|
Арійські племена в ІІІ-ІІ тис. до н. ч. розселилися на значних територіях, пройшовши через Кавказ і Малу Азію до Індії. Первісною прабатьківщиною арійців, як вважає ряд вчених, є територія Північного Причорномор'я, зокрема між Дніпром та Дністром (Этнические проблемы истории Центральной Азии в древности. - М., 1981). Однак, на думку інших дослідників (напр., Л. Залізняк), на право назватися етнічною прабатьківщиною арійців претендують три регіони: Балкани, Центральна Європа (між Рейном і Віслою) та Лісостеп і степ (між Дністром і Волгою).
В ІІ тис. до н. ч. відбулася переорієнтація господарства населення України з осілого хліборобства до кочового скотарства (в пошуках паші для худоби скотарі мусили переходити з місця на місце), однак це не призвело до цілковитого зникнення землеробства. Зросла роль чоловіка, кінного воїна, з'явилася зброя. Матріархальні відносини поступово переросли в патріархальні, хоча роль жінки на теренах України впродовж усієї історії залишалася значною, на відміну від звичаїв східних народів (тюрків, монголів, навіть росіян).
Терміни арії, арійство стали популярними з ХVІІІ ст. Вперше назва аріїв була прочитана в 1771 р. французьким вченим Анкетілем Дюпероном на стелі перського царя Дарія: "Син Віштаспаса, Ахаменід, Перс, син Перса, Арій: арійського сімені". Ці слова широко окреслюють родовід і етнічне походження царя Персії Дарія (навіть ім'я якого співзвучне з Арій). Назву народу аріїв зустрічаємо часто в найстародавнішому святому письмі Ріґведі, збереженому в Індіїї. Давньоіндійське (санскритське) arya означає: 1) благородний, вірний, дружній; 2) представник однієї з трьох вищих каст. Похідне від нього слово aryaman означає "старійшина померлих предків", тобто родоначальник, а також ім'я одного з Богів (В. Кочергина. Санскритско-русский словарь. - М., 1996).
Назва арії вживалася в науці аж до 40-х років ХХ ст., поки Гітлер не надав цим словам свого власного значення, застосовуючи їх виключно щодо німецької нації.
Ще в 1937 р. на засіданні Індійського Семінару у Львові професор Володимир Шаян виголосив доповідь про "ренесанс пан-арійської думки", в якій познайомив науковців та українську громадськість із своїми дослідженнями текстів Ріґведи і передбаченням відродження природніх етнічних релігій. Термін "арійський" тоді викликав жваву дискусію. Дехто намагався звинуватити Володимира Шаяна в прихильності до гітлеризму. Про це він написав пізніше у своїх спогадах: "В тому часі я вже читав "Майн кампф" в університетській бібліотеці, а зокрема, добре собі запам'ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею "Бордерлянду" між Польщею та Росією, отже - Україною. Я не мав ніяких ілюзій. Звідси моє підкреслення "Пан-арійської мислі", себто Всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення арійства" (Шаян В. Віра Предків Наших. - Гамільтон, Канада, 1987).
(Про генетичні дослідження походження аріїв можна дізнатися зі статті Анатолія Кльосова, професора біохімії Гарвардського університету - “Звідки з’явилися слов’яни та «індоєвропейці». Вони ж - арії. Відповідь дає ДНК-генеалогія.” - прим. “Аратти”)
Ведійська релігія має бути розглянута як духовне джерело усіх індоєвропейських етнорелігій. Ведійська релігія (ведична, ведизм) - давня арійська віра, що є найдавнішою релігією світу, світоглядні уявлення і обрядовість якої записані у Ведах (дослівно "Священному Знанні"). Віди (веди) - давньоарійські релігійні знання, складалися протягом ІІ - початку І тис. до н. ч. в усній формі, а записані були санскритською мовою, яка зберігає багато спільноарійських (індоєвропейських) мовних і світоглядних рис.
Ведійська релігія поділяється на два різновиди: віра арійців Індії (хінді) і віра арійців Ірану (айран). Загальноприйнято вважати, що ведизм прийшов до цих народів з Центральної Європи, де виник та існував всього близько шести тисяч років. Священне Знання (Віди) прийшло до людей з вищого духовного світу від Верховного Бога-Особи і передавалося від покоління до покоління усно. Лише коли життя людей стало коротшати, а розум і пам'ять стали слабшати, Волхв В'ясадева записав Веди санскритською мовою - найдавнішою мовою Землі. В перекладі з санскриту це ім'я означає "Бог-розподілювач", де: В'яса - розподілювач, а дева - своєрідний титул, який додавали до імен Богів. Згідно пуранічної традиції, існувало понад двадцять В'ясадеві, які були втіленнями Богів Вішну і Брахми і в різні історичні періоди приходили на Землю, щоб сповістити людям Віди.
Ведизм - це перша в світі релігія, яку записали. В Індії записи Вед відомі близько VІІІ-VІІ ст. до н. ч., а записи Авести (в Ірані) зроблені приблизно в період від Александра Македонського ІV ст. до н. ч. - ХІІІ ст. н. ч.
В ІІ тис. до н. ч. арії, переселившись у північно-західну Індію, розвинули свою релігію і створили таємні філософсько-релігійні вчення. Арійське суспільство мало патріархальний устрій життя, характерний для військової демократії. На рубежі ІІ-І тис. до н. ч. в аріїв формуються 4 касти (варни): брагманів - жерців; кшатріїв - воїнів; вайш'їв - землеробів, ремісників, торговців; шудр - рабів, слуг. У зв'язку з ускладненням ритуалів і важливіою їхнього значення, особливого статусу набувають жерці. Вони не тільки знавці священних обрядів, ведійських текстів, але й радники царів.
Вони здійснюють контроль над освітою, поширенням знань, переписуванням священних текстів.
Ведійська релігія має свої джерела, відображені:
1. в чотирьох збірниках Вед під назвою Самхити (Ріґведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа), пов'язаних з розподілом функцій чотирьох жерців під час жертвопринесення;
2. в брагманах (коментарях до Вед - текстах написаних брагманами і для брагманів, як пояснення змісту і символіки Вед, відомостей про обряди, міфи тощо);
3. в араньяках (буквально "лісні тексти", тобто призначені для пустельників, які пізнають істину самостійно);
4. в упанішадах (дослівно "сидіти біля вчителя з метою пізнання істини").
Найдавнішою і найбільшою за обсягом є Ріґведа, що містить 1018 гімнів і 1005 віршів. Всі ці джерела належать до, так званих, шруті (слуті) - дослівно "почуте", тобто откровення; пор. слов'янське "слух", враховуючи зміну приголосних ш - с, р - л (слуті).
Релігійні тексти ведійської віри вважаються Божественним ладом (особливим родом мовлення і пам'яті), що протистоїть хаосу (німоті, нечленороздільному бурмотінню, забуттю). Інший різновид ведійських текстів - смріті ("запам'ятовуване"), тобто опис жертвопринесень, домашніх обрядів, міфологізоване законодавство.
До джерел ведійської релігії належать також образотворче мистецтво, ведійська археологія, ведійська лінґвістика. Ці джерела дали можливість прослідкувати ведійську релігію, починаючи від ІІІ тис. до н. ч., а також провести ведійсько-кельто-італійські, греко-індо-іранські та інші міфологічні й лінґвістичні паралелі.
Та ось в час другої світової війни археологічні розкопки в Могенджодаро, датовані ІV тис. до н. ч., розкрили перед наукою зовсім нові факти. Вченим Грозним були прочитані написи на печатках і талісманах, які нині визнано найстарішими пам'ятками індоарійської культури. Всі результати досліджень неухильно стверджують виняткову архаїчність першоджерел ведійської релігії. Саме цим можна пояснити особливу роль ведійської релігії в реконструкції найдавніших індоєвропейських релігійних систем.
Ведійська релігія виробила найдавніше уявлення про сотворення світу, яке й досі не втратило свого міфологічного значення і навіть наукового підтвердження. Саме з ведійських учень черпали теми для роздумів грецькі філософи, які в І тис. до н. ч. пояснювали виникнення світу через ладування хаосу.
Космологічна модель ведійської релігії будується на протиставленні неорганізованого страшного амхасу (хаосу) і організованого простору уру лока (космосу), поміж якими є шлях. Ведійський Всесвіт протистоїть неведійському всесвіту, а ведійська людина - неведійській людині. Священний центр (межа старого і нового року, середина землі - місце жертвопринесення) протистоїть "профанічний" буденній околиці (периферії).
Початковий стан відповідає хаосу - повна відсутність елементів Всесвіту і основних суперечностей, що є умовою її існування. Початок творенню дають води, з яких внаслідок згущення виникає Земля. В іншому варіанті - виникнення із вод золотого яйця, з якого вилуплюється деміург Праджапаті, або Бог-Творець Брагман. Яйце розкололось на золоту й срібну половинки, з яких утворились небо і земля. Ось один з гімнів Ріґведи про Сотворення Світу в перекладі Володимира Шаяна:
Не було Буття, ні небуття тоді,
Ані простору, ні неба синього,
Хто сплодив яйце Прабуття? І коли?
Чи було море в безодні темряви?
Не було смерті, ні Богів безсмертних,
Не було ночі ані світила дня.
Лише "це одне" в ядрі непростертім,
в ньому Всесвіт тхненням безвітряним тлів.
Була темінь у тьми сповита гущу,
все було бурею безодні й тьмою,
Тоді "це одне" пробивши шкаралущу,
Вродилось жаром волі та снагою.
Із того в началі постає жага,
це було духа первісним насінням,
ядро таємне - у небутті буття
знайшли у серці віщуни сумлінні.
Скісно розпружений їх сніп вогнистий.
що було тоді "вгорі", що в "долині" ?
Вгорі буйний розгін, сім'я іскристе,
долі напруги лон, потуга твердині.
То хто збагне ці тайни споконвічні,
звідкіль ця творчість, звідкіль усе життя?
Боги не знають, вони ж поцейбічні,
Хто ж нам проголосить тайну всебуття?
Тільки Всевишній годен це сказати,
Що оком сонця з небес споглядає,
Творець він, чи ні, - він лише годен знати!
А може навіть, - може й він не знає?
В Яджурведі творець Праджапаті постає як Вепр початкового часу, який упірнає в води хаосу й виносить з них намул, з якого створює Землю. Зображення золотого вепра, відоме і в скіфській культурі, можливо й походить з ведійської релігії як символ Різдва Всесвіту.
Цей символ і досі побутує в Україні у вигляді різдвяного поросяти - залишок жертвопринесення (пор. також різдвяні пісні центральної Росії про Овсеня, який їде на золотій свинці).
Арійці вірили в багатьох Богів. В одному місці Вед вказується, що їх всього 3399. До найвищого Божественного рівня належать 33 Бога, а подекуди - 333). Вони поділяються на земних, атмосферних (повітряних) і небесних, що дійшло до нашого часу у вигляді трьох світів (Нава, Ява і Права за Велесовою Книгою). Для ведійської релігії було характерним змішування властивостей і функцій різних Богів або існування кількох Богів, пов'язаних з одним і тим же явищем природи, наприклад, Богами Сонця були одночасно: Сур'я, Савітар, Пушан, Мітра.
Небесними є: Дьяус, Мітра, Варуна, Сур'я, Савітар, Вішну, Пушан, Ушас, Асвини та ін.
Атмосферними Богами є: Індра, Рудра, Ваю, Парджанья, Матарішван, марути.
Земними Богами є: Притхіві, Aґнi, Сома, Сарасваті та ін.
Найголовнішими вважалися: Aґні - Бог вогню і сам вогонь, як першооснова всього сущого; Сур'я - Бог Сонця і володар земних і небесних вод; Варуна - покровитель скотарства; Сома - Бог жертовного напою і сам жертовний напій; небесний собака Сарама (можливо, тотожний нашому Симарглу) супроводжує Індру-Громовержця (тотожного нашому Перуну). Загальновизнаним також був культ Предків, який досяг свого розквіту в пізнішій релігії слов'ян; культ священної корови (як залишок тотемізму); вчення про переселення душ, за яким добре переселення душі після смерті діставали ті люди, які виконували закони своєї касти.
Жертва мала своє практичне значення "обмін з Богами": людина дарує Богові частину своєї власності (врожаю, їжі тощо), а Боги дають людині те, що вона просить (вимолене).
Жертвопринесення відбувалися просто неба (про храми немає згадок), або вдома. Жертви були різні: безкровні (від рослин) і криваві (від тварин), серед яких також існувала відповідна ієрархія (ворог, кінь, бик, баран, цап). Тваринні пожертви поступово були витіснені рослинними. Довгий час найвищою пожертвою, що мала державний характер, був кінь. Особисті чи родинні пожертви складалися з молока, масла, меду, хліба. Саме такі пожертви відомі й нам з Велесової Книги. Особливе значення мала пожертва Священного напою - соми, який вважається напоєм Богів, напоєм безсмертя.
Ведійська релігія вже в найдавніші часи свого існування була насичена образним сприйняттям світу, багатством ритуалів, релігійним вченням про Сотворення Світу та спілкування з вищою Творчою силою Бога-Богів і справила великий вплив на формування і розвиток пізніших релігій: індуїзму, брагманізму, джайнізму, сикхізму і навіть буддизму. А Ріґведа, на думку професора Володимира Шаяна, "є основним ключем для всяких сучасних і майбутніх спроб реконструкції нашої загубленої праарійської спадщини і традиції" (ВПН, с. 836). |
