Куди прямуємо? Цензура на київському кінофестивалі

Автор/джерело -  © DW

Фільм про знедолених підлітків з Донеччини “Шахта №8” спільного виробництва Естонії і України зняли з конкурсу міжнародного фестивалю “Docudays”. Цей фестиваль, власне, присвячений правам людини.

Тема копанок Донбасу на українських кіноекранах нині - небажана?

Фільм про знедолених підлітків з Донеччини "Шахта №8" спільного виробництва Естонії і України зняли з конкурсу правозахисного фестивалю Docudays UA. Це сталося через заборону показу від продакшн-студії "Інтерфільм".

Стрічку раніше показали вже у Африці, Америці, Канаді, Європі. Показ у Києві таки відбувся, його влаштувала під час фесту режисерка Маріанна Каат. Картина про підлітків Юру і Діму, які живуть у самому центрі Донецького регіону – містечку Сніжному - і які змушені були заробляти на життя працею у нелегальних шахтах.

"Фільм правдивий" - герой стрічки Юрій

Герой стрічки Юрій С. розповів Deutsche Welle, що все у фільмі було насправді, а не постановочні зйомки, як про це кажуть українські продюсери: "З 14 років з однолітками і дорослими спускався у ці копанки на глибині від 70 сантиметрів до 2,5 метрів. Мав там працювати зігнутим, мусив якось крутитись, адже тато помер, мама почала пити".

Попри те, що скандал довкола заборони виглядає суперечкою щодо авторських прав, оглядачі припускають, що це була цензура, що продюсери побоялись показати на міжнародному фестивалі таку неприглядну дійсність. Правозахисник Сергій Буров, який опікується правами дітей, у розмові з DW висловив думку, що комусь невигідно, щоб нині показували проблеми на Донеччині.

Камінь в бік освітян

За його словами, начебто в Україні є служби у справах дітей, соціальні центри, які мали б займатись проблемами таких дітей, але в них часто не вистачає знань і ресурсів. Крім того, немає єдиного координуючого органу в Україні, який відповідав би за дотримання прав дітей, це зауважують Україні й експерти ООН. "Освітяни часто перекладають це на соціальних працівників, і навпаки. Тепер педагогів змушують і контролювати дітей, щоб ті ходили до школи, але в освітян просто немає таких сил, ще й по вечорах ходити по району і дивитись, хто з дітей чим займається",- пояснює Сергій Буров.

Та й законодавство, за словами правозахисника, в Україні є декларативним. Так, існує національна програма з прав дітей, втім, як кажуть самі чиновники з Міносвіти, минулоріч її профінансували лише на два відсотки. На загал, в Україні дітей, не охоплених навчанням, вистачає, каже Буров. Це і ті ж самі діти на Донеччині, і діти ромів на Закарпатті, і діти з вразливих сімей у різних регіонах. Втім, держава навіть не збирає й не аналізує таку інформацію. У квітні в Міносвіти має відбутись засідання щодо реалізації згаданої національної програми і правозахисник жартує: "Там слід показати фільм "Шахта №8".

Безвихідь на екрані та у житті

Єдиною українською роботою у конкурсі міжнародного фестивалю кіно про права людини, що триває у Києві, є фільм молодого киянина Юрія Речинського. Це перша його повнометражна документальна стрічка.

Як каже режисер, з часом він все більше переконується, що назва стрічки "Хворісукалюди" найкраще передає ставлення в Україні до дітей, що живуть у підвалах, на вулиці, жебракують, нюхають клей. Юрій фільмував дітей і підлітків в Одесі, які з різних причин опинились на вулиці, спускався з ними у підвали. Ось так він розповідає, чому ці діти довіряли знімальній групі: "В одного з хлопців стався епілептичний випадок, і ми там були єдиними, хто міг допомогти".

Шокова терапія

Композитор стрічки Антон Байбаков, який раніше брав участь у "Майстерні талантів" на Берлінале, каже, що над фільмом було психологічно важко працювати, хотілось дуже допомогти цим дітям. Речинський ділиться, що після погруження у це середовище втратив віру в зміни на краще щодо таких дітей. "Немає ніякої надії",- зітхає режисер. Він не показував стрічку героям "Хворісукалюди", хоче це зробити років за десять. Втім, вже нині працює над наступним фільмом про цих самих підлітків, вже у співпраці з австрійськими кінопродюсерами.

А ще – фільмує історії біженців і шукачів притулку в Україні, зокрема відзнято вже історію про чоловіка з Анголи, який протягом 11 років намагається отримати статус біженця в Україні: "Цікава тема втечі людей, яких вважають колишніми, втечі у підвали, наркотики, з батьківщини".

Правозахисник Максим Буткевич, що співпрацює з режисером, називає такі фільми "соціальною чорнухою у гарному розумінні". На його думку, глядачам корисна така шокова терапія, аби усвідомити й принаймні визнати, що проблема існує.

До речі, наступний показ стрічки "Шахта №8" вже у квітні - у конкурсній програмі Міжнародного фестивалю документального кіно “Міленіум” у Брюсселі.