Дата публiкацiї - 23.03.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=100
Українські політики завше намагалися використати мовне питання собі на користь.
Мовне питання, а саме державна двомовність як один із ключових аргументів у період виборчих кампаній та загострення політичної боротьби, постає в Україні уже не вперше. Власне, мову можна назвати «останнім доказом королів» у боротьбі за політичну владу та підтримку певних верств населення.
Нинішня виборча кампанія – не виняток. Навпаки, в умовах розколу України на симпатиків «помаранчевої» та «блакитної» політичних команд, мова стала принциповим і сильним аргументом на користь однієї із них. Саме тому численні партії та блоки, орієнтовані на електорат Півдня та Сходу України, у своїх програмах зазначили, що виступатимуть за державний статус російської мови. Саме тому кримський парламент постановив організувати з цього питання референдум. Напевно, з цієї ж причини й харківський мер Володимир Шумілкін, незважаючи на прихильність до НСНУ, лобіював через міськраду рішення про надання російській мові статусу «регіональної».
Політики впевнені, що такі починання «їхньому» електорату неодмінно сподобаються. Їх мало турбує, що буде після виборів, зокрема у питанні мови, і яким чином педалювання цього доволі болючого питання відобразиться на бутті держави загалом.
«Державні діячі відрізняються від політиків тим, що перші думають про майбутнє країни, а другі – лише про майбутні вибори», - говорив прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль.
«Це політична проблема, - коментує нинішній «двомовний бум» політолог Віктор Небоженко. – Тільки-но загострюються стосунки між Україною та Росією, чи внутрішньополітична ситуація в Україні, чи починаються вибори, фактор ущемлення російської мови активно використовується політичними силами, орієнтованими на Росію, або й просто цинічними політичними діячами…»
Українська мова «в екзилі»
Двомовність в Україні, безумовно, присутня: кількісні показники розповсюдження української та російської мов свідчать про демографічну потужність кожної з них, по різному виявлену у різних областях України. Це обумовлює і відповідний запит громадськості стосовно як ідеї викладання у школах російської мови нарівні з українською, так і законодавчого зрівнювання двох мов.
Ці об’єктивні фактори і обумовлюють конфлікт. Прийняття у 1989 році закону «Про мови в Українській РСР», яким за українською мовою було затверджено статус державної, викликало шалену протидію з боку проросійськи орієнтованих верств населення. Не менш гострою була політична боротьба, яка супроводжувала питання про державний статус української мови, під час обговорення й прийняття Конституції України у 96-му. За свідченням учасника цього процесу, члена депутатської групи «Незалежні», покійного Вадима Гетьмана, довкола «мовної» статті 10 точилися найзапекліші суперечки, які загрожували провалити конституційний процес загалом.
Проте Конституція була прийнята, і текст статті 10 відповідав вимогам національно налаштованих політичних сил. З іншого боку, в Україні продовжувала проводитися політика «відсутності мовної політики». Адже механізми контролю за виконанням «мовних» законів відсутні, немає і державних програм захисту української мови. За таких умов домінування російської мови в інформаційно-культурному просторі неминуче.
Наприклад, за результатами опитування експертів про мовну ситуацію у Києві (2000 р.), інформаційний простір столиці визначено як переважно російськомовний: російськомовна продукція абсолютно переважає на всіх комерційних каналах України. Те ж стосується FM-радіостанцій, які, по суті, є провідниками російської масової культури.
Активне витіснення української мови відбувається в пресі та книговидавництві. Аналітики стверджують, що станом на 2000-й рік книжковий ринок України на 90% окупований дешевою російською книгою. Це обумовлено як економічними факторами, так і державною політикою Росії, спрямованою на підтримку книговидання та преси своєї країни. Йдеться про прийнятий у 95-му закон, який звільнив російське книговидавництво від усіх податків та митних платежів на обладнання і матеріали, що значно здешевило кінцеву продукцію і дозволило вести експансивну політику, зокрема, в Україні.
Українська влада не відреагувала на прийняття цього закону і, незважаючи на численні виступи та звернення видавців і громадськості, не знизила податковий тиск на вітчизняне книговидавництво. В результаті, це призвело до майже стовідсоткової колонізації книжкового ринку України російською книгою.
Нині в Україні вдруге зреалізовано імперський проект русифікації України середини XIX століття - запровадження Валуєвського циркуляру. Тоді флігель- ад’ютант Олександра II барон Корф запропонував «заполонити край надзвичайно дешевими російськими книжками», й тим самим «позбавити малоросійську літературу будь-яких шансів та можливостей розширити коло читачів».
Політичні спекулянти
Українські політики завше намагалися використати мовне питання собі на користь. При цьому, розуміючи, що ця проблема є доволі складною й болючою, не ризикували доводити її до точки кипіння і вчасно випускали небезпечний «пар». Так було донедавна.
Наприклад, Леонід Кучма переміг на президентських виборах 94-го завдяки підтримці електорату східних областей із значною концентрацією російського та російськомовного населення. На своїй першій інаугурації Кучма підтвердив, що виконає передвиборчу обіцянку і надасть російській мові статус офіційної. Правда, надалі йому довелося зайняти більш обережну й помірковану позицію, щоб не збурювати проукраїнські сили й не порушувати хитку рівновагу в суспільстві.
Але вже у 2001-му, коли було вбито Георгія Гонгадзе, вибухнув «касетний» скандал, почалися акції «Україна без Кучми» - все це свідчило про наростаючу кризу режиму, Кучма знову виступив із заявою про доцільність надання російській мові статусу державної. І у 2003-му, коли політикум уже готувався до президентських виборів, Верховна Рада ратифікувала Європейську хартію регіональних та міноритарних мов. Згідно з цим документом, положення Хартії стосувалися мов усіх національних національних меншин України, але чомусь особлива увага зверталася саме на становище російської мови. Проімперська і компламентарна до Росії позиція української влади проявилася у проголошенні «Року Росії в Україні» та в указі Президента «Про відзначення 350-річчя Переяславської ради».
Битва за мову
Мова, як і прапор, гімн, герб, Конституція, легітимізують державність. Вищеописані тенденції дозволяють говорити про те, що якщо і варто говорити про захист та підтримку якоїсь мови в Україні, то йдеться, перш за все, про державну, українську мову.
Поза тим «мовне» питання знову зіграло на минулих президентських виборах: уже на фініші кампанії кандидат Віктор Янукович вирішив використати ще й цей «козир». Зважаючи на особливості кампанії-2004 – протистояння двох «різновекторних» кандидатів, декларований поділ України на Схід і Захід, спекуляція на темі розколу громади на «помаранчевих» та «блакитних», мовне питання обіцяло перетворитися на довгострокову «термоядерну» зброю.
Ситуація парламентських виборів-2006 лише поглибила кризові тенденції президентських виборів. Відтак, питання «захисту російськомовного населення» знову взято на озброєння певними політичними силами. Намірено підкреслюване протистояння російськомовного Сходу й україномовного Заходу знову активізувало мовне питання.
Спостерігачі, й самі політики вельми неоднозначно оцінюють наслідки передвиборних «мовних» обіцянок: від спроб впровадження «регіональних» мов до відкладання цього питання до наступних політичних «боїв».
Після антиконституційного голосування за мовний референдум в АРК кримський прем’єр-міністр Анатолій Бурдюгов так і заявив: насправді після 26 березня до мовного питання ніхто не повертатиметься.
«Лжеполітики вкотре намагаються ввести народ в оману. Мета у них сьогодні одна – політична реклама», - підкреслив він.
«Цей фактор (двомовності) існуватиме завжди, - каже політолог Небоженко. – Двомовність в Україні фактично стабілізувалася, й змінити ситуацію найближчим часом ні ту, ні в іншу сторону не вдасться. Якими можуть бути форми цієї двомовності? Це тема дуже серйозних політичних домовленостей і аналізу. Ні того, ні іншого поки що немає. Саме це, напевно, мав на увазі Президент, підкреслюючи, що конституційно мовне питання на сьогодні вирішене. Але, як бачимо, цього недостатньо, і двозначність, яка особливо помітна на рівні регіонів, залишається великою проблемою… Вона є і активізуватиметься щоразу, залежно від загострення ситуації в країні. Але поки що вирішення цієї проблеми не видно…» |
