До 100 тисяч осіб загинули від підриву «Дніпрогесу» за наказом Сталіна

Автор/джерело -  © Радіо Свобода

18 серпня у Запоріжжі згадувавали сумну дату: 72 роки тому під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу».

Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля у 30 метрів заввишки горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська влада приховувала це, міська влада Запоріжжя, очевидно, також не у захваті від всієї правди тієї трагедії.

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.

Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський. Про майбутній вибух підривники, що виконували спецзавдання, не повідомили ані місцеве населення, ані військове керівництво.

Свідків тієї трагедії майже не залишилось. Чотири роки тому корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став червоним від крові людей та тварин.

«І крики були, й спасайте, й рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!» – згадує Олексій Доценко.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн якісної вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви. Але час початку операції підривники взяли на себе і прорахувались. Війська «Вермахту» навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони увійшли на два місяці пізніше. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

«Насправді, Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що він не виконає наказ Сталіна. Що, раптом, хтось прибіжить, захопить той «Дніпрогес», він не встигне добігти до того важеля. «Дніпрогес» не буде підірваний і він не виконає наказу Сталіна», – каже історик.

Підрив Дніпрогесу був вимушеною спецоперацією – комуніст

70 років по тому запорізькі комуністи поставили пам’ятник Сталіну у центрі Запоріжжя біля свого обкому. У КПУ заперечують інформацію про десятки тисяч загиблих співвітчизників. Кажуть, це була вимушена операція, яка дала можливість евакуювати промисловий майданчик міста, сказав Радіо Свобода голова Запорізького обкому КПУ Олексій Бабурін.

«В принципі, захищати Запоріжжя на той час не було кому. Наших було мало. Полк НКВС, а військових формувань, які могли би затримати німців, практично не було. Саме тому підрив «Дніпрогесу» дав можливість продовжувати евакуацію», – запевняє комуніст.

Держава робить вигляд, що цього не було – історик

Сьогодні у Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав.

«На це звернення, яке було публічним, відгукнулися громадські організації, відгукнулися громадяни. На рівні того, що, так, ми підтримуємо, але держава робить вигляд, що цього не було і нащо цим займатися», – обурюється Владислав Мороко.

Останні два роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня нинішнього року запоріжці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. Організатори сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.