Закон про уряд не відповідає Конститції ні за формою, ні за змістом

Автор/джерело -  © Аратта-Україна

Сьогодні ввечері, після зустрічі із спікером парламенту й прем'єром Президент Ющенко дав короткий прес-брифінг.

Аби повністю без будь-яких викривлень інформувати наших читачів про позицію Президента України Віктора Ющенка, надаємо стенограму прес-брифінгу, надану прес-службою Глави держави.

І. ВАННИКОВА

– Вікторе Андрійовичу, Вам слово.

В. ЮЩЕНКО

– Шановні журналісти, добрий вечір. Я хотів би зробити коротку заяву з приводу подій, які були сьогодні. Я провів консультації з Головою Верховної Ради, Прем’єр-міністром України. Мета цих консультацій зводилася до того, як сформувати основи політичної стабільності в Україні, основи внутрішньополітичного курсу країни, який би був стабілізований на 2007 і майбутні роки. Консультації проводилися щодо того, як дотримуватися положень Універсалу, по кадрових питаннях.

Одна з чільних тем консультацій – розгляд питання довкола Закону про Кабінет Міністрів. Оскільки цей Закон сьогодні доволі активно обговорюється у ЗМІ, викликає широку дискусію політологів, політичних сил, я хотів би детальніше зупинитися на цьому питанні і ще раз довести позиції Президента. До Закону про Кабінет Міністрів є зауваження формального і змістовного характеру.

Спочатку щодо формальних зауважень. Закон про Кабінет Міністрів був проголосований 21 грудня, де було подолано вето Президента, і розглянутий 12 січня 2007 року з тими пропозиціями Президента, які він адресував Верховній Раді. Ці пропозиції були відхилені. Коли я отримав за підписом Голови Верховної Ради Закон про Кабінет Міністрів, редакція, яка була направлена мені на підпис, відрізнялася від тієї редакції Закону, яка була прийнята 21 грудня 2006 року. Через декілька днів апарат Президента України отримує листа. Я зачитаю кілька його абзаців: «Під час підготовки до підписання Головою Верховної Ради України тексту Закону України «Про Кабінет Міністрів України», прийнятого 21 грудня 2006 року за основу і в цілому, сталася технічна помилка. До остаточної редакції тексту не було внесено враховану в повному обсязі Комітетом Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування і прийняту Верховною Радою України пропозицію № 299 народного депутата України Лук’янова до пунктів 2, 3 частини 7 статті 23. У зв’язку із зазначеним, замість сторінки 21 з текстом статті 23 підписаного Головою Верховної Ради України Закону України від 21 грудня 2006 року «Про Кабінет Міністрів України», що містить технічну помилку, надаємо на зміну цю сторінку з текстом Закону, який відповідає дійсному рішенню Верховної Ради України».

Таким чином, я наводжу ці слова за підписом керівника апарату Верховної Ради як підтвердження того, що редакція, яка була представлена на підпис Президентові, Закону про Кабінет Міністрів відрізнялася від редакції, прийнятої 21 грудня 2006 року.

У зв’язку з відзначеним, Глава Секретаріату Президента України направляє керівникові апарату Верховної Ради України листа такого змісту. «На ваше звернення від 29.12.2006 року повідомляю, що відповідно до Конституції України, прийняті Верховною Радою України Закони України підписуються і надсилаються Президентові України виключно Головою Верховної Ради України».

Які тлумачення дає Конституційний Суд, як чинити у таких випадках? Аналогія в нас була кілька років тому, пов’язана із Законом про місцеві державні адміністрації. Я зачитаю буквально рішення Конституційного Суду України, справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України від 7 липня 1998 року. «Якщо під час розгляду пропозицій Президента України до Закону будуть внесені зміни, не передбачені цими пропозиціями, Президент України діє відповідно до частини 2 статті 94 Конституції України». Іншими словами, відправляє на повторне вето. Або, іншими словами, здійснює повернення цього питання на повторний розгляд парламентом з відповідними пропозиціями Президента, що я і вчинив. Своє рішення по цьому питанню я направив Голові Верховної Ради України О. О. Морозу 18 січня 2007 року. І на цьому хотілося би поставити крапку.

Переконаний, що тільки дотримуючись Закону і Конституції, можна гідно виходити з подібного роду колізій. Але хочу зауважити ще й про іншу частину цієї проблеми. Коли я говорю про Закон про Кабінет Міністрів і його неконституційність, я говорю не тільки про формальні ознаки, які є очевидні. Я хотів би поговорити дещо і про змістовну частину цього Закону, в чому вона є антиконституційною. Це ряд позицій, але особливо конфліктні я хотів би виділити окремо і прокоментувати.

Позиція перша. Цей закон надає право коаліції депутатських фракцій Верховної Ради вносити до Верховної Ради України подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України. Виникає запитання тоді, для чого потрібний інститут Президента в цій країні, якщо цю місію може робити коаліція депутатських фракцій.

Аналогічна норма закладена і в інше положення. Закон наділяє коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді правом вносити до парламенту подання про призначення міністра оборони України і міністра закордонних справ. Конституція чітко дає відповідь на першу позицію і на другу. Це є конституційне порушення. Це є узурпація влади.

Наступне. Аналогічна невідповідність зустрічається і в нормі, яка стосується звільнення міністра оборони і міністра закордонних справ України Прем’єр-міністром України. Відповідно до цього положення, повноваження члена Кабінету Міністрів України припиняються в разі звільнення його з посади за поданням Прем’єр-міністра України. Наведена норма не враховує особливості звільнення міністрів, що призначаються за поданням Президента України, зокрема в контексті норм пунктів 3 і 17 частини 1 статті 106 Конституції України.

Наступна позиція – це узгодження кандидатур заступників міністра, в даному випадку міністра оборони і міністра закордонних справ.

Наступна позиція – це стаття 27 Закону всупереч статті 106 Конституції України надає Прем’єр-міністрові України та відповідному міністрові абсолютне право на відмову від скріплення актів Президента України. Нескріплення відповідних актів Президента України підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, як вбачається за змістом частини 11 цієї статті, унеможливлює офіційне опублікування таких актів Президента України. Однак за частиною 3 статті 106 Конституції України, видані Президентом України на основі та на виконання Конституції та Законів України укази та розпорядження є обов’язковими до виконання на всій території України. До того ж, акти Глави держави, які підлягають скріпленню, видаються в межах конституційних повноважень Президента України. Він не може передавати іншим особам або органам таке право.

Враховуючи відзначене, хочу наголосити, що Кабінет Міністрів працювати і жити з фальшивим паспортом не може. Голова Верховної Ради, на моє глибоке переконання, не наділений Конституцією правом підпису Законів, які повернуті Президентом для повторного розгляду Верховною Радою. Враховуючи викладені аргументи, сьогодні я звертаюся з поданням до Конституційного Суду України про неконституційність Закону «Про Кабінет Міністрів України» як по формі, так і по змісту.

Це те, що я хотів сказати відносно цього закону. Можливо, далі ми перейдемо на запитання і відповіді.

І. ВАННИКОВА

– Будь ласка, представтеся.

УНІАН

– Вікторе Андрійовичу, яка доля закону про імперативний мандат? Чи підпишете Ви його, чи все ж таки застосуєте право вето?

В. ЮЩЕНКО

– Я підписав закон про імперативний мандат виходячи з того, що 362 народні депутати висловилися на підтримку такого бачення політичної волі депутата місцевого рівня. Хоча паралельно з цим хотів би заявити, що на моє переконання, ця доволі згуртована позиція парламенту в цьому питанні не відповідає нормам демократії.

І. ВАННИКОВА

– Прошу, ще запитання.

Сергій СИДОРЕНКО, газета «Комерсант»

– Вікторе Андрійовичу, поясніть будь-ласка все-таки, яка Ваша ініціатива на сьогодні з приводу проведення Всеукраїнського круглого столу: буде він проведений чи ні? Справа в тому, що Віктор Янукович сьогодні, коли вийшов після розмови з Вами, сказав, що це, по-перше, не обговорювалося, а по-друге, він особисто не бачить ніяких порушень Універсалу зі свого боку і з боку Голови Верховної Ради.

Дякую.

В. ЮЩЕНКО

– Я наведу ту репліку, яку я говорив у колі Голови Верховної Ради і Прем’єр-міністра відносно виконання Універсалу. На мій погляд, на сьогодні жодна позиція Універсалу не виконана. Ті компроміси, які були знайдені, в тому числі в тлумаченні окремих, доволі проблемних питань, не знайшли свого розв’язання в подальших нормативних актах, які приймає Уряд, чи в законах, які приймає Верховна Рада.

Наприклад, почнемо з дискусії про землю, формування ринку землі, забезпечення нормативно-правових умов для функціонування повноцінного ринку землі. Універсал чітко сформулював, що протягом 2006 року має сформуватися відповідна нормативно-правова база. І починаючи з січня 2007 року в нас мають бути всі політичні домовленості для того, щоб цей ринок був легалізований, щоб селянин мав повне право розпоряджатися своєю землею. Редакція, яка прийнята в змінах до Земельного кодексу, говорить про протилежне. Накладається третій мораторій, починаючи з 2000 року, і зняття мораторію поставлене в залежність від формування нормативно-правової бази.

Нагадаю, перший мораторій був направлений, щоб сформувати за трирічний термін нормативну базу. Другий мораторій був ще на один рік з мотивацією ще дати час для формування бази. Третій мораторій, який внесений і прийнятий у вигляді Закону, вже не володіє обмеженням терміну. І в цьому є небезпека цього прецеденту, тому що нормативно-правову базу можна робити роками і вважати, що вона недосконала.

Таким чином, по суті, з політичної відповідальності вийшов один із ключових пунктів, що стосується лібералізації земельних відносин і зняття того кріпацтва, яке сьогодні існує по відношенню до власника земельного паю.

Позиція друга, яка стосується спільної розробки законопроекту про Кабінет міністрів, де три сторони – Президент, Голова Верховної Ради і Голова Уряду домовлялися про те, що Закон про Кабінет Міністрів буде спільно розроблятися і буде внесений у Верховну Раду в узгодженому варіанті. Мається на увазі, що цей закон якраз регулює особливі відносини Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Президента, тому було би доцільно, щоби з самого початку до розробки цього документа були залучені ці три сторони.

Насправді Уряд разом із більшістю Верховної Ради на своє розуміння розробив цей законопроект, і сьогодні ми маємо чергову точку протистояння: Президент – Кабінет Міністрів – Верховна Рада. Це не та демонстрація сигналів, яку потребує українське суспільство, світ. Це не є взагалі вітриною демократії.

Можна говорити про незрозумілі ініціативи відносно мовного питання, які сьогодні лунають на Луганщині. Мені важко їх коментувати після тих підписів, які були поставлені насамперед членами коаліційної більшості в парламенті відносно мовної поведінки, наприклад.

Я не буду вже говорити про теми, які стосуються інтеграційних речей до євроатлантичних, європейських структур у рамках чинного законодавства. Ми згаяли півроку відносно вступу до СОТ.

Ми не розкрили дуже багато інших позицій, які в Універсалі національної єдності закладалися як наші спільні цілі.

Ще раз хочу повторити, що особливість політичної ситуації сьогодні полягає в тому, що владу представляють на різних рівнях різні політичні сили. Україна повинна привчитися жити в політичному порозумінні. Це логіка всього контексту життя, в якому ми сьогодні перебуваємо.

Владу, політичні сили можуть об'єднати тільки цілі. Коли ми говоримо про Універсал національної єдності, він якраз формував національні пріоритети. Це цілі, які можуть поставити на другий план кольори партійних прапорів і символізувати порозуміння довкола загальнонаціональних інтересів. Такого роду політика в Україні поки що не вдається, і не з вини Президента.

І. ВАННИКОВА

– Будь ласка, останнє запитання.

Ольга КОШЕЛЕНКО, «5 канал»

– Вікторе Андрійовичу, ми знаємо, що Ви подали до парламенту кандидатуру Володимира Огризка на посаду міністра закордонних справ. Чому саме на цій кандидатурі Ви зупинилися? І чи під час зустрічі з Головою Верховної Ради і Прем’єр-міністром Ви обговорювали можливість підтримки цієї кандидатури коаліцією в парламенті?

Дякую.

В. ЮЩЕНКО

– Ми виходимо з того, що Володимир Огризко, перший заступник міністра закордонних справ України – це людина, яка має великий досвід роботи в системі МЗС і дипломатичних місій, людина патріотична, яка є бездоганним професіоналом своєї справи. Думаю, це один з найкращих дипломатів, якого виховала українська школа за роки незалежності.

По-друге, це людина, яка була заступником міністра закордонних справ Бориса Івановича Тарасюка, яка в курсі всіх ключових зовнішньополітичних процесів, які здійснює Україна за останні два роки, і спадковість політичного курсу в цьому плані є достатньо повною, професійною, осмисленою.

На мій погляд, це ключові переваги, якими не володіють інші кандидати. І це стало основним мотивом при прийнятті позитивного рішення по цій кандидатурі.

Я переконаний, що ті заяви, які вносилися багато разів і Прем’єр-міністром, і лідерами депутатських фракцій українського парламенту відносно підтримки кандидатури міністра закордонних справ, яка буде подана Президентом... Я переконаний, що ця кандидатура буде підтримана.

І. ВАННИКОВА

– Шановні колеги, ми вам дуже вдячні. На жаль, час вичерпано.

В. ЮЩЕНКО

– На все добре.