Відійшов у вічність Маестро української мистецької архітектури Анатолій Ігнащенко

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

Сьогодні, 5 квітня, у віці 81 року пішов з життя народний художник України, почесний академік Національної академії мистецтв України Анатолій Ігнащенко.

Анатолій Ігнащенко з проектом Бика - символом Трипільської культури, який Маестро планував встановити в Ржищеві

Анатолій Федорович Ігнащенко народився 28 січня 1930 року в с. Захарівці Хмельницького району Хмельницької області. Його матір`ю була полька Ярина, а батьком - Тодос, індійський ром, записаний на український манер Федором..

У 1953 році закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Був учнем Йосипа Каракіса.

З 1953 по 1960 рр. працював у проектному інституті «Укргіпрошахт», у 1960—1963 роках — архітектор науково-дослідного інституту експериментального проектування, у 1963—1964 роках — архітектор «УкрНДІпроект». З 1964 року по 1966 рік — головний архітектор проектного інституту «УкрНДІПмістобудування», у 1966—1969 роках — експерт художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР.

У 1969—1976 Анатолій Ігнащенко перебував на посаді архітектора художнього фонду Спілки художників УРСР. У 1976—1990 роках — архітектор-художник об'єднання «Художник» художнього фонду УРСР. З 1990 року на творчій роботі.

Нагороджений орденами: Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006), «Знак Пошани» (1982), Золотою та Срібною медалями ім. М. Б. Грекова (1969, 1970).

Гран-прі Академії вишуканих мистецтв Парижа за пам'ятник Василю Порику у Франції.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1974) — разом з Г. Н. Кальченко за пам'ятник Лесі Українці в м. Києві. Лауреат премії Ленінського комсомолу (1980 р.). Золота (1969 р.) та Срібна (1970 р.) медалі імені М. Б. Грекова.

Циганська кибитка Анатолія Ігнащенка, прошита кулеметною чергою, летить у небо в Кам’янці-Подільському. Разом з нею полетіла у вічність і душа Митця...

Анатолій Ігнащенко — автор понад 200 монументальних творів, серед яких монумент “Бабин Яр”, пам'ятники Лесі Українці (на могилі поетеси на Байковому кладовищі та на однойменній площі в Києві), Івану Котляревському, Івану Козловському ( вйого рідному селі Мар`янівці), Марії Заньковецькій, Володимиру Вернадському в Києві, Сидору Ковпаку в Путивлі, а також пам'ятники Тарасові Шевченку (Париж, Нью-Йорк, Ашхабад, польський Білий Бір) , Олександру Пушкіну (Нью-Йорк), Лесі Українці (Саскатун, Канада), Василю Порику (Енем-Боном, Нормандія, Франція), Волту Вітмену (Нью-Йорк), Івану Франку (Вінніпег, Канада), , пам’ятники чекістам, архітекторам Заболотному та Альошину, конструктору ракетних двигунів Янгелю, монумент убієнним священикам...

А ще є музейні комплекси: Шевченкові в Каневі, Довженку в Сосниці, Березовському та Бортнянському у Глухові, Миколі Островському - у Шепетівці, “Пагорби Слави” у Житомирі та Черкасах, музей Леніна, - нині “Український дім” в Києві. Якщо Малевич відомий своїм чорним квадратом, то Анатолій Ігнащенко створив чорний куб – обласний історичний музей Трипільської культури на місці розкопок.

За проектом Анатолія Федоровича побудована станція київського метрополітену “Дніпро”.

Про його роботи його творчі доробки та ідеї можна написати не одну книжку. А скільки лишилося нереалізованого... Пам`ятник Трипільській культурі в м.Ржищев під Києвом, його геніальний задум із серії верстових стовпчиків в кожному населеному пункті України із зазначенням відстані до Чернечої гори...

Його циганська кибитка, прошита кулеметною чергою, летить у небо на батьківщині митця, в Кам’янці-Подільському. Разом з нею полетіла у вічність і душа Митця, Маестро, - як звали його близькі друзі...

Ми щиро сумуємо за людиною яку знали, яка надихала нас у нашій роботі. Вічна йому пам`ять і співчуття рідним та близьким...