Черновецький хоче щоб і пам`ятники були веселими. Як він сам

Автор/джерело -  © «Українська правда»

Київському меру Леоніду Черновецькому байдуже, що мати Георгія Гонгадзе та батьки інших загиблих журналістів проти встановлення пам’ятника їх дітям у Києві.

“- Пам`ятник має бути таким!”

Про це він заявив журналістам під час огляду макетів пам’ятників.

За його словами, головна мета встановлення меморіалу, "щоб країна знала своїх героїв".

"Батьки можуть бути проти, може бути проти багато можновладців, можуть бути проти ті, хто вбивали, і ще багато людей. Дійсно, я прислуховуюсь до цих людей, але незалежно від того, чи проти були б, наприклад, батьки Чорновола чи Гоголя, це ніякого відношення до суспільства немає", - заявив мер.

"Я хочу, щоб нові покоління знали своїх героїв, до речі, їх у нас не так багато", - додав він.

Мер також повідомив, що говорив з Мирославою Гонгадзе, яка, за його твердженням, висловила бажання взяти участь у встановленні цього пам’ятника.

Однак, за словами Черновецького, з оглянутих макетів йому не сподобався жоден.

"Але я приділю цьому особливу увагу, я б хотів, щоб до цього пам’ятника молоді люди ходили, покладали квіти і раділи життю, оскільки життя прекрасне. І Гонгадзе жив прекрасним життям, доки його не вбили", - заявив мер.

При цьому він додав, що хотів би, щоб біля пам’ятника Гонгадзе гуляли весілля і щоб "це був образ переможця".

Проходячи повз один з макетів із зображенням крокуючого чоловіка, Черновецький зазначив, що цей чоловік "має посміхатися, бути торжествующим, і не має бути сумним".

Як відомо, Леся Гонгадзе заявила, що судитиметься з тим, хто встановить пам’ятник її сину.

Від “Аратти”: Черновецький вчергове продемонстрував на загал повну відсутність будь-яких, загальновизнаних суспільством, моральних принципів. Ми не відаємо, якому він Богу молиться, але Святого в ньому ні на йоту. Наприклад, поваги до пам’яті загиблих. Чи оригінального обличчя тисячолітнього Києва.

Попередній мер Києва Сан-Санич Омельченко, певно мав якийсь зиск, коли “прикрасив” центральний Майдан столиці скульптурними і архітектурними потворами на кшталт "Бетмена", "Глобуса України" чи фалоподібного монумента, на якого насадив чергову "бабу", яку дивним чином пов`язав з Україною. Думкою киян він тоді знехтував. Пізніше кияни знехтували ним.

Нинішній мер, якому все байдуже і завжди весело (чим нагадує дівчинку у будівельній касці із відомого анекдота про Вовочку), певно не второпав, що “вилетіти” з київського владного Олімпу він може набагато швидше від попередника, бо гречка, за яку він прикупив київських пенсіонерів, вже скінчилася, разом з довірою недалекоглядних виборців.

За совєтських часів полюбляли ставити монументи героям пропагандистських міфів. І цим ідолам мали вклонятися ті, кого чиновна номенклатура вважала “біомасою”. Та й та ж “біомаса”, за великим рахунком, плювати хтіла на ці ідоли. Хіба що приходити до них за рознарядкою парткому чи “типовоим сценарієм весілля”...

Чи варто перетворювати у міфолологічних ідолів людей, які віддали життя, чесно виконуючи свій професійний обов’язок? Хіба ж журналісти, які віддали життя за право кожного громадянина на свободу слова, робили за для того, щоб стати “пунктом” чергового “типового сценарію”?