Помер патріарх українського кінематографу - Юрій Іллєнко

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

15 червня 2010 року о 12-10 на 75-му році життя перестало битися серце видатного українського кінорежисера, нашого вірного побратима, одного з ідеологів та натхненників Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Юрія Іллєнка.

Юрій Іллєнко

Про цю сумну для українського народу подію повідомляє прес-служба ВО “Свобода”

Україна втратила свого відданого сина – палкого, щирого, талановитого, який до останку віддавав їй усю свою полум’яну любов і увесь свій самобутній талант. Україна – в кінополотнах Юрія Іллєнка, які свого часу були заборонені радянською системою, проте з роками ставали віддзеркаленням свого часу. Україна – і у його тривожних, сповнених тонкого відчуття життя, спогадах про минуле, і у його численних сучасних публіцистичних роботах.

Будучи уже тяжкохворим, Юрій Герасимович знаходив час, аби зустрітися з побратимами, чи взятися за перо – викласти своє бачення проблем сьогодення і майбутнього України. Він до останнього продовжував боротися за українську Україну.

Нам дуже бракуватиме його теплої посмішки, його авторитетного слова, досвіду та невичерпної життєвої мудрості, якими Юрій Герасимович завше так щедро й по-батьківськи ділився з усіма.

Сумуємо з приводу важкої втрати. Висловлюємо щире співчуття рідним Юрія Герасимовича, дружині Людмилі та синам Андрію і Пилипу.

Юрій Герасимович житиме у наших спогадах і наших серцях. Нехай же земля стане йому пухом.

Юрій Іллєнко народився 1936 року у напіввимерлому від Голоду-33 містечку Черкаси. Тікаючи від війни, в 41-му, опинився з мамою і двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці на Обі. Молодший брат помер там від виснаження. Повернення на Україну в 44-му було недовгим. В 46-му батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на найшкідливіше виробництво скловати, але в Москву, щоб дати дітям пристойну освіту. Сім'я жила в бараці на території заводу, через що мама захворіла на туберкульоз.

Закінчив школу на робочій околиці Москви і вступив до престижного інституту кінематографії на операторський факультет. У 1960-му зняв дипломну роботу, перший в історії інституту повнометражний фільм "Прощавайте, голуби", і отримав за нього найвищі нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно за найкращу операторську роботу. В 1963 отримав запрошення зі студії Довженка зняти режисерові Параджанову фільм "Тіні забутих предків".

Дебют в режисурі - "Криниця для спраглих" за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК компартії України на 22 роки. Наступний фільм "Вечір напередодні Івана Купала" - алегорична історія України, було знято з екрану рішенням Міністра культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988 році.

У 1971 році на 24-му з'їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" як "найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді".

Була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко знімає фільм "Жівіо заінат", що перекладається як "Живу наперекір всьому". Фільм отримав "Срібну арену" на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран був не допущений. Наступний фільм "Мріяти і жити" за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях.

У різні роки було заборонено майже всі проекти Юрія Іллєнка на стадії сценарію. З написаних 42 сценаріїв, лише сім стали фільмами.

До проекту "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрій Іллєнко йшов близько третини свого життя. Фільм знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео.

За сорок вісім років роботи в кіно рівно половину був безробітний як кінематографіст. Усе ж став Лауреатом держаної премії імені Шевченка, народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним Доктором Міжнародної Кадрової Академії.

Редакція порталу "Аратта" висловлює щирі співчуття рідним та близьким Юрія Герасимовича. В його особі Україна втратила одного зі своїх вірних синів і справжнього, непідкупного патріотаю.

Вічна йому пам`ять і земля пухом!

Творчі здобутки Юрія Іллєнка

Зняв як оператор кінокартини:
«Прощайте, голуби» (1960. Призи кінофестивалів Прага, Локарно за операторську майстерність);
«Десь є син» (1962);
«Тіні забутих предків» (1964. Друга премія Міжнародного кінофестивалю «Південний Хрест» в Мар-дель-Плата, Аргентина, 1965; премія ФІПРЕССІ за операторську роботу, колір і зйомочні ефекти; Кубок Міжнародного кінофестивалю у Римі, Італія, 1965; Премія Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм 1966; Спеціальна премія за талановитий пошук і новаторство Всесоюзного кінофестивалю у Києві, 1966; Золота медаль за режисуру Міжнародного кінофестивалю у Салоніках, Греція, 1966; Почесний диплом Міжнародного кінофестивалю у Мельбурні, Австралія, 1967);
«Аve, Магіа!» (1999).

Знімався як актор у стрічках:
«Вулиця Ньютона, будинок № 1» (Тимофій Сувернєв),
«Мріяти і жити» (Герасим).

Брав участь у створенні сценаріїв кінокартин:
«З нудьги»,
«Вечір на Івана Купала»,
«Білий птах з чорною ознакою.

Як режисер поставив стрічки:
«Криниця для спраглих» (1966. Висока оцінка на МКФ у Сан-Франциско, 1988),
«Вечір на Івана Купала» (1968),
«Білий птах з чорною ознакою» (1971, Золота медаль VII Московського міжнародного кінофестивалю; відбіркова премія «Срібні сирени», МКФ, Соренто, Італія, 1972),
«Наперекір усьому» (1972, у співавт. з югославськими кіномитцями),
«Мріяти і жити» (1973),
«Свято печеної картоплі» (1976),
«Смужка нескошених диких квітів» (1978),
«Лісова пісня. Мавка» (1980),
«Легенда про княгиню Ольгу» (1982. Почесний приз Києва Юрію Іллєнку на ВКФ 1984),
«Солом'яні дзвони» (1987),
«Лебедине озеро. Зона» (1990. Премія ФІПРЕССІ на Міжнародному кінофестивалі в Каннах, Франція, 1990; Премія «Ескор» молодої критики; Приз «За кращу операторську роботу»; приз «Золотий витязь» Міжнародного кінофестивалю Нови Сад, Югославія, 1993; Приз «За кращу операторську роботу» Міжнародного кінофестивалю «Кінотавр», Сочі, Росія, 1991),
«Сергій Параджанов. Партитура Христа до-мажор» (1994. Диплом МКФ «Золотий витязь»),
«Молитва за гетьмана Мазепу» (2002, Приз «Золота рибка», 2002. Польща).

Написав лібрето до балетів «Прометей» (1982), «Ольга» (1990), роман-сценарій «Агасфер. Хроніка другого пришестя Христа» (1994) тощо, монографія «Парадигма кіно» (К., 1999).

Звання, титули, нагороди:
Лауреат Державної премії імені Шевченка, Народний артист України, академік Академії мистецтв України, професор кафедри кінорежисури і кінодраматургії *Почесний доктор Міжнародної кадрової академії.

Автор тритомника “Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру”. (Видавництво “Богдан”, м. Тернопіль, 2008).