Голодомор 1932-33 рр. має психологічні наслідки для сучасних українців

Автор/джерело -  © УНІАН

Експерти вважають, що Голодомор 1932-33 років має психологічні наслідки для сучасної України.

Про це сказала на прес-конференції науковий співробітник Інституту суспільних досліджень Ірина Рева.

«Коли говорять про Голодомор, про його психологічні наслідки, дуже часто вживається теза про те, що винищені найкращі господарі, зруйноване село, тобто говориться передусім про фізичне винищення. На мою думку, зміни відбулися не стільки на кількісному рівні, скільки на рівні ідентичності, на рівні психологічному», - сказала вона.

За словами експерта, в українському суспільстві можна побачити такі ознаки як занижена самооцінка, схильність до залежної поведінки, страх перед представниками влади, схильність до сильної руки, найрізноманітніші страхи - від страху голоду до просто страху перед майбутнім, відсутність ініціативи.

Для ілюстрації Рева навела результати дослідження, які були проведені у 2003 - 2007 роках. Опитаних поділили на дві групи. До першої групи увійшли люди, які жили на території, де був Голодомор, до другої - ті люди, які жили на території, де Голодомору не було. Усім цим людям на час Голодомору було від 1 до 7 років.

За словами Реви, 78% опитаних з першої групи мають неусвідомлений комплекс меншовартості, в іншій групі таких людей лише 32%. Крім того, 66% у першій групі бояться поразки, тобто завідомо ставлять перед собою завдання простіші, ніж вони реально можуть виконати, в іншій групі таких людей 33%. У 59% опитаних у першій групі домінують депресивні настрої, а 50% опитаних з цієї групи мають психосоматичні хвороби, пов’язані із стресами.

Як сказала Рева, одним із психологічних наслідків Голодомору може бути «синдром уцілілого». «З часів Голодомору були випадки, коли батьки обирали найжиттєздатнішу і найрозумнішу дитину, якій давали більше їжи, і сподівалися, що хоча б вона зможе вижити. Ця людина потім постійно відчувала на собі певну провину за те, що «я вижив, а вони ні», - пояснила вона. За словами експерта, така людина все життя намагається довести, що вона найкраща і варта цього життя.

«В результаті людина не живе, а виживає, все її життя - це постійна боротьба, щоб довести іншим, що вона найкраща», - додала Рева.

Експерт вважає, що психологічно наслідки Голодомору переживаються важче, ніж наслідки війни. «Якщо ми говоримо про наслідки війни, то там зрозуміло, хто ворог, і там через агресію відбувається подолання стресових наслідків. Якщо ми говоримо про Голодомор, то ситуація, коли рідна влада, яка має захищати інтереси людей, вона ж їх і нищила, ця ситуація переживається значно складніше», - зауважила Рева.

На її думку, виходом із ситуації може бути створення «приводу для самопереосмислення». «Якби ця наша ідея була підтримана на державному рівні, то було б доречно й ефективно проводити тренінги для молоді, на яких вони б утверджували свою самооцінку, проникалися повагою до себе і свого народу», - сказала вона.

Експерт переконана у необхідності говорити про психологічні наслідки Голодомору. «Проговорювати ці речі потрібно, це зменшує депресивний стан, який присутній у нашому суспільстві. Ми відділяємо себе від проблеми через проговорення цих речей, тобто ми розуміємо, що занижена самооцінка - не від того, що ми такі погані, а це явище присутнє на рівні всього суспільства», - сказала Рева. За її словами, дослідники говорять, що постгеноцидні наслідки тривають близько 4 поколінь, «тобто настав час для звільнення».

Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, у свою чергу, зазначив, що досвід країн, які пройшли через геноцид і тоталітарні режими, засвідчує, що подолання цього важкого минулого через забуття неможливе.

«Це те, що згодом вилазить, і це минуле має ще більший вплив на сьогодення, ніж у випадку, якщо б воно в певний момент було проговорено і люди зрозуміли, що саме сталося», - сказав він. За його словами, українці тягнуть цей тягар минулого.

На переконання В’ятровича, в Україні відбуваються поверхневі, заполітизовані дискусії довкола проблем минулого, які абсолютно не допомагають зрозуміти ці проблеми.

В’ятрович вважає, що в Україні мала б реалізовуватися політика подолання тоталітарного минулого на зразок того, як це відбувалося у посткомуністичних країнах Східної Європи. Перш за все, на його переконання, необхідно повноцінно дослідити усе, що відбувалося у радянській період історії України, для чого мають бути абсолютно відкриті архіви і кожен бажаючий може вивчити, що було з українським народом впродовж 70 років радянської влади.