Азербайджанський парламентарій звернувся до Норвезького нобелівського комітету зі скаргою на колишнього лідера СРСР.
Депутат азербайджанського парламенту Етібар Гусейнов зажадав, щоб колишнього президента СРСР Михайла Горбачова позбавили Нобелівської премії миру, повідомляє ТСН.ua.
З такою вимогою парламентарій звернувся до голови Норвезького нобелівського комітету Турбйорн Ягланд, голови парламенту Норвегії, а також короля Швеції Карлу XVI Густава і короля Норвегії Гарольда V (королі Швеції і Норвегії, як відомо, беруть участь у процедурі присудження Нобелівських премій).
Гусейнов стверджує, що Горбачов як колишній лідер СРСР несе відповідальність за дії радянських військ у Баку в січні 1990 року, де був жорстоко придушений антирадянський заколот.
Автор скарги також покладає на колишнього президента вину за придушення антирадянських виступів в інших республіках.
На думку депутата, колишній президент СРСР винен у злочинах проти людства і тому не може володіти Нобелівською премією миру.
Нагадаємо, що 13 січня 1990 року в Баку почалися масові погроми і вбивства вірмен. Погроми тривали тиждень, до тих пір, поки радянські війська не ввійшли в Баку, щоб придушити заворушення. В результаті погромів з Баку до Вірменії були насильно депортовані 200 000 вірмен.
20 січня в Азербайджані має свою особливу назву “Чорний січень” або “Кривавий січень”. В цей день, а точніше в ніч з 19 на 20 січня 1990 року по вказівці Михайла Горбачова в місто Баку були введені механізовані війська Радянської Армії. “Відновлення конституційного порядку” радянськими військами в січні 1990 року в столиці Азербайджану закінчилося загибеллю більше сотні мирних жителів, різних національностей, віку і статі.
Як це було. Свідчення очевидців і сучасників
Взаємовідносини вірмен з азербайджанцями в Баку на побутовому рівні носили цілком лояльний характер. Але в глибині душі кожного колишня вікова взаємна неприязнь залишила свій слід. Це, втім, не заважало щирій дружбі між багатьма вірменами і азербайджанцями. Разом з тим ідилічної "дружби народів", декларованої радянською пропагандою, не було.
Хіба сумісне з дружбою, рівністю і братством негласне розпорядження з центру висувати в республіках переважно національні кадри. Це розпорядження дало можливість проявитися шовіністичним тенденціям, що дискримінували національні меншини, і в першу чергу вірмен. Службове зростання вірмен було помітно обмежене, а плоди їхньої інтелектуальної і творчої праці часто приписувалися азербайджанцям. Це було частиною загальної тенденції - за рахунок історичних і культурних реалій вірменського народу (а також іранського, талишського і народів Дагестану) штучно удревнити і збагатити історію і культуру Азербайджану, позбавляючи народи, що проживали на землях колишньої російської багатонаціональної губернії (у тому числі карабахських вірмен), їхнього історичного минулого.
Про карабаський конфлікт, про автобусні доставки в Сумгаїт азербайджанців з Кафа, про підбурювальні і провокаційні заяви по Центральному ТБ першого заступника прокурора СРСР Катусєва з описом подій в "НКАО і навколо нього", про страшні погроми в Сумгаїті написано багато... За цей злочин винні не тільки не понесли практично ніякого покарання, йому навіть не була дана політична оцінка. Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов не тільки не вжив заходів до зупинки різанини в Сумгаїті та Баку, але і всіляко пом’якшував оцінки діянь вбивць, фактично беручи їх під захист. Трагедія Сумгаїта викликала шок у бакинських вірмен...
Згідно азербайджанської офіційної пропаганди, 20 січня 1990 року радянськими військами була подавлена революція в Азербайджані, тому що в цей день "радянська армія здійснила геноцид азербайджанського народу, а шехіди - то є герої, намагалися цьому перешкодити". І навряд чи знайдеться в Азербайджані людина, хто не побоїться сказати, що "азербайджанська революція 1990 року" зводилася до погромів, пограбувань і мародерства. Вірменські погроми - помітна особливість турко-азербайджанських революцій цілого століття.
У 1990 році призвідником "революції" став Народний фронт Азербайджану. На січневих мітингах фронту таврували владу і звучали заклики вбивати вірмен - бакинських вірмен, громадян Азербайджану, абсолютно лояльних до азербайджанської республіки. Лікарів, вчителів, нафтовиків. Людей, які не брали і не могли приймати будь-яких рішень з питань вірмено-азербайджанських відносин. Не мали жодної, що хоч якось їх об’єднувала б організації, і взагалі-то навіть не сприймали себе як певну національну громаду.
Міліція і розквартирований в Баку дванадцятитисячний контингент внутрішніх військ в дії азербайджанських революціонерів не втручалися. Єдина надія бакинських вірмен була на Москву. Москва мовчала. Мовчала і 9 січня, коли в зв’язку з інформацією про розпочаті погроми парламент Вірменії наївно просив Горбачова вжити невідкладних заходів щодо забезпечення безпеки вірменського населення, "припиненню варварських дій, які можуть привести до непоправних катастрофічних наслідків у всьому регіоні". Горбачов не реагував...
Влада Азербайджану та НФА спільними зусиллями намагалися жорстокістю і жорсткою упертістю вирішити карабахське питання. НФА організовував мародерів, а влада давала наведення і депортувала тих, кому вдавалося врятуватися, і тих, кого якось ніяково було викидати з вікон. Скажімо, чемпіона світу з шахів Каспарова і його мати-вірменку. Їх таємно на літаку вивезли до Москви, і навіть надали два розкішні люкси в азербайджанському постпредстві, щоб пом’якшити уявлення про побачене в рідному Баку. У Кремлі тим часом йшли дебати: вводити чи не вводити війська в Баку? Горбачов тягнув, скільки міг - до тих пір, поки безлади не набули масового характеру погромів. Нарешті, вирішили і ввели ...надзвичайний стан в Нагірному Карабасі. У Баку ж "ввели" голову Ради Союзу РСР Євгена Примакова і секретаря ЦК КПРС Андрія Гіренко.
13 січня в Баку відбувся черговий мітинг Народного фронту, з якого, як на фронт, азербайджанські "революціонери" з адресами вірменських квартир на руках кинулися громити квартири вірмен. Втім, звинувачувати в погромах тільки Народний фронт несправедливо. Геноцид вірмен та іншого немусульманського населення Баку організували не тільки народнофронтовци. Член правління НФА Лейла Юнусова пізніше зізнається: "Акції (яке культурне слово) ці були підтримані офіційним керівництвом республіки".
Як пізніше зізнається тодішній міністр оборони СРСР Язов, війська були введені в Баку з метою рятувати не вірмен, а радянську владу. Олександр Лебедь, який командував повітряно-десантної дивізією, що увійшла в Баку, буде жартувати: "Горбачов згадав про формулу: повітряно-десантні війська плюс військово-транспортна авіація дорівнює радянська влада в Закавказзі". В ніч з 19-го на 20 січня десантники увійшли в Баку...
