеціально створеної при МВС. Особливо цінував думку моїх замів – Петра Коляди, який пропрацював у міліції понад 40 років, і Геннадія Москаля. Хоча одного разу ледь не помилився з призначенням в Донецькій області молодого генерала, він викликав довіру, я вже був готовий підписати відповідний наказ, а мені через оточення запропонували за це рішення $3 млн. Зараз я б узяв ці гроші, аби довести, що такі суми пропонують, а тоді довелося призначити іншу людину.
А чому той же Геннадій Москаль пішов з МВС?
Москаль був дуже потужним працівником, який звик керувати самостійно, а міністрові доповідати лише для того, щоб той від нього відчепився. Два ведмеді не прижилися в одній берлозі прижилися, але ми розійшлися нормально, можливо, ви навіть побачите Москаля в нашому виборчому списку. На момент звільнення Москаля з МВС я вже мав певний досвід і міг обійтися без його консультацій, а він наполягав на тому, що в його віці пізно змінювати характер. Я поважаю людей, які мають і обстоюють свою точку зору, але міністр ВС не може закривати очі на те, що його зам приймає рішення на власний розсуд. Інакше – міністр буде декорацією, наприклад, як зараз.
Хто саме намагався „натикати” вам в оточення своїх людей?
Наприклад, я отримав стопку рекомендацій висотою приблизно в 25 см від Олександра Мороза. Спочатку читав їх, а згодом почав різати, навіть не продивляючись. Ціла черга вишукалася до мого брата, він якось навіть SMS мені скинув, мовляв, „твої підлеглі мене дістали, лізуть уже через вікно”. Але коли усі переконалися, що мої призначення не залежать від ходоків, їх потік зменшився. Втім, помилок я наробив чимало, наприклад, звільнив трьох начальників управлінь, які могли б служити чесно, згодом з’ясував, що вони були чисті, хоча мені давали іншу інформацію. З іншого боку – можна було б і не призначати десь 4-5 осіб, але помилок не робить лише той, хто нічого не діє.
Чи нав’язували вам свої креатури колеги по помаранчевому табору?
Скажімо так – вони цим не зловживали. Усі кадрові рішення я приймав самостійно.
Про що свідчить зіткнення підрозділу „Беркут” з працівниками УДО в приміщенні Генпрокуратури?
„Беркут” щодня займається рукопашною боротьбою, причому – на практиці. Більшість інших підрозділів лише тренуються. Прикро, що і тих, і інших втягують до відкритого протистояння. Наприклад, я бачив як депутат від ПР вдарив в обличчя офіцера УДО, який є чемпіоном світу з рукопашного бою... Водночас, керівництво УДО фактично усунулося від підтримки своїх бійців. Валерія Гелетея на місці не було, а його заступники спасували. І слава Богу, що вони не зуміли подолати психологічний бар’єр і не побачили в своїх колегах з „Беркуту” ворогів.
Чому напередодні конфлікту в Генпрокуратурі протягом тричі змінили керівника УДО?
Не знаю, Валерій Гелетей – на своєму місці. Він ефективно і класно керував УБОЗ, свого часу я не хотів відпускати його до Секретаріату президента, дуже складно було знайти заміну Гелетею. А робота в Секретаріаті – це, м’яко кажучи, не зовсім його. Гелетей – самостійний, рішучий, добре знає законодавство, адекватно розуміє ступінь певних загроз. Сподіваюся, він витягне УДО з кризи, яку це управління переживає завдяки м’якотілих керівників.
Чому в перші роки після помаранчевої революції президент втратив контроль над ситуацією в країні?
Певний час Ющенко залишався романтиком, думав, що призначає порядних людей, і, сподіваючись отримати позитивний результат, спокійно поїхав у тріумфальну поїздку за кордон. Коли повернувся – опинився в епіцентрі боротьби між колишніми соратниками. Спочатку Ющенко думав, що причина протистояння – комплекс непорозумінь. Насправді ж обидві помаранчеві крила, за своєю суттю, були пострадянськими, монополістичними угрупуваннями, для яких влада була не засобом втілення реформ і самореалізації, а самоціллю. По суті, в оточенні Ющенко панувало гасло: „Для себе – все, для інших – закон”. Коли президент це усвідомив, то спробував радикально перебудувати команду. Потім Віктор Андрійович ще кілька раз переконався, що моралізація не дозволяє втримати контроль над ситуацією, але майже усі плацдарми були захоплені його опонентами. Цілий рік президент не звертав уваги на те, що Генпрокуратура виконує партійні функції, хоча я звертав на це увагу... Неабиякий час пішов на пошук ефективного менеджера, який зміг би спрямувати залишки президентських повноважень на досягнення конкретної мети. Все це – управлінська школа.
Хто ініціював створення „Народної самооборони” – ви чи спонсор цього політичного проекту Давид Жванія?
Я оголосив про створення НС, потім до нас прийшов Жванія, який заявив, що підтримує нашу ідеологію і готовий фінансувати наші витрати. Також він тоді сказав, що гроші на поїздки, рекламу – не мої проблеми, ми домовилися, що я не займаюся фінансами і не беру дурного в голову.
Ви увійшли до блоку з НУ та Українською правицею Юрія Костенко. Водночас НУ не відкидає можливості входження до коаліції з ПР...
Я знаю про ці переговори, але вони неофіційні, ці розмови, скоріше, можна назвати не переговорами, а приватними консультаціями між політиками. 2006 року до ПР взагалі вишукувалася черга, просто Мороз встиг зрадити перший. Особисто я в процесі створення блоку наполягаю на гарантіях, які б унеможливили союз з політичними противниками. Це питання викликало неабиякі дискусії... І мене зовсім не заспокоює, що Кириленко та Порошенко поділяють мої думки – треба, щоб послідовними були усі кандидати до ВР. В країні конкурують не ліві та праві, а демократичний, і колоніальний світогляди.
Ви заявляли, що НС в разі перемоги на виборах помаранчевих претендує в уряді на „блок справедливості”. Кого ви бачите на посадах генпрокурора, міністрів ВС та юстиції?
Якось президент попросив знайти на посаду генпрокурора таку людину, як я. Через кілька місяців, проаналізувавши діяльність обласних прокурорів, я запропонував голові держави дві кандидатури. Одна з них – Віктор Шемчук, якого Ющенко і призначив після чергової відставки Піскуна. Саме така людина, як Шемчук має в тандемі з радикальним міністром ВС боротися зі злочинністю. Впевнений, що п’ять-шість показових справ розставили би усі крапки над „і”. Кандидатів на посади міністрів ВС і юстиції в нашому списку декілька.
Публiкацiї за темою «Державність»:
