Єдина теорія Світу: хвильова парадигма О. Бугайова

«Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури» | © Саннікова Любов

Схема 13. Хроноструктура полівихору. Схема 13а. Пряма й відображена структура полівихору

Ознайомлення з Масштабною Гармонією Всесвіту С. Сухоноса показало нам існування масштабної ієрархії Всесвіту, в якому, по-перше, всі без винятку об'єкти мають стабільні розміри. По-друге, всі польові процеси можна оцінити за довжиною їхніх хвиль. По-третє, всі об'єкти й процеси у Всесвіті поєднує загальний гармонічний принцип, який проявляється у розподілі об'єктів за розмірами та розподілом польових зв'язків через довжину хвиль. Крім того, було з'ясовано, що періодичність розташування основних об'єктів також має хвильовий, гармонійний характер (синусоїдний). Була сформульована хвильова модель із визначенням Хвилі Стійкості, яка виявляється однією з фізичних реалій нашого Світу. Побудована як образ стійкості об'єктів, вона виявляється зручною класифікаційною матрицею для масштабного розподілу поверхів Всесвіту, на яких відбувається постійна пульсація матерії. А що ж виявляється її причиною, спробуємо з'ясувати, звернувшись до Єдиної Теорії Світу або хвильової концепції О. Бугайова.

Сучасний український учений О. Бугайов (нар. 1943) створив нову наукову парадигму, яка уможливлює передумови для визначення енергетичної концепції світу й людини як полівихорної системи через структуру руху.

Вчений наголошує, що сучасна європейська наука, основана на ньютонівсько-картезіанській парадигмі, постулює дискретність, атомізм, "об'єктивність", незалежність світу від людини, лінійність причинності (детермінізму), визнаючи тим самим тільки мертву природу. Для ньютонівсько-картезіанської парадигми життя - це випадковий процес. З ідеї існування атомів й порожнечі неможливо з'ясувати й зрозуміти, як із часток, які ніби рухаються без мети, виникають цілісні системи - галактики, зірки, планети, рослини, тварини, людина, як виникає свідомість. "У ній не має місця Творцю", - зауважує Бугайов (Бугайов 2002:29). Альтернативою ньотонівсько-картезіанській парадигмі виступає Єдина Теорія Світу або хвильова парадигма, в якій є місце Творцю.

У чому полягає суть хвильової концепції й полівихорної моделі? У загальних рисах вона відома здавна й зафіксована у таких поняттях як Дао, Абсолют, Брахман, Інь-Ян тощо.

Існує щось, у чому існує людина, її планета, цілий відомий для неї Проявлений або оформлений світ. Це щось в людській культурі має різні імена: його називають Дао, Абсолют, Брахман, Первинна субстанція тощо. В цьому щось людина як Спостерігач може сказати ("прочути", "побачити"), що воно: 1) вічне; 2) безкінечне; 3) знаходиться у неперервному коливанні; 4) має безліч збуджених точок (центрів, звідси - принцип поліцентризму), які виникають або як "вузлики" на лініях коливань, або як перетин потоків коливань. Під потоками розуміється набір резонансних, тобто близьких за частотою та іншими параметрами, коливань. Коливання (або хвилі) та їхні потоки формують многокутник (n ≥ 3 ) та многомірну решітку (сітку) хвильового Буття. Об'єктами цього Буття (включаючи й Людину) виявляються біжучі хвилі й стоячі хвилі - вузлики у біжучих хвилях (хвильові кільця), пакети хвиль, хвильові структури, - і нічого більше. Сама субстанція або щось проявляється для Спостерігача як порожнеча, тобто Небуття!

Згідно з наукою про хвилі, хвилі, які можуть бути біжучими й стоячими, утворюють три типи руху: 1) прямолінійно-площинний, зворотно-поступальний; 2) криволінійно-площинний (спіралюватий) й 3) хаотичний, перехідний. Ці три типи руху хвиль формують, відповідно, три стани їхнього існування: 1) ламінарний (спокійна течія без завихорення); 2) турбулентно-вихорний; 3) ламінарно-турбулентний (перехідний).

В глобальному, космічному аспекті перший стан хвиль можна називати Первинним Енергетичним Океаном (ПЕО), а другий, із вихорами максимального розміру, - із Всесвітами. Третій стан, тобто Хаос, виникає навколо будь-якої вихорної структури. Його вивчає синергетика.

Такою є в цілому хвильова картина Світу з позиції Спостерігача, що "бачить" і з урахуванням логіки дій. Чим вона відрізняється від фізичної картини світу, прийнятої в ньотонівсько-картезіанській картині світу? По-перше, фізична картина світу бачить тільки порожнечу й частки. Щось у якості єдиної субстанції нею не розрізнялося. По-друге, цією картиною не помічалось, що і частки (в нашому понятті - кільця, вузлики або пакети стоячих хвиль) рухаються не самі по собі, не хаотично, а "нанизані" на лінії коливань, або на їхні перетини, і утворюють упорядковані структури. Ось цей порядок, спостережуваний у Світі, і був каменем спотикання для ньютонівсько-картезіанської парадигми і фізики, побудованій на ній. Дані біології, геології, астрономії, історії тощо кидали їй виклик, на який вона не спромоглася дати відповідь! Отже, якщо дискретна картина світу - це порожнеча й частки, то хвильова картина світу - це об'ємна сітка хвиль й хвильових пакетів, ніби гірлянди шарів на новорічній ялинці.

Але такої загальної картини світу недостатньо вченому-досліднику. Потрібно розкрити: 1) форму цієї мережі; 2) структуру нитки цієї мережі; 3) структуру вузла мережі; 4) закони взаємодії між хвилями й хвильовими пакетами; 5) закони розвитку хвильової системи.

Якщо потоки коливань наближені за своїми параметрами і субпаралельні за направленням руху, то вони не стикаються, а накладаючись, "плинуть" один відносно другого і формують ниткувато-вихорну структуру, нитку. Для стійкого існування достатньо 3-х потоків, що сплітаються в циліндричне прядиво.

Якщо потоки коливань різнорідні аж до полярності, тоді їх перетин формує сферично-вихорну структуру. В точці перетину, названою "геценом" ("генеруючим центром") прямолінійні потоки коливань перетворюються в криволінійні, спіралюваті, що сепарують на 3 складові: дві полярні - низькочастотний потік хвиль (НЧП) й високочастотний потік хвиль (ВЧП), й одну зв'язну - середньочастотний потік хвиль (СЧП). В кожній складовій цього еліпсоїда обертання, де віссю служить СЧП, можна виділити ядро й периферію. І, відповідно, у вертикальному зрізі, в площині осей УХ, маємо два полівихори, що обертаються у протилежні сторони (лівий й правий торсіон), вісь обертання ("керн"), спільну оболонку, сам "гецен" (точка перетину осей) і полюс (точка осі обертання на периферії оболонки), тобто відому в літературі картину (схема 13).

Але картини в горизонтальному зрізі (осі ±Z, ±X) в науці немає (схема 13а). Незрозуміло чому. Якщо подивитися на полівихор у цьому зрізі, зверху, то побачимо п'ятисекторальну, п'ятипроменеву структуру радіальних потоків, що ідуть до "гецена" і від "гецена", і п'ятикутову решітку торцових до них потоків, індукованих радіальними. Тобто, в ідеалі, навколо осі +У формується вібраційна фігура з 5-ти тетраедрів, названа О. Бугайовим пентатетраедром (до речі, невідома в математиці). Аналогічна фігура формується і навколо осі -У зі спільною вершиною на "гецені". В цілому отримуємо діпентатетраедр. Зв'язуючи їхні п'ятикутові решітки між собою на папері, так само як вони зв'язані коливаннями (вібраціями) в реальності, отримуємо ікосаедрну решітку потоків хвиль, що стикаються на "гецені". Перетин випромінюваних із вершин (вузлів) хвиль у центрах трикутних решіток ікосаедра формує нову об'ємну силову фігуру - додекаедр із 12-ти п'ятикутників (найближчий аналог - футбольний м'яч), доповняльну до ікосаедра. Таким чином, супряження (взаємопроникнення) двох пульсуючих хвильових структур утворюють спільну, завершену ікосаедро-додекаедрну структуру стійкості стану полівихору, його динаміки.

Полівихор можна прийняти в якості фізичного аналога системи. Система й множина - це антиподи. Математика, основана на понятті множини, не змогла побудувати загальну теорію систем, незважаючи на намагання її адептів.

Для множини характерне: 1) наявність елементів; 2) наявність рівних зв'язків між ними, або відсутність зв'язків взагалі; 3) площинно-лінійний просторово-часовий континуум, на якому розміщені елементи; 4) наявність зовнішнього Спостерігача / експериментатора, який впливає на елементи і зв'язки, що задаються між ними.

Для системи характерне: 1) наявність різнорідних за якостями, до протилежності, елементів; 2) наявність субординаційно-координаційних (тобто спіралюватих, нерівноважних, інакше - циклічно-ієрархічних) зв'язків між елементами (що призводять до утворення торсійних полів); 3) структурно-фазово-просторово-часовий континуум, в якому функціонують елементи системи й система в цілому; 4) наявність внутрішнього генеруючого центра (Творця) системи, що формує елементи системи за своєю структурною подібністю (ікосаедро-додекаедрному алгоритму або коду); 5) наявність осі обертання в кожному з елементів й системі в цілому.

Відсутність "гецена", обертання й рівність зв'язків у елементів множини однозначно формують площинну многокутову (n ≥ 3) решітку. В ідеалі - це шестигранні комірки (ячейки, англ. - cell; нім. - unit; фр. - mesh) Релея-Бінара (соти). Щоб людина усвідомила будь-що, вона має створити зліпок, дублікат, відображення цього. А оскільки будь-яка вібрація (коливання) породжується попередньою і будь-яка нитка або вихор складається мінімум з 3-х вібрацій (коливань), які є відображенням, то будь-яка така нитка або вихор сприймається Спостерігачем такою, що має Свідомість. Отже, все хвильове буття має свідомість належного рівня. Постійна пульсація на гецені (генеруючому центрі) формує як квантованість параметрів хвиль, так і їхній зсув. Зсув за амплітудою створює різномасштабність або фрактальність, формуючи простір, а у кінцевому результаті - іновимірність, тобто "принцип матрьошки". Зсув за частотою створює мінливість (несталість), тобто час. Зсув у фазі створює солітоність, тобто проникнення, що призводить до багатовимірності - виникнення на одному й тому самому гецені всезростаючої кількості полівихорних систем з одним і тим самим об'ємом, вкладених одна в одну. Таку іншомірно-багатовимірну систему О. Бугайов називає Універсумом. Отже, Всесвіт, як і будь-який його цілісний об'єкт, наприклад, людина, - це завжди Універсум, з усіма наслідками з цього приводу. Таким чином, простір, час, причинність тощо - це наслідки полівихорного стану Первинного Енергетичного Океану і криволінійного руху хвиль у ньому, який створює гравітацію.

Полівихорний стан Первинного Енергетичного Океану вченим визначається як Буття або Життя. Воно як субстанція і є матерією. Ламінарний стан Первинного Енергетичного Океану, відповідно, - Небуття. І як субстанція - це аматерія. Еволюція Первинного Енергетичного Океану іде від одного протилежного стану - Абсолюту - до іншого протилежного стану - нескінченної множини полівихорних систем кінцевого розміру - Всесвітів / Універсумів. Будь-який з полівихорів, виникаючи з гецена, росте у об'ємі, масі, за іншими параметрами, диференціюється й ускладнюється у своїх якостях, прагне розчинитися в Абсолюті, втратити форму, тобто перетворити свої хвилі із стоячих у біжучі. Але у силу ефекту пульсацій на гецені і пов'язаного із ним зсуву у параметрах, зникає тільки одна частина полівихору з усієї багатовимірності. Замість неї виникає нова одинична полівихорна система, і в цілому Універсум не знищений.

Набір хвиль на гецені створює об'єм зі структурою, подібною структурі гецена - за його образом і подобою. Кожна наступна хвиля є відображенням попередньої і в цій якості її можна розглядати як свідомість первинної хвилі - оригіналу. Тобто щоб щось усвідомило себе, воно повинне створити своє відображення, відбиток. Для щось свідомістю послуговуються хвилі в ньому, для Абсолюту - Універсум, тобто свідомість - це невід'ємна первинна якість.

Осьовою проекцією гецена назовні, на периферію полівихорної системи із максимальною інтенсивністю руху хвиль у цьому напрямку від гецена, вчений називає точкою концентрації - "збирання" уваги (свідомості). На думку Бугайова, увага - це синонім свідомості.

Кожна точка фронту хвилі, за законом Гюйгенса-Френеля, утворює свою власну хвилю, формуючи свою структуру. Це у кінцевому результаті спотворює й затемню є первинну структуру гецена. Симетрія системи при цьому зміщується від кулястої (сферичної) до білатеральної - притаманної для людини. Так як розвиток іде від протилежності до іншої і навпаки, то у першому наближенні він описується подвійною спіраллю (стрічкою Мебіусу), укладання якої одна в одну створює, на думку Бугайова, східний символ інь-ян (схема 14).

Схема 14. Формування структури полівихору (Бугайов 2001:48-49)

Усередині полівихора відбувається рух від високочастотного потоку до низькочастотного, від майбутнього до минулого, одночасно від низькочастотного до високочастотного, від минулого до майбутнього, формуючи при цьому середньо частотний потік - сьогодення. У Всесвіті / Універсумі такий двоспіралюватий рух формує 5+1 секторів Буття: Рослинний, Тваринний, Гуманоїдний, Планетний, Зоряний, котрі диференційовані по горизонталі й вертикалі, й Атомарно-молекулярний - осьовий. Існування будь-якої полівихорної системи визначається подвійною скерованістю, тобто цілями розвитку: по-перше, спрямуванням до розчинення, розпаду своєї структури й форми в Первинному Енергетичному Океані і злиттям з Абсолютом; по-друге, збереженням своєї полівихорної структури. Це суперечливе за метою завдання вирішується зворотно-поступальним рухом - "три кроки уперед" до Абсолюту, "два кроки назад" - з періодикою зміни своїх форм (оболонок) й створенням нових, більш пристосованих до даного моменту цього вічного руху.

Виходячи з першої мети свого існування, людина буде прагнути до переходу на наступний рівень розвитку, який ближче стоїть до Абсолюту. Виходячи з другої мети - збереження своєї структури - гармонізувати свою життєдіяльність, синхронізуючи свої дії з ритмом зовнішнього середовища та його параметрами. Зворотно-поступальний характер хвильового руху, форма якого досліджена Еліотом, від гецена до його периферії буде створювати фактор руйнування старої системи - смерть, повернення назад до гецена й новий приплив - народження.

Такою є структура щось, якою вона видається з позиції одної з його часток, яку О. Бугайов визначає як Спостерігач. Це, на думку вченого, може бути окремий індивід - людина, планета, мураха або популяція - людство, планетна мережа, мурашник тощо.

Схема 15. Індивід у структурі Всесвіту (Бугайов 2001:64)

Які ж висновки можна зробити щодо стратегії життєдіяльності для людини з цих знань про щось? Виходячи з того, заради чого і на яких знаннях формувалась первісна культура, можна стверджувати, по-перше, формування людського потоку життя узгоджувалось священнослужителями з урахуванням законів розвитку Первинного Енергетичного Океану (його пульсацій). По-друге, визначались передумови оптимального слідування за потоком життя (простір, час, причинність тощо) задля розкриття (проявлення у термінах В. Налімова). Створення календарів - це свого роду виявлення й узгодження руху у полівихорній системі, якою можна визнати обрядове коло, спрямоване на постійне відтворення первинних передумов.

Слід зазначити, що в основі принципу дії ієроритуалу лежить принцип теореми Белла, відомої з давніх часів. Сучасні дослідники вважають її подібною принципу когнітивної магії: речі, які хоча б раз прийшли у дотик одна з одною, продовжують взаємодію на відстані після припинення прямого контакту. Про це у свій час писав Дж. Фрезер (Фрезер 1983:19-92, 159, 303-306).

Священнослужителі ієроритуалами створювали прецедент гармонізації життєдіяльності людини, синхронізуючи її дії з ритмом зовнішнього середовища з чітко визначеними передумовами - пульсаціями й формуванням полівихорних систем в Абсолюті. Узгодження або синхронізація - це настроювання енергоструктури людини на структуру Первинного Енергетичного Океану у певних точках. Сьогодні виявлення такого настроювання відоме як обрядове коло та його точки - дні календаря - Введення, Колодій, Вилії, Великдень, Русалії, Купайло тощо. Концепція О. Бугайова, на наш погляд, уможливлює глибинне розуміння дій священнослужителів, спрямованих на встановлення вищої Благості у Бутті для людини.

Розглядаючи питання шляхів еволюції людини, вчений докладно висвітлює проблему сприйняття реальностей. "Проблема виживання людини на планеті за своєю глибинністю визначається як програма розвитку планети, так і тим, як людина сприймає зовнішнє середовище (набір реальностей), чи правильно його моделі відображають закономірності зовнішнього середовища, які цілі вона ставить перед собою і який шлях вона обрала для досягнення мети", - констатує Бугайов. Фактично ним сформульовані концептуальні проблеми виживання людства від миті його появи на планеті. Інша річ, що змінювались форми й зміст або сприйняття й відображення, а сьогодні втрачається й сутність - гармонізація Життя за законами Всесвіту.

Аналізуючи передумови сучасної екологічної кризи, дослідник концептуально визначає головні фактори, які її обумовлюють. По-перше, це стара мета ("виживання заради виживання"), яка зародилася ще у часи неолітичної революції: від привласнення до відтворення (землеробство, ремесло). По-друге, картина світу, що домінує сьогодні - ньютонівсько-картезіанська парадигма, яка неточно відображає навколишній світ і тому порушується ізоморфізм зв'язків між людиною і зовнішнім середовищем. По-третє, людина "забула", що вона спілкується зі світом не прямо, а за допомогою системи "фільтрів" - "органи відчуттів й мозок + розум + свідомість". "Фільтри" утворюють системи відображення цієї зовнішньої реальності у вигляді різних рядів моделей, і ці моделі не тотожні самій реальності - вони знаходяться усередині голови, а не назовні. По-четверте, людина втратила зв'язок із первинним генеруючим центром цього світу (Творець, первинний інформаційний алгоритм), який організовує й підтримує існування цього світу, нашого Всесвіту. Саме тому людина і почала почувати себе його "випадковим утворенням часток" (Бугайов 2001:9-10).

Схема 16. Структура розуму: а — вертикальна проекція; б — горизонтальна проекція (Бугайов 2001:83)

Уперше в світовій науці дослідник концептуально визначає людську діяльність як інтуїтивно-інтелектуальний діалог людини з Всесвітом. Емпіричні узагальнення викладені ученим мовою наукового (логічного) аналізу:

1- людина сприймає зовнішнє середовище ("реальність") як п'ятьма своїми органами відчуття, так і за допомогою системи своїх енергоцентрів і чакр (системи введення даних). Опрацьовує ці данні у мозку й розумі з тією ж швидкістю, що й сприймає, і створює свідомістю (інформаційним каркасом) його образ. Людина не знає, якою є реальність насправді - вона знає тільки свої відчуття, образи, моделі. Але ці моделі достатньо ізоморфні зовнішньому середовищу, щоб вона виживала у ньому (впливи багаторівневої й багатоморфної реальності зсередини сприймається як інтуїція);

2 - потік сигналів, які йдуть від зовнішнього об'єкта, середовища в цілому, завжди структурований, організований завдяки організації цього об'єкта;

3 - сприйняття кожної людини завжди містить у собі обмеження й дефекти;

4 - людина не пасивно приймає дані, але активно "створює" ту форму (модель) у якій вона інтерпретує дані, - причому з такою швидкістю, з якою сприймає (тому ця модель не помічається). Тобто людина не реєструє інформацію, а переживає її, здійснює "угоди" із нею (трансакції). Вона резонує разом із нею. Створена цим резонуванням "форма" (модель, програма) виступає у подальшому як фільтр, який просіює наступний потік сигналів. Якщо наступний черговий потік сигналів значно відмінний від попереднього, тоді створюється нова форма (фільтр). Людина формує систему фільтрів (стереотипів), які структурують її досвід і складають його картину світу або "тунель реальності" (Уілсон);

5 - тунель реальності, який формулюється у системі "мозок-розум-свідомість", обумовлений визначальними чинниками. Бугайовим вони означені: а) факторами генетики; б) "людською формою" - програмою структуризації енергії й речовини у відповідний біологічний вид і тип симетрії; в) імпрінтами; г) кондиціонуванням; д) навчанням.

Саме "людська форма" формує основний тунель реальності людини як біологічного виду, всередині якого розміщуються власні "картини світу", які творяться іншими факторами. Слід сказати, що така точка зору повністю збігається з концепцією російського вченого В. Налімова, яким було осмислене життя людини й створення нею культури як "необмеженість буття людини у різних фазах розвитку, що і буде відповідати різним формам культури" (Налімов 2000:323).

Схема 17.

На думку О. Бугайова, в людських моделях відбиваються: структура зовнішнього середовища (об'єкта); структура мозку людини; структура розуму людини; структура свідомості людини. "Те, що бачить одна людина, ніколи не збігається з тим, що "бачить" інша," - зауважує учений. Форма особини, її ДНК (генетика виду) й похідний від неї нейросенсорний апарат (перша система й органи відчуття) формують межі й основну структуру сприйняття особиною зовнішнього середовища ("тунель реальності"). Для тварин такий "тунель реальності" - це середовище життя. Імпрінт - це таке єдине переживання, яке відразу зв'язує нейрони у мережу на все життя. Він наступає у мить так званої "імпрінтної уразливості", яка у кожного виду й особини власна. Імпрінтується (відбивається у мозок і тіло) відчуття матері, сексуальність, ієрархія у общині тощо. Кондиціонування вимагає багатократність повторення одного й того самого переживання і при цьому не встановлюється назавжди. Навчання так само вимагає багатократного повторювання, але ще й мотивації. 6 - ученим виокремленні 5 загальних факторів еволюції:

- "форма",

- ДНК,

- імпрінт,

- кондиціювання,

- навчання,

які, власне й створюють усе програмне забезпечення особини.

Для людини Бугайовим визначені 8 контурів: 1) оральний контур біовиживання; 2) анальний емоціонально-територіальний; 3) семантичний контур, який пов'язує час; 4) моральний соціо-сексуальний; 5) холістичний; 6) колективний нейрогенетичний; 7) контур мети програмування; 8) нелокальний квантовий контур.

7 - зовнішнє середовище плинне - воно постійно у русі: переміщенні (просторовий аспект) і змінюванні (часовий аспект). Але плинність цього відображення у моделях запізнюється внаслідок дефектів й обмежень. Ще більше запізнюється зміна самих моделей ("картин світу"), що в свою чергу порушує ізоморфізм зв'язків. У цьому приховані причини конфліктів, катастроф, революції, кризи.

Таким чином, учений визначає квінтесенцію усвідомлення людиною через науку, те, як вона (людина) сприймає світ. Відтворюючи певну модель реальності, людина демонструє обов'язково "ментальність" її творця, точніше - ментальність того суспільства, до якого вона належить, та його лінгвістичні системи (семантичне середовище). Ця формула була у свій час геніально проголошена Г. Лебоном, розвинута й поглиблена у роботах В. Вундта, В. Гумбольта, О. Потебні, Е. Кассірера, але апофеозу набула у роботах В. Налімова.

В. Налімовим уперше було введене фундаментальне поняття Спостерігача, тлумачення Його ролі й місця у Всесвіті. Інше, не менш важливе зауваження, стосується визначення поняття "нелокального" зв'язку, тобто кореляції без зв'язку у термінології Н. Бора. Це означає, що "минуле, сьогоднішнє й майбутнє" миттєво змінюються після кожної людської дії, тобто світ змінюється в цілому. Цей факт підтверджується теоремою Белла, ефектами синхронності К. Г. Юнга. В свій час Д. Бомом були перевірені дослідження нелокальності й запропоновані тести для перевірки теореми Белла. Була створена математична модель нелокальних прихованих змінних величин. Згідно із цією моделлю існує два види порядку: явний, або розгорнутий порядок, який утворює відомий науці просторово-часовий континуум, і неявний, або згорнутий порядок, який пронизує перший. Він прихований і не може бути виявленим прямо, але він у будь-якому часі й місці і завжди. Учений світ, розвиваючи цю модель Белла (Е. Г. Уокер, наприклад), вважає, що свідомості взагалі не притаманна локальність, оскільки вона "пронизує" весь світ в цілому.

Схема 17. Топоструктура ТПЛ

В останні десятиліття з'явилось чимало різних концепцій та ідей, метою яких було прагнення до створення цілісної картини світу. Ми вже розглядали найбільш фундаментальні концепції, у яких розкривається сутність й неминучість виникнення антропного принципу, а також здійснені спроби створення Єдиної Теорії Світу. Це, перш за все, концепції Г. Шипова, С. Сухоноса, В. Налімова, Д. Бома, Дж. Уілера, П. Харченка і, безумовно, доробок К. Г. Юнга, С. Грофа. Тепер слід додати до списку сподвижників XXI століття і нашого сучасника, українського вченого О. Бугайова, хвильова парадигма якого доволі елегантно поєднує між собою всі відомі наукові концепції. Пояснюючи сенс існування людини у Бутті як гармонізацію своєї життєдіяльності, синхронізуючи свої дії з ритмом зовнішнього середовища, його параметрами, причина яких захована у Таїні Первинного Енергетичного Океану, вченим фактично визначається миследіяльність людини, яку слід назвати культурою. Наповнення культури, стратегія виживання для людини випливає із знання про Творця, оптимально слідуючи у єдиному потоці Життя.

Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:

Бугаев А. Ф. Введения в Единую Теорию Мира. - М., 1998.
Бугаев А. Эниология человека. - М., 2001.
Бугаев А. Выживание на растущей Земле: пути эволюции человека // Ділова панорама, № 5-6, 2001.
Бугаев А. Выживание на растущей Земле: очерк нового миропонимания // Ділова панорама, № 2, 2000.
Налимов В. Разбрасываю мысли. В пути и на распутье. - М., 2000.
Фрезер Д. Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. - М., 1983.
Цехмистро И. З. Холистическая философия науки: Учебное пособие. - Сумы, 2002