Античне городище Панське

Автор/джерело -  © “Древнє золото Крима”  

Дві з половиною тисячі років назад тут, у північній частині кримського півострова Тарханкут, була квітуча долина, навколо якої були розташовані прекрасні античні поселення. Сьогодні на місці долини - солоне озеро Панське (Сасик), а власне поселення були знищені скіфами...

Нині залишки поселення знаходяться на березі озера Панське

Початком вивчення пам`ятника став лист від жителя селища Чорноморського Р.І. Алещенко, де повідомлялося, що на березі Ярилгачської бухти, поблизу озера Сасик (Панське), бульдозером пошкоджений курган, судячи по зібраним в землі черепкам, стародавній. А незабаром прийшла і посилка з уламками зібраних амфор IV-III вв. до н.е.

Перевірка повідомлення показала, що курганна група у Ярилгачськой бухти ще в 1933 р. описана П. Н. Шульцем. Проте з'ясувалося, що неподалік від неї, на березі озера Панського знаходяться залишки невідомого археологам великого поселення.

Перший огляд дозволив визначити, що воно є абсолютно новим, невідомим до цих пір типом античного населеного пункту IV-III вв. до н. е., що складається з величезних квадратних сільських садиб. Садиби, які зазвичай стоять урозкид, кожна на своєму наділі, тут зібрані чомусь разом. Не тільки на хорі Херсонеса, але і ні в яких інших місцях античного світу такого явища ще не спостерігалося.

Унікальний населений пункт був названий по озеру - Панське-1. Біля нього збереглися сліди стародавньої дороги, а за нею розташований захищений некрополь, що налічує понад п'ятдесяти могильних пагорбів.

Колись тут було господарське приміщення - кухня або гончарна майстерня.

П'ять років опісля, в 1969 р., Тарханкутська експедиція приступила до планомірного вивчення селища біля озера Панського і його курганного некрополя. Розкопки продовжуються і нині (нажаль, сьогодні на місці розкопок знищена навіть табличка, яка вказує на цей історико-археологічний пам`ятник, а саме поселення поступово перетворюється на смітник - "Аратта").

У IV ст. до н. е., до моменту заснування стародавнього селища, озера Панського взагалі не існувало, на його місці лежала зручна для землеробства низовинна приморська долина, перетнута системою балок. Їх гирла, затоплені морем, утворили зручні закриті бухти. На березі однієї з них і стояло поселення. Можна думати, що на дні озера під товщею відкладень мула знаходяться залишки однієї або декількох садиб IV-III вв. до н.е.

В усякому разі, руїни двох садиб, укріпленої і неукріпленої, виявлені по обидві сторони озера, а з дна його, з глибини близько 3-3,5 м, разом з мулом були підняті каміння і античні черепки. Поступово море затопило (вже після загибелі садиби і поселення) колись квітучу долину.

Відкрита на поселенні Панське-1 будівля була величезною спорудою того ж типу, що і звичайні сільські садиби в околицях Херсонеса на Гераклейському півострові, але тільки неукріплену: на її розі не підносилася башта (хоча, на наш погляд, закруглений фундамент по кутах - і міг бути баштою - "Аратта").

Вирубаний в скелі ракушичника колодязь

Цей квадратний двоповерховий будинок заввишки близько 5-6 м, поставлений кутами точно за сторонами світу, займав площу близько 1200 кв. м (34,5Х34,5 м). Неширокі вулиці відокремлювали його від інших будинків. Всередину можна було потрапити тільки з одного боку через широкий проїзд, влаштований в південно-західному фасаді будівлі, ведучий на обширний - понад 500 кв. м - внутрішній двір, в центрі якого знаходився вирубаний в скелі колодязь. По всіх чотирьох сторонах в двір виходили близько двох десятків дверей, які вели в різні приміщення господарства, що розташовувалися навколо двору в один і два ряди. Скільки кімнат було на другому поверсі, невідомо, оскільки збереглися тільки основи стін, але, мабуть, не менше, ніж на першому. Нижній же поверх містив в собі 35 житлових і господарських приміщень (спочатку 25, інші добудовані пізніше).

Садиба, побудована в кінці IV ст. до н. е., проіснувала недовго, не більше 30-50 років, і загинула в пожежі викликаній раптовим набігом скіфів в першій половині III ст. до н.е.

Фото і переклад українською - Валерій КОЛОСЮК, “Аратта-Україна”