Вчені навчилися розшифровувати «хімічну пам’ять» води

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

Вода у Світовому океані зберігає інформацію про організми, які жили в ній, у вигляді одиночних органічних молекул, з розповсюдження яких, як за запахом, можна відстежити шляхи міграції тварин.

"Вода має хімічну "пам’ять", зберігаючи інформацію про організми, що перебували в ній, у вигляді одиночних органічних молекул. Ми навчилися визначати, частиною яких організмів були ці молекули і як давно вони потрапили у воду", - заявив співробітник Інституту полярних досліджень імені Альфреда Вегенера ( AWI), професор Борис Кох (Boris Koch), повідомляє РІА Новості.

За словами вченого, у воді після розпаду органічної речовини на довгий час залишаються її одиночні молекули, які вченим вдалося вивчити за допомогою надточного мас-спектрометра.

З точки зору хімії цей феномен поки що не має пояснення, оскільки "в цілому" органічні молекули повинні швидко розкладатися на воду, СО₂ та інші гази.

Вчені вважають, що застосування такої технології може допомогти у вирішенні різноманітних наукових завдань, зокрема, визначати шляхи рідкісних морських ссавців в океані.

Співробітники AWI планують наступного літа в Антарктиці взяти проби води поблизу колоній південних морських слонів (вид тюленів - ред.), щоб підтвердити цю гіпотезу, а також припущення про те, що тварини, можливо, можуть орієнтуватися у воді "за запахом", відчуваючи підвищення концентрації тих або інших молекул.

"Коли відома хімічна формула кожної молекули та її атомарний склад (частка вуглецю, кисню, водню та азоту), ми можемо зрозуміти, частиною якого організму вона була колись. Це свого роду сліди, які ми розшифровуємо, механізм нагадує розповсюдження запаху в повітрі - у такому вигляді вода зберігає свою "пам’ять", - пояснив Кох.

У подальших дослідженнях вчені сподіваються також оцінити "місткість" океану як найбільшого на планеті резервуара вуглецю, а також частку джерел СО₂ - яка його частина утворюється в океані, а яка - надходить ззовні.

За словами Коха, подальше вивчення механізму збереження вуглецю у розчиненому вигляді в Світовому океані може допомогти розрахувати межа, після якої води, можливо, перенаситили вуглецем і перестануть згладжувати парниковий ефект на планеті.

Дослідження німецьких вчених опубліковано в журналі Biogeosciences.