Холодильник і термос з ...рогози!

Автор/джерело -  © Жанна КУЯВА, «Сім`я і дім»

59-річного народного майстра Василя Казновецького із Млинівців Кременецького району уже кілька років поспіль запрошують працювати за кордон. Однак чоловік не має наміру покидати батьківщину, мало того – раз у раз пропонує місцевим освітянам відкрити гуртки рогозоплетіння.

“Але нікому це не потрібно”, — зітхає знаний в Україні умілець.

ПОБАЧИТЬ ДЕ-НЕБУДЬ СТАРОВИННУ РІЧ - НЕОДМІННО ПІДБЕРЕ

Історію пана Казновецького хочеться розпочати як казку: “Жили собі чоловік та жінка. Мали вони четверо діточок. І всі вони вміли плести з рогози кошики, вази, хлібниці, капелюхи, личаки, серветки...”. Казка казкою, але цей талановитий чоловік, перейнявши традиційне на Кременеччині ремесло батьків, дідів та прадідів, і справді залюбив у свою справу не тільки дружину та дітей, але й онуків...

Василь Миколайович ще школярем уперше взяв до рук шавар (так у Млинівцях називають рогозу). Разом з батьком обробляв його на спеціальному верстаті. Готові різки сплітав у килимки — то були перші Василеві вироби.

- Рогозоплетінням захоплювалися й мої однолітки, — розповідає сивочолий чоловік. – Ми навіть змагання організовували: хто більше виготовить килимків і продасть їх на базарі у Кременці. За одного такого килимка платили п’ятнадцять-двадцять копійок. Заробіток і визначав переможця. До того ж вторговані копійки неабияк виручали – латали не одну дірку нашого сімейного бюджету.

З того часу Василь Миколайович жодного разу не сказав собі: “Все. Досить...”. З рогозою не розлучався ні на день, хоч мав ще й іншу роботу – двадцять років пропрацював у колгоспі на посадах інженера та бригадира.

— Поєднувати все це було складно, - пригадує мій співрозмовник, - катастрофічно бракувало часу. Жертвував сном і відпочинком, щоб підготувати рогозу до плетіння. У Млинівцях її не було, тому вибирали у Залісцях та Борсуках, де є великі ставки.

Найкраща пора для заготівлі – вересень. Косить рогозу Василь Миколайович разом із синами. Зрізаний шавар спочатку висушує на сонці. Після цього змотує і складає в льох. А перед самим плетінням упродовж доби знову вимочує його у воді, аби розім’як. Міцніший матеріал – робочий, тонший – поробок. З останнього виплітає усілякі візерунки, які народжуються в його уяві.

Найбільше до душі Казновецькому плести капелюхи (звідси й прізвисько – Капелюшник. – Авт.) та оздоблювати рогозою старовинні глиняні глечики:

— Немає у найближчих селах господи, до якої я б не завітав у пошуках старовинного посуду. Жінки розучилися зберігати в глеках молоко, лінуються щоразу ошпарювати їх окропом (про добру сметану годі й мріяти!), часто їх викидають. Для мене ж подібна знахідка надзвичайно дорога! Я навіть облаштував у господі невеличкий музей.

За свою роботу Василь Миколайович просить не так уже й дорого: за обплетений глек – 25-30 гривень, стільки ж за капелюхи. За весь інший товар – взагалі дріб’язок.

ІНОЗЕМЦІ ЗА ВИРОБИ ДОЛЯРАМИ ПЛАТЯТЬ

У 70-х роках Казновецькі чи не першими з Тернопільщини возили свої віртуозні плетіння на ВДНГ до Москви. Нині млинівецький майстер демонструє і продає свої вироби переважно на ярмарках, виставках та фестивалях, на які його запрошують з різних куточків України. Тільки-но з Лемківщини повернувся, а вже на “Карпатський вернісаж” треба збиратися. У Василя Миколайовича вже давно сформувалося коло шанувальників його таланту та покупців, що замовляють вироби цілими партіями.

— Рогоза не боїться води, майже не вигоряє на сонці, - традиційно рекламує товар народний умілець. — Бутлі чи пляшки, оздоблені рогозою, заміняють термос: у спеку не нагріваються на сонці, а в холод зберігають тепло. У кошику з рогози не псуються продукти, а сплетені з неї тапці масажують ступні. Мало того – це екологічно чиста трава. Її кореневища помічні, люди роблять з них салати, приправи до рибних та м’ясних страв, заварюють духмяний напій, що нагадує каву...

Справжнісінький фурор справляють вироби Казновецького на іноземців, які не лише “платять долярами”, а й запрошують до співпраці.

— Куди мені, старому, рипатися, - бідкається майстер. - У мене тут родина... Та й закордонного паспорта не маю. От якби на місці хтось роботу запропонував. Гадаю, когось із дітей рогозоплетіння неодмінно зацікавило б... А це ж непоганий заробіток для сільської молоді, що переважно сидить без роботи.

Василь Казновецький уже перестав рахувати дипломи, нагороди та грамоти від Міністерства культури... Нині чекає іншого визнання від України – звання заслуженого майстра.