Михайло Відейко: “55% українців походять від трипільців”

Автор/джерело -  © Анна Данько, INTV 

35 років він працює з Трипільською культурою. Початок його зацікавлення трипільцями припадає на 1972 рік – рік розкопок Майданецького поселення. На початку 90-х пан Михайло мав уже кілька власних експедицій.

Михайло Відейко

Зараз Михайло Відейко - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАНУ та НаУКМА. Він один із тих, хто знає найбільше таємниць Трипілля.

В українській землі й досі лежать мільйони нерозкопаних пам’яток. Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, крім того, вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в 19 столітті, не могла допустити, щоб український народ мав у своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура. До Жовтневої революції на території України було зібрано понад 300 приватних колекцій Трипільської культури, які потім були "законсервовані" та десь сховані.

Кожен кілограм цукру, який ми з’їдаємо – нищить залишки Трипільської культури

- Перше, про що хочу поговорити – не так про історію, як про сьогодення, адже сьогодні унікальні пам’ятки Трипільської культури просто цинічно знищуються людьми. Я знаю, що ви особисто рятували ці залишки з-під ковшів екскаваторів.

- Це робиться кожного дня. Всім відомо, що є таке гарне місце біля Києва, як Конча- Заспа. Там є чудова дамба, де роблять постійні намиви, а потім засипають чорноземом і роблять чудові клумби. А звідки береться той чорнозем – нікого не обходить. Виявляється, він береться з-під Обухова у тих місцях, де колись Вікентій Хвойко розкопував трипільські поселення. Принаймні, я знаю одне поселення, з якого на площі кілька гектарів знятий чорнозем і вивезений із усім, що в ньому є. А це – безцінні артефакти! Все це вивезено на клумби по всій Київській області. І ніхто цього не може зупинити. Я вже мовчу про те, скільки безцінних та унікальних пам’яток затоплено нашими рукотворними морями. Це ціла "Атлантида" на Дніпрі та Дністрі. На Дністрі навіть копати не треба. Виходиш на берег – і все лежить розмите. Це – наша трагедія. Кожен кілограм цукру, який ми з’їдаємо – нищить залишки Трипільської культури. А що таке цукор – це буряк, а буряк – це глибока оранка на землях Черкащини та Чернігівщини.

- Тобто держава не зацікавлена у тому, аби розкрити таємницю Трипільської культури і знайти якомога більше пам’яток?

- Я не знаю, у чому зацікавлена держава, мабуть, же в чомусь та й зацікавлена, адже, коли пан Кириленко був віце-прем’єром, то він навіть збирав нараду міністрів і обговорювали тему популяризації трипільської культури. До речі, це – безпрецедентний крок. У якій ще європейській країні на засідання Кабінету Міністрів обговорюється популяризація якоїсь архаїчної культури?

- До речі, ви сказали, що за часів Радянського Союзу всі відомості про Трипілля були засекречені, а вчених розстріляно. Якщо порахувати, скільки тоді було виділено коштів на дослідження, то Україні ще вкладати й вкладати в Трипілля, щоб досягти рівня Радянського Союзу. На 90% всі наші знання про Трипілля походять з часів Союзу.

- Усі ваші знання про Трипілля походять з того часу, адже громадськість про цю культура чула, якщо не уривками, то в контексті "Великої Російської імперії". І лише після Незалежності у школах почали більш-менш об’єктивно розповідати про Трипілля, а у пресі почали з’являтися хоч якісь публікації на цю тему. Можливо саме тому про Трипілля сьогодні ходить так багато чуток?

Це все тому, що кожна нація та кожен народ шукає свої корені, особливо в такий критичний момент, як створення власної держави. Сплеск цікавості до Трипілля у політичних колах відбувався тоді, коли Україна не мала своєї державності. Про це ми знаходимо свідчення у творах вчених, які працювали за кордоном – в еміграції. Вони намагалися в Трипіллі знайти коріння українців.

Проте, ця увага до трипільців не випадкова. Тому що це – перша яскрава хліборобська цивілізація, яка близька нам за ментальністю, в чомусь - і за культурою. І не складно побачити там своє коріння. Ясна річ, що трипільці у Європі не є найдавнішою та найвищою цивілізацією. Це одна з європейських цивілізацій свого часу, але у дечому вона своїх сусідів таки випередила. До речі, це був час, коли Трипілля було частиною прадавньої єдиної Європи 6-7 тисяч років тому. І зараз, коли ми мріємо потрапити до Європи, можна пригадати, що ми вже там були і колись сусіди нам заздрили, як ми гарно живемо.

Перша українська виставка за океаном була виставка Трипілля

- Ви кажете, що є багато знахідок Трипільської цивілізації, але подейкують, що найбагатші та найкращі "поховані" у приватних колекціях…

- Так кажуть ті, хто просто не уявляє того, що "поховано" в запасниках наших музеїв. Адже лише в національному музеї є 60 тисяч основного фонду і 10 тисяч допоміжного щодо Трипілля. 34 тисячі одиниць є в Одеському музеї. Але ж про це ніхто не знає. Наш Національний музей може дозволити собі виставити 200-300 артефактів. Це – найкращі екземпляри, але це – лише одна кімната.

До речі, перша українська виставка за океаном була не скіфського золота, а виставка Трипілля у Вашингтоні у 1993 році. І не де-небудь, а у виставковій залі Міжнародного валютного фонду. Тоді всі гроші, які виділялися на фінансування нашого посольства, були "кинуті" на її організацію. Все пройшло просто супер, але ніхто не знає, як дружина посла, щоб укластися у кошторис, скуповувала дешеве шампанське у магазинах.

Зараз йде робота над тим, аби організувати виставку в Канаді – у Монреалі. Там Королівський музей виділив 2 млн доларів для її організації. Єдине - тут є така небезпека: якщо ми будемо "пробивати", що ми найперші та найдавніші – на нас дивитимуться як на ненормальних людей з нездоровим глуздом. Цей патріотизм має бути більш тверезішим.

- Але патріотизм, все-таки, має бути. І навіть сьогодні саме в українських традиціях, культурі ми бачимо відголоски Трипілля...

- Так. Ось, наприклад, щодо родоводу. Фактично, простежити його за метриками неможливо. Але є ДНК, в якому закодовані всі наші предки, особливо за материнською лінією майже від Адама. Сьогодні, після таких аналізів, ми можемо сказати, що в Україні 55% населення щодо материнської лінії ведуть свої коріння від трипільців.

- Коли говоримо про Трипільську культуру, то думаємо саме про Черкаську область, село Трипілля. А на території Києва трипільці жили? Чим вони займалися?

- Так, з Києва всі розкопки і почалися! Це розкопки Хвойка на Кирилівській вулиці. Щоправда, зараз ці пагорби забудовані якимись гаражами. У Києві є 21 точка, де знайдено залишки трипільської культури. Починаючи від садиби Історичного музею, де Десятинна церква. Навіть під час поновлення Успенського собору – і то під ним знайшли трипільську землянку.

А були в Києві визначні місця для трипільців?

- Можливо у Києві було трипільське святилище в районі Львівської площі. Там київською експедицією знайдені дивні речі, схожі на вівтарі. Там же знайдено і найдавніше трипільське укріплення – відгородження ровом.

- Ми знаємо, що вони були землеробами, мали двоповерхові житла, жінки знали до двадцяти видів зачісок, але найбільш таємничою, на мою думку, є тема вірувань трипільців. Тож, у що вони вірили?

- Вони вшановували велику Богиню-матір, до речі, шанувальники цього культу існують і зараз. У багатьох своїх віруваннях трипільці були і за глибиною і за змістом на рівні серйозних світових релігій. Інше питання – як це все розшифрувати і витягнути із тих малюнків на глечиках. От, наприклад, спалення ними своїх поселень кожні 50 років. Більшість науковців сходиться на тому, що це – якийсь грандіозний обряд-жертвоприношення на честь богів та душ предків. Під час переселення на інше місце вони завантажували свої будинки продовольством, інструментами і все це спалювалося. І цей обряд здійснювався протягом двох тисяч років. Це все – унікальні речі, і я думаю, що найцікавіші відкриття ще попереду.

Від “Аратти”: Ми хочемо привітати Михайла Юрійовича з виходом його нової книжки - науково-популярного публіцистичного довідника “Шляхами Трипільського світу”, що вийшов з друку у видавництві “Наш час” у серії “Невідома Україна”.