Дата публiкацiї - 5.12.2005 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=11
Ми маємо опанувати світову волю, привести свій український дух у відповідність до неї, поставити його на вістря її прояву.
Дія світової волі зпророкована: “ні еліна, ні іудея”, “небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується; воно потовче й покінчить усі інші царства, а саме буде стояти навіки” (Даниїла, 2:44).
Саме Україна має стати цим царством вияву божої (світової) волі.
Волі всіх країн нині суперечать в різних аспектах світовій волі, але потужність їх (Бога і країн) не рівнозначна. Отже, в перспективі, волі країн будуть знищені світовою волею, але їй для цього потрібна більш конкретизована форма для здійснення пророцтва, це має бути український дух, як дух світового лідерства, носіями якого є люди четвертого рівня І. Каганця, “надлюди” Ф. Ніцше.
І. Основні засади філософської концепції волюнтаризму.
1.1. Несвідоме-підсвідоме-свідомість.
Воля є першоосновою усього буття. Воля є об’єктивна (світова) і суб'єктивна (людська). “Річ у собі” Канта є світовою волею. An sich, “річ у собі” тому і не пізнається, що відповідає світовій волі. Світова воля не пізнається, важко пізнається, оскільки вона є несвідомим. У людини вона зосереджена в несвідомій частині психіки, яка містить у собі віковічні потяги, мотиви, наміри, зміст чого визначається інстинктами і є недосяжним для свідомості. Несвідоме так називається тому, що воно не осягається свідомістю, не переводиться у мовну систему. Несвідоме відповідає за життєдіяльність організму, проявом його поверхової форми є інстинкт самозбереження. Несвідоме є в усіх елементах живої та соціальної природи. У представників тваринного світу воно зосереджено в мозку. Тільки людина може цілеспрямовано змінювати природу, оскільки її несвідоме контактує з природою, і на їх кордоні є свідомість. Свідомість – це поверховий прояв психіки на зіткненні із зовнішнім світом, залежить вон від зовнішнього світу та сил несвідомого. Свідомість не може осягнути несвідоме, оскільки відокремлена від нього підсвідомим. Підсідоме – це прикордонна зона поміж свідомістю та несвідомим. В цю зону прориваються імпульси несвідомого і оцінюються совістю. Якщо імпульси, потяги не розходяться з нормами сумління, вони проходять у свідомість та реалізуються, інакше – тормозяться в підсвідомому, шукають соціально прийнятну форму для своєї реалізації і реалізуються в перекрученому вигляді, тобто відбувається процес сублімації. Сублімація - перехід несвідомої волі від соціально неприйнятної форми до соціально прийнятної під контролем сумління і перехід її до свідомості з метою практичної своєї реалізації. Совість – це форма самоконтролю особистості, властивість підсвідомого визначати прийнятність-неприйнятність несвідомих імпульсів.
Світова воля у своїх проявах є “світом ідей” Платона. Ідей багато, оскільки світова воля виявляється в різних напрямках. Під час сходження щаблями узагальнення понять до найвищої точки ідеї зливаються в одну “світову душу” Платона, “світовий розум”, “абсолютний дух” Гегеля, об’єктивну ідею. Об’єктивна ідея є прямим і безпосереднім проявом світової волі; це свідчить про те, що світова воля – не сліпа, не ірраціональна в об'єктивному розумінні, але з погляду людини вона є саме такою: сліпою, ірраціональною, несвідомою. Людина не може усвідомити логіку світової волі у її найвищому вияві; факти прояву світової волі в реальному оточенні людини у вигляді множини різнонаправлених ідей, тобто на найнижчих щаблях узагальнення понять, уводять людську свідомість в оману.
Теорія вольових імпульсів (потягів) з несвідомої області психіки людини розроблена в психоаналізі З. Фрейдом. Але несвідоме людини містить не лише вольові несвідомі імпульси, але і світовий розум, “світ ідей”, як прояв світової волі. З несвідомого у свідомість пробиваються не лише потяги, імпульси інстинктів, а й інша “незрозуміла” інформація. Несвідомі імпульси, пробиваючись до свідомості, можуть отримати логічну, і, навіть, мовну форму. Це може бути, так званим одкровенням, озарінням – “надчуттєвим пізнанням надчуттєвої реальності” в релігіях. До того ж, несвідоме керує життєдіяльністю живих організмів. Несвідоме є в усіх живих клітинах, а також доклітинних та доядерних організмах. Крім того, світова воля виявляться і поза живими клітинами – в космічному русі. Будь-який рух є проявом світової волі. Рушійною силою усіх живих істот, відповідно до еволюційних законів, є воля до життя, яка носить стихійний, інстинктивний характер.
Таким чином, на свідомість людини світова воля діє з двох фронтів: через підсвідомість та через фізичний світ.
Суб'єктивна, свідома воля людини є похідною по відношенню до інстинктивної несвідомої волі. Суб’єктивна воля може впливати на підсвідомість та на фізичний світ, вплив її на світову волю науково не доведено. З цього приводу наведемо, як гіпотезу, людську мудрість: “Зорі (тобто світова воля) правлять світом, мудрий – своїми зорями”. Це твердження саме і стосується людей четвертого рівня І. Каганця, “надлюдей” Ф. Ніцше, людей, здатних управляти світовою волею, бо вони прийняли її і ототожнились з нею. “Я чув, що, хто вміє оволодівати життям (світовою волею), ідучи землею, не боїться носорога та тигра, вступаючи в бій, не боїться озброєних солдат. Носорогові немає куди загнати в нього свій ріг, тигрові немає куди накласти на нього кігті, а солдатам немає куди вразити його мечем. У чому причина? Це відбувається тому, що для нього не існує смерті” (Даоде-цзин). Порівняйте це з нашими козаками-характерниками, яких не брала ні шабля, ні куля (окрім срібної), ні вогонь, ні вода, - є таки у наших генах прецедент єднання зі світовою волею.
1.2. Інтуїція – спосіб безпосереднього пізнання світової волі.
Здатність безпосереднього пізнання істини, тобто розшифровування імпульсів несвідомого в свідомості, є інтуіцією. Інтуїція – це особлива форма пізнавальної діяльності. Спіноза вважав інтуїцію “третім родом” пізнання, найбільш вірогідним та важливим пізнанням, яке підмічає саму сутність речей. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться та перевіряються практикою.
Інтуїція – джерело безпосереднього пізнання, знання, яке одержане без допомоги доведень, яке не витікає ні з досвіду, ні з логічних роздумів, але через певний час підтверджується і досвідом, і логікою при належному розвиткові науки.
Розрізняють 2 види безпосереднього знання: чуттєву інтуїцію та інтелектуальну інтуїцію. Чуттєва інтуїція – спосіб безпосереднього пізнання світової волі свідомістю людини в його фізичному оточенні, в природі. Інтелектуальна інтуїція – спосіб безпосереднього пізнання світової волі свідомістю людини споглядально без чуттєвого контакту із зовнішнім світом. Можливість для людського розуму інтелектуальної інтуїції Кант вікинув, однак, вважаючи її притаманною розуму більш досконалому, ніж людський. Інтелектуальну інтуїцію признавали за давніх часів Платон, Плотін; у 17 ст. – раціоналісти Декарт, Спіноза, Лейбніц; наприкінці 18 – на початку 19 ст. – ідеалісти та філософи романтизму Фіхте, Шеллінг; 20 ст. – Гуссерль, розуміючи під нею здатніть розуму “бачити” істину “очима розуму”, до того ж, прямо, без доказів; такими істинами вважались аксіоми геометрії.
1.3. Основне питання філософії. Основне питання волюнтаризму.
Основне питання філософії: що первинне: ідея чи матерія, та чи відповідає наше знання про світ самому світові?
Волюнтаризм вважає, що первинна ідея, світова воля, вторинна матерія і третинна свідомість, суб’єктивна воля людини. Тобто, дійсно, матерія передує свідомості, на основі чого і побудовано весь матеріалізм, не помічаючи, що світова воля передує матерії. Які докази такого рішення основного питання філософії? Вони осягаються інтуїтивно; довести ж це емпірично, логічно наука на сучасному рівні розвитку поки що не здатна.
Чи пізнається світ? – друга частина о.п.ф. Світ пізнається. Інтуїція – спосіб безпосереднього пізнання світу. Після інтуїтивного пізнання приходять логічні, емпіричні доведення у відповідності з розвитком науки.
Таким чином, о.п.ф. в її класичному формулюванні вважається волюнтаризмом вирішеним і таким, яке вже не є основним питанням в філософії.
Замість вирішеного класичного основним питанням в філософії волюнтаризм вважає друге птиання, яке для запобігання плутанині, назвемо основним питанням волюнтаризму: чи потрібно людині підпорядковувати свою суб’єктивну волю, свідомість світовій волі, світовому розуму?
В залежності від розв’язку цього питання філософи розподіляються на об’єктивних (варто) та суб’єктивних (не потрібно) волюнтаристів.
1.4. Суб’єктивний волюнтаризм.
Основні риси: егоїзм, егоцентризм, жорстка боротьба за виживання, агресія.
Суб’єктивний волюнтаризм вважає, що не потрібно підпорядковуватися світовій волі, її навіть не варто усвідомлювати, натомість потрібно розповсюджувати свою суб’єктивну волю, структурувати оточення власними порядками, нормами, законами.
Суб’єктивний волюнтаризм продовжує розвивати закони еволюційної боротьби за виживання, активно їх реалізує в природі та суспільстві, тобто несвідомо керується нижчими проявами світової волі.
Ніцше вважає: найвища вольова потенція людини – воля до влади (сили, могутності); влада – критерій значущості дій: “Що добре? – Все, що посилює свідомість влади, бажання влади і саму владу людини. Що погано – Все, що випливає із слабкості”.
За Штирнером найвища реальність – це “Я”, егоїст, а весь світ – його власність. Поняття моралі, права, закону і т.п. – відкидаються, чим звільняється індивідуальна сівдомість від “полови комплексів”; кожен сам є джерелом моралі та права; дороговказом для індивіда має бути принцип “немає нічого понад мене”. Суспільний ідеал Штирнера – “спілка егоїстів”, в якій кожен бачить в іншому лише засіб для досягнення своїх цілей.
Сенс життя – в самому житті: вижити і розмножитися. Влада, сила, могутність, гроші – методи досягнення цієї мети. Суб’єктивний волюнтаризм допомагає вижити у повсякденному житті, де “людина людині вовк” (Гоббс) і суспільство, як і тваринний світ, розподіляється на хижаків та жертв (соціал-дарвінізм).
1.5. Об’єктивний волюнтаризм
Основні риси: альтруїзм, спокій, милосердя, гуманізм.
Об’єктивний волюнтаризм вважає, що людині слід коритися світовій волі та підпорядковувати їй власну суб’єктивну волю, щоб розчинитися у світовій.
Об’єктивний волюнтаризм є фундаментом всіх основних релігій.
Буддизм (6 ст. до н.е.) проповідує позбавлення від страждань шляхом відмовлення від бажань (суб'єктивної волі), відхода від життя і досягнення “найвищого просвітлення” (інтуїтивного пізнання світу) – нірвани.
Даосизм (6 ст. до н.е.) закликав слідувати природньому руху життя (світовій волі) для набуття людиною мудрості та пізнання нею істини, теорія недії.
Індійська філософія (15 ст. до н.е.) у своїй першооснові, у Ведах, вводить поняття єдиного світового порядку – Ріти (світової волі). В Упанішадах, коментаріях до Вед, йде мова про єдність цілісної духовної субстанції, брахмана (світової волі) і індивідуальної душі, атмана (несвідомої сфери), про безсмертя душі, яка переходить від одного народження до іншого у відповідності до закону карми.
Веданта, одна з основних школ філософії індуїзму, розподіляється на адвайту та вишишта-адвайту. Згідно з адвайтою (8 ст. н.е.) в світі не існує ніякої іншої реальності окрім єдиної вищої сутності – Брахмана (світової волі), який не не визначається, не обумовлюється і не має якостей. Уявлення про багатоманітність предметів та явищ Всесвіту є наслідком незнання, насправді все, окрім бога, є чистою ілюзією. Основними методами пізнання адвайта називає інтуїцію, одкровення та вважає, що висновок та відчуття відіграють другорядну роль. Метою зусиль індивіда є осягання того, що за всією багатоманітністю стоїть єдине божество.
Вишишта-адвайта (12 ст. н.е.) стверджує, що існують три дійсності: бог (світова воля), матерія та душа (суб’єктивна воля). Вони знаходяться у взаємопідпорядкуванні: індивідуальна душа підпорядковує собі матеріальне тіло, бог панує над ними обома. Без бога і душа, і матерія можуть існувати як чисті поняття, а не як дійсність. Метою зусиль індивіда є звільнення від матеріального існування, яке досягається шляхом духовної активності, знання та любові до бога. Останнє вважається особливо важливим.
Іслам (7 ст. н.е.) вірує в єдиного аллаха (світову волю), творця небес та землі, волею якого здійснюються усі події в довколишньому світі, складаються долі людей (відкидання суб’єктивного волюнтаризму). Людина безсила перед аллахом, вона має смиритися перед ним та бути покірним йому. Нагородою після смерті є блаженство у раю, покаранням – тортури пекла.
Християнство (1 ст. н.е.) теж активно пропагує наслідування світової волі, формально це виражається вірою в Бога, повірившому, прийнявшому Бога обійяються великі можливості: пересування гір, керування вітрами, зцілення хворих, розуміння мови тварин, володіння мовами всіх народів.
1.6. Діалектика взаємопроникнення об’єктивного та суб’єктивного волюнтаризму.
У цих двох протилежних течіях є свої позитивні та негативні риси. Беззастережне приставання на бік об’єктивного волюнтаризму призводить до апатії та відірваності від реального життя (Шопенгауер), на бік суб’єктивного – до кровожерства та людиноневисництва (Гітлер, Сталін).
Тому необхідно ці взаємовідкидаючі напрямки сполучати у своїй боротьбі на власну користь, а не обирати один з крайніх полюсів. При цьому сполучення має бути таким, аби було викристалізовано найкраще з двох течій, а не найгірше. “Досконаломудрі – це ті, хто діє м’яко (об’єктивний волюнтаризм сутності дій), а на ділі – твердо (суб’єктивний волюнтаризм форми дій); за допомогою слабкого вони виявляються сильними. Немає такої сили, яку б вони не подолали, немає такого ворога, якого вони б не побороли” (Хуайнань-цзи).
2. Шлях.
“Під небом є шлях до постійних перемог та шлях до постійних поразок. Шлях до постійних перемог називається слабкістю, шлях до постійних поразок називається силою. Обидва шляхи легко пізнати, однак люди їх не знають. Тому в давнину й казали: “сильний намагається випередити тих, хто слабший за нього; слабкий – тих, хто сильніший за нього”. Тому, хто йде попереду слабших, загрожує небезпека від рівного йому; тому, хто йде попереду сильніших, не загрожує небезпека” (Лао-цзи). У даному випадку мається на увазі не стареча слабкість, а м’якість пружність ніжність молодих пагонів, вони проявляють слабкість перед вітром та снігом і не ламаються, натомість, тверде старе гілля приречене на загибель від стихії.
Ми маємо проявляти слабкість перед світовою волею, сприйняти її, а ті, хто демонструватиме твердість, буде зломлений. “Усі істоти і рослини при своєму народженні ніжні та слабкі, а під час загибелі сухі та гнилі. Тверде і міцне (маніфестація суб’єктивного волюнтаризму) – це те, що гине, а ніжне і слабке (маніфестація об’єктивного волюнтаризму) – це те, що розпочинає життя” (Лао-цзи).
2.1. Внутрішня політика. Градація українського народу.
Зазвичай український народ поділяється на власне українців і на малоросів (шудрів). Малоросів не можна відносить до українського народу, але вони відносяться і надають йому негативної тьмяної ознаки. Усі негативні риси українського народу, які висміюються в анекдотах і засуджуються історією, - то від малоросійства: дріб’язковість, жадібність, культ їжі, шкурництво, лінь, покірність, перебіжництво.
Власне українці позбавлені цих рис і поділяються на хліборобів (гречкосіїв, вайш’їв), воїнів (козаків, кшатріїв) та мудреців (філософів, брахманів). Хлібороби мають добру безкорисливу широку душу, вони сповнені любові не тільки до усіх людей, а і до тварин, до сил і явищ природи. Вони – добрі господарі і у своїй господі знайшли собі привіт. Вони мають свою хату, і де б не були, завжди прагнуть до неї повернутися. Вони люблять поратися біля землі, і божественна радість настає для них, коли вона родить. Вони живуть разом із землею, вони хлібороби. Хлібороби займають середнє положення між малоросами і воїнами, і хоча не належать ні до одних, ні до інших, все ж можуть опуститися до малоросів чи піднестися до воїнів. Воїни найближче стоять до народного духу і є його оберегами. Коли народ втрачає здатність нападати і захищатися, втрачає зуби та кігті, він є непевним і тимчасовим у світовому розкладі. Воїни є носіями духу народу і творцями його історії. Воїни України є, були і будуть. Але сьогодні вони поки що не виокремлені із суцільної маси українського народу, насамперед малоросійської його частини. Воїни нині не згуртовані у своїх діях навколо духу боротьби. Вони існують, в крайньому разі діють, поодинці. Сьогодні немає такого необхідного осередку на кшталт Січі, немає куди податися, кинувши все. На цей день навряд чи територіально можлива Січ. Такі осердки завжди розглядаються сучасною їм владою як кримінальні утворення, і тільки нащадки в пошані схиляють голову перед мужністю і героїзмом пращурів. Дійсно, риси воїна видаються небезпечними і кримінальними для держави: відсутність домівки та майна робить його асоціальним елементом, найперше за ринкової економіки, за товарно-грошових відносин.
Перевага законів предків та законів виживання над офіційними законами, написаними під химерний сопливо-ліберальний лад, просто таки виводить воїнів з правового поля держави. Але усе це можна виправити – з приходом до державної влади воїнів, а не малоросів, і встановленням у країні військової диктатури, як найелітарнішого та найміцнішого державного устрою.
“Демократія не може себе захищати,”- це доведено історією. Верховна влада має належати воїнам (духовна – брахманам), їх обслуговуватимуть чиновники, формулюючи у логічних нормах вирази їхньої волі, а господарством займатимуться хлібороби та ще незукраїнізовані або ще не знищені малороси.
2.2. Зовнішня політика. Геополітична розкладка. Визначення ворогів.
Сили, що заважають нашому розвиткові, є ворожими силами. Історично склалося, що нашими найлютішими традиційними ворогами є москалі. Ворогами другого порядку слід назвати Польщу, Туреччину та Румунію. Як і кожну націю, нас калічать домішки жидів та циган. Наші вороги, як правило, сусіди. Це історично склалося через розподіл ресурсів, територій. Сусіди-вороги – це особливо небезпечно для державної безпеки.
На кордонах мають бути дружні держави. Росії це не загрожує, вона ніколи не буде дружньою до України, у неї у крові потяг до патронатства над “меншими сестрами”. Але що таке Росія? Де її землі? Чисто російськими є лишень кілька гектар московського князівства, решта – захоплені землі в інших народів: чеченів, татар, комі, ханти, мансі, якутів, бурятів, чукчів, алеутів тощо. Ці народи мають здобути право незалежно вирішувати свою долю і не давати ссати свою кров, свою працю Москві. Велич Росії визначається її потужною енергетично-сировинною базою, її економіка тримається на експорті енергоносіїв; Росія по суті є гігантським світовим сировинним придатком, решта її продукціїї здебільшого неконкурентноздатна. Тому своїм добробутом Росія має завдячувати своїй території, своїм природним багатствам: нафта, газ, ліс, хутро, риба, а не продуктам переробки, готовим товарам, і тим більше не інформаційним технологіям.
Тобто, якщо ресурси повернути законним власникам, корінним народам, вона залишиться ні з чим; зникне та кров, п‘ючи яку, вона живе. Але проблема у тому, що вона сильно тримає республіки укупі, не дає їм більше ніж гратися у самостійність. Тривала ескалація в Чечні – це показова вистава для решти республік, які бажають свободи. Ми маємо підтримати чеченів у боротьбі проти росіян, ми маємо підтримати чеченів у цю нелегку для них годину. Чечени нам не друзі, вони тільки спільники у розв’язанні життєво важливих проблем нашого народу. Можна скористатися їхнім фронтом з росіянами, бо до власного ми поки що не готові, насамперед ментально.
В українців переважає дух осідлого землероба над духом безпритульного козака з Дикого Поля. Це небезпечне для народу явище під час війни, що не раз доводила історія: селянин згоджувався на будь-яку владу аби його не чіпали, а коли нова влада стверджувалася, то його так чіпали, що не було рятунку ні в Сибіру, ні на Віслі. Для підготовки до військових дій ми маємо викристалізувати із сірої маси нашого народу його бойовий дух, як це було за княжої доби, як це було за козацтва. Лишень бойовий дух народу творить його історію, і, як правило, у війнах історія набуває розвитку.
Чи потрібні війни у наш час? Потрібні! Наша агресія має бути спрямована назовні, на наших ворогів. Але війни не обов’язково мають військове вираження. Війни також можуть бути екологічними, економічними, інформаційними. Війна є тоді, коли є протистояння ворогуючих сил. Коли є агресія без спротиву – це відверте загарбництво. Війни можуть знищити світ, а ми не збираємося жити вічно, ми раді загинути в апогеї боротьбі тільки за ідею. За ідею нашого войовничого духу, нашої волі до перемоги, нашого розвитку, становлення і розквіту.
Чи є Польща, Туреччина і Румунія ворогами нам нині? Є, коли вони заважають нашому розвитку, ведуть нечесну торгівлю, проводять дискримінаційну політику щодо нас, висувають нам територіальні претензії. Чим більше ви знайдете цих фактів, тим стверднішою буде відповідь, що вони є ворогами.
Не слід плутати ворогів з конкурентами. Конкуренти розвиваються паралельно з нами, наші інтереси схрещуються лише на ринкові товарів, робіт, послуг. Але усі наші вороги є нашими конкурентами, і ставитися до них ми маємо не як до конкурентів, а саме як до ворогів. Вороги наших ворогів – нам не друзі, а спільники у боротьбі проти наших ворогів. Генерального ворога визначено. Це Росія. Вона має бути подолана ще за нашого життя. Її землю – корінним народам, нам (найближим часом) – від Новгорода до Дону, чужого не треба. Японцям – острови. Світові – полегшений подих. Наші спільники у боротьбі з Росією: ісламський фундаменталізм та японський імперіалізм. Японці не забули своїх претензій, вони причаїлися, чекаючи зручної хвилини для стрибка.
А що ж Америка? Війна проти Росії не буде ядерною, Америці немає чого турбуватися, це буде національно-визвольна війна. Дружні сторони просто допомагатимуть поневоленим народам вибороти незалежність: словом, ділом, зброєю. Це буде і політична війна за перерозподіл централізованих повноважень між республіками. І ми маємо розвинути, підтримати і довести до перемоги національно-визвольний рух у РФ. Для цього потрібно вже сьогодні підтримувати різноманітні зв’язки (культурні, економічні, політичні тощо) з децентралізованими рухами та безпосередньо з регіонами Росії.
Чи потрібно, взагалі, приєднувати нові землі (мається на увазі Молдову, Польщу, Білорусь, РФ від Новгорода до Дону)? На сучасному етапі нашої слабкості – ні. Лише маючи значні економічні здобутки, що вплине на піднесення народного духу, а відтак і на демографічний вибух, на збільшення середньої кількості дітей в сім’ї до 3-7, розширення життєвого простору стане необхідним. Так, за поточне століття приріст українців на 300 млн. не є фантастичною цифрою, і в існуючих кордонах нам буде відверто тісно. Варто наголосити, що приєднання нових земель буде не силовим (не суб’єктивний волюнтаризм), а добровільним (об’єктивний волюнтаризм) – народи, бачучи нашу велич, самі попросяться під нашу опіку, як заблукалі вівці до свого пастиря.
2.3. Генеральний план розвитку.
1) Очиститися (ідентифікувати, локалізувати і утилізувати бруд).
2) Розвинутися до надсвітового рівня (світоглядний, організаційний, технологічний прориви).
3) Постати царством біблейного пророцтва, взяти під контроль світ.
Як розвинутися до надсвітового рівня? Надсвітовий рівень нам може гарантувати міцний фундамент – потужна економіка, запорука багатства держави і громадянина. Є три шляхи економічного розвитку: традиційний (лінійний), інформаційний (параболічний) та тотальний (експненціальний).
Традиційна схема збагачення держав, яка діє і по сьогодні, полягає в імпорті сировини і експорті кінцевого (бажано, високотехнологічного) продукту. Відповідно, схема спіралевидного збіднення, яка характерна для країн третього світу і багато в чому для сучасної України, полягає в експорті сировини та імпорті кінцевого продукту.
Виходячи з цього, нам потрібно за допомогою масових народних будівництв організувати сучасні високотехнологічні виробництва від легкої і харчової промисловості до машинобудівної, військової і космічної. На певному рівні нашого розвитку усі екологічно небезпечні об’єкти будуть перенесені до інших країн. Масові народні будівництва потрібні, по-перше, для забезпечення працею 1 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, 3 млн. – незареєстрованих безробітних, ще кількох мільйонів робітників з низькою зарплатою; по-друге, народні будівництва потрібні для надшвидкої побудови нових високотехнологічних промислових гігантів та для модернізації існуючих (до слова, на деяких цукрових заводах України ще використовується обладнання позаминулого століття).
Також очікується додатковий ефект від зближення народу, від відчуття поряд братнього плеча. За перший рік має бути розбудовано 100 промислових одиниць з середньою вартістю 100 млн. дол. за кожен об’єкт. Будівництво провадитиметься за найсучаснішими світовими проектами, удосконаленими нашими фахівцями. У разі потреби залучатимуться іноземні спеціалісти.
Останніми десятиліттями з’явилася нова схема збагачення, коли гроші робляться чи не з повітря – з ясних голов програмістів – це інформаційні технології. Батько Microsoft особисто має понад 50 млрд. дол., що майже в 2 рази більше щорічного ВВП України; великі зиски мають і держави, використовуючи голови наших хлопців; а ми досі не маємо української версії Microsoft Office. Виходячи з цього, нам необхідно розробити комплекс програмного забезпечення на якісно вищому рівні і стати монополістами на світовому рівні у галузі інформаційних технологій.
Тотальний шлях економічного розвитку існує нині лише теоретично, а на практиці має забезпечити фактично світове панування тій нації, яка ним зкористається. У добу глобалізації набули і набувають логічного поширення транснаціональні компанії (ТНК), які за рівнем оброту капіталу знаходяться на рівні деяких держав, вийшовши з-під контролю останніх,і , перейшовши у наступ, все більше втручаються у державні справи, лобіюючи свої інтереси. Нині мілітарні війни не актуальні, нині проходять жорстокі економічні війни, де агресорами виступають ТНК, а жертвами – окремі держави. Кожна держава в перспективі опиниться перед всепроникною агресією ТНК. ТНК стають світовою вуздечкою, і хто візьме це повіддя до рук, той володітиме світом! І тому зрозуміло, нашим завданням є осідлати глобалізацію. Необхідно усі ТНК перевести під наш контроль, в результаті чого щоденні мільярдні доходи ТНК будуть доходами України.
В добу світової дисгармонії макросуб’єкти політики (країни і ТНК) поділяються на 2 групи: на тих, хто хоче світової стабільності, і на тих, хто дестабілізує світові процеси. Перша група просто добровільно перейде під нашу опіку, крило та захист з метою самозбереження; друга, значно більша, буде зломлена світовою волею у нашому вираженні.
10.08.2001 |
