РПЦ вирішила у відомій казці Пушкіна головного героя-попа замінити на купця

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

У Росії, як і два століття тому тому, повертається церковна цензура. Відому казку Олександра Пушкіна «Про попа і наймита його Балду» було перевидано з заміною в тексті головного героя - попа на купця.

Спробуйте замінити авторський текст - «Бедный поп подставил лоб» так, як цього вимагає церква ;)

Перевидання казки Олександра Пушкіна «Про попа і наймита його Балду» в редакції Василя Жуковського, який [нібито] на прохання автора замінив головного героя з попа на купця, - вклад у вивчення і популяризацію спадщини великого російського поета, вважає керівник прес-служби патріарха Московського і всієї Русі протоієрей Володимир Вигилянський, повідомляє РІА «Новості».

Вперше казка у такій версії побачила світ в 1840 році - опонентом Балди в ній виступав не піп, а купець Кузьма Йолоп. Версія казки, де Балда поступив на службу до попа, була надрукована в 1882 році в зібранні творів Пушкіна під редакцією П.Є. Єфремова. З приходом до влади більшовиків саме вона стала вважатися канонічною.

Пушкінську казку в редакції Жуковського, до якого після смерті поета перейшли права на публікацію його творів, видав Свято-Троїцький собор міста Армавір на Кубані тиражем в 4000 екземплярів. За словами завідувача кафедрою Армавірського православного соціального інституту, кандидата філософських наук, священика собору отця Павла, книги передбачається дарувати недільним школам і продавати в православних храмах.

"Якщо це була воля Пушкіна і спадкоємця, який був видавцем і випускав його неопубліковані речі, то він (отець Павєл) нічого не порушив. Це не самочинство священика, а пам’ятник літератури, який він перепубліковал", - вважає Вигилянський.

За його словами, "це вклад" (у вивчення літератури).

Наукові спеціалісти Державного музею А.С. Пушкіна в Москві пояснили, що Жуковському довелося змінити авторський пушкінський текст казки «Про попа і наймита його Балду» через церковну цензуру, що існувала в Росії в XIX столітті.

"Наші наукові фахівці не бачать ніякого криміналу в тому, що Жуковський змінив текст Пушкіна. Жуковський розумів, що без цих змін твір просто не буде опубліковано. До речі, він робив це не раз - щоб пройти церковну цензуру, змінював і деякі слова у віршах Олександра Сергійовича ", - повідомила РІА «Новості» керівник прес-служби музею Вероніка Кірсанова.

Зі свого боку отець Павєл вважає, що Пушкін, хоча і написав казку "Про попа", не хотів її видавати "як людина віруюча" і просив після його смерті, якщо казку все-таки вирішать надрукувати, замінити персонажа.

"Жуковський, перед яким поставили завдання видати невидані твори Пушкіна, в 1840 році, видав цю казку під назвою «Казка про купця Кузьму Йолопа і наймита Балду»", - розповів РІА «Новості» отець Павєл.

"В наші дні я шукав казку Пушкіна в редакції Жуковського, знайшов всього два екземпляри в Москві, в державній бібліотеці. Мені навіть не повірили спочатку, що є така книжка - думали, що помилка", - сказав співрозмовник агентства.

Він пояснив, що, видаючи цю книгу, хотів відновити історичну справедливість і довести, що Пушкін "не був богохульником".

Кілька років тому, коли РПЦ вже намагалася піддати цензурі цей твір Пушкіна, літературний критик Лев Аннінський прокоментував це так:

«У Пушкіна з Церквою відносини були дуже дивні: з одного боку - прихожанин, а з іншого - «Гавриіліаду» написав! Якщо читати «Казку про попа і наймита його Балду» одним оком, а не двома, то побачиш там тільки глузування над попом - фігурою в російській свідомості в ту пору ходкою.

Наша Церква ніколи не була противагою владі, а зливалася з нею. Тому до Церкви було ставлення таке: де пан - там і піп. У пушкінську епоху великі імена на кшталт Сергія Радонезького були вже в минулому. З іншого боку, відродження російської релігійної думки на початку XX століття, коли з’явився Сергій Булгаков, Павло Флоренський, Микола Бердяєв, було ще попереду. Час Пушкіна - це епоха, коли у всіх на устах було звільнення від диктату, в тому числі і від диктату Церкви. Треба розуміти кожну епоху зсередини і, вже звісно, не чинити з нею так, як пушкінський Балда вчинив з попом, - тобто клацати її по лобі.»