До Москви на колінах. Промосковський електорат “роспишуть”, щонайменше, на трьох

Автор/джерело -  © ІМІ

За симпатії кремлівського фан-клубу в Україні будуть змагатися двічі несудимий Віктор Янукович, вірний ленінець Петро Симоненко та "нове обличчя" Арсеній Яценюк. А хто спонсор кастингу?

"Зрозуміло, що російське керівництво не має намірів жодним чином налагоджувати відносини між нашими країнами за часів президентства Віктора Ющенка. Це означає те, що Москва, можна сказати, оповістила відкритий тендер на те, хто з українських кандидатів в президенти зможе отримати звання найбільш проросійського кандидата. Кандидата Москви", - таку думку висловив політтехнолог Тарас Березовець.

"Зрозуміло, що під своєю заявою Медвєдєв окрім дискредитації і України, і президента ставив собі мету викликати внутрішню дискусію і поглянути, хто з кандидатів в президенти більш всього підтримуватиме позицію Москви. І ми бачимо, що, як мінімум три кандидати, вже вималювалися - це Віктор Янукович, Петро Симоненко і Арсеній Яценюк, які змагатимуться за звання проросійського. У Росії не відмовляються від ідеї здійснювати вплив на президентську кампанію в Україні. Навпаки, після візиту патріарха Кирила це втручання стане ще більшим", - зауважив співбесідник агентства.

На питання, чому, на його думку, Медвєдєв, після зустрічі з Ангелою Меркель, в черговий раз заявив про те, що не бачить перспектив відновлення українсько-російських відносин, Тарас Березовець відповів: "Чому свою заяву Дмитро Медвєдєв оповістив на зустрічі з Ангелою Меркель, це зрозуміло - продовжується кампанія з дискредитації України, і оскільки Росія має особливі відношення з Німеччиною і Францією, то зрозуміло, що саме через ці країни і здійснюватиметься кампанія тиску".

Від “Аратти”: власне, у тому, що вже майже два десятиліття у Кремлі ніяк не можуть уторопати, що світ змінився - немає ніякої ні дивини, ні новини. Неадекватність світосприйняття - вже стала традиція російської політики.

Інша справа - що двадцять років виявилося недостатньо для певних європейських діячів, аби зрозуміти, що навряд чи варто з-за примарних сподівань підігрувати неадекватним політиканам. Адже, в історії, наприклад, тієї ж Франції, у минулому столітті був не найкращий випадок, коли загравшись у торгівлю із диктатором Адольфом Гітлером, ця країна врешті була ним же й окупована.

Втім, нам, українцям, не варто шукати прихистку в когось на стороні. Сподіватися варто лише на самих себе, бо Україна - виключно наш дім і ми маємо самі його захищати та наводити в ньому лад, не особливо переймаючись що й хто скаже з-за паркану.

Принаймні, на наш хлопський розум, варто обирати владу не прозахідну чи промосковську, чи прокитайську, а виключно українську. Бо інтернаціоналізм - це такий самий міф, як сите стійло холопа у доброго пана.