Особливості національної торгівлі. Власникам торгівельних мереж сподобався приклад банків

Автор/джерело -  © Євген Солонина, Радіо Свобода 

Працівники великих торговельних мереж уклали Меморандум, у якому вони просять Кабінет Міністрів виділити їм рефінансування у сумі 4 мільярди гривень. Випадок у світовій практиці – безпрецедентний.

До цього державне рефінансування як засіб виходу з кризи використовували переважно до банків.

Продукти харчування в Україні дорожчають у шість разів швидше, ніж у Європі: на 24,5 відсотків на рік, проти європейського показника 4,1%. Удар цін відчув на собі кожен. Асортимент продовольства на полицях магазинів зменшився утричі, заклади торгівлі несуть збитки, а деякі просто закриваються. Щоб вивезти галузь із кризи і зупинити цінову лавину, власники торговельних мереж просять надати їм державне рефінансування, а простіше кажучи – дотацію з бюджету.

Хочеш низьких цін – плати!

Це дасть змогу зменшити націнку на 25 найважливіших продуктів харчування до 10%. Адже ціни ростуть саме тому, що продавців та виробників продовольства залишили без обігових коштів, вважає президент Української торговельної асоціації Ігор Баленко.

«Банківські системи сьогодні зупинилися. Тому ні виробники, ні роздрібна торгівля не можуть взяти кредитів. Між ними виникає конфлікт. Бо хтось же має заплатити за те, що товар вироблений і лежить на полицях. Оборотні кошти ідуть на повернення попередніх боргів, і врешті-решт недохват грошей покривається за рахунок покупців», – каже Баленко.

Комерційний директор однієї з великих торговельних мереж Ольга Шульженко, яка з-поміж інших поставила свій підпис під Меморандумом, вважає, що чотири мільярди гривень – це той мінімум, який здатен зупинити ціни, збільшити асортимент і зберегти виробництво.

Щоби врятувати торгівлю, треба піднімати інші галузі

Експерт Центру антикризових досліджень Олександр Гриневич в інтерв’ю Радіо Свобода погоджується з тим, що державні гроші допомогли б торговельним мережам отримати ті прибутки, на які вони сподівалися до кризи, повернути кредити і, можливо, трохи знизити ціни.

«Але давайте, подумаємо, що це означає. Простіше кажучи, на плечі державного бюджету намагаються перекласти ті збитки, які неодмінно мають понести під час кризи чи виробники, чи продавці продуктів харчування. Звісно, вони будуть повністю задоволені. Але бюджет не такий великий, і його реальний дефіцит ще більший, ніж раніше. На мою думку, гравці ринку продуктів харчування мають домовитися і розділити тягар кризи між собою, оптимізувати виробництво, шукати нестандартні рішення, а не способи отримати гроші в держави», – підсумовує Олександр Гриневич.

І навіть якби чотири мільярди гривень вирішили геть-усі цінові проблеми, виділити їх з бюджету зараз неможливо, каже заступник голови Федерації роботодавців України Василь Надрага.

«Зараз не вистачає грошей для більш актуальних проблем: вкрай потрібна підтримка металургії, хімії, житловому господарству. І взагалі в держави зараз нема такого ресурсу. Головне у нинішніх умовах - підтримувати споживчий попит. Якщо у працівників інших галузей буде робота, зарплатня - вони купуватимуть товари. І виживе будь-яка торгівельна мережа», – впевнений Василь Надрага.

Від “Аратти”: Риба, як давно помітили у народі, гниє з голови. А ще люди кажуть, що дурний приклад - заражає.

Цю народну мудрість цілком доречно можна застосувати для ілюстрації того, що нині відбувається в нашій державі під прапором боротьби зі світовою кризою.

Візьмемо, для прикладу, так зване рефінансування банків. В усьому світі рефінансування - це далеко не роздача державних коштів від доброго дядьки, який очолює Нацбанк, на халяву. Тобто, без будь-яких конкретних й публічних зобов'язань (бо яка може бути таємниця від народу за народні кошти?).

В усьому світі власники, які невпоралися із своїми зобов'язаннями щодо клієнтів, після того, як це стало очевидним, розплачуються за свою необачність чи невміння вести бізнес майном. Тобто, держава, надаючи гроші на рефінансування, тим самим, викупає частину власності і стає співвласником. Бо усюди, хіба що окрім України, влада звітує про кожну копійку платникам податків.

А коли не звітує - буває, як у нас. Скажіть, ви відчули поліпшення від того, що держава влила у комерційні банки мільярди наших із вами грошей? Що, всім за першою вимогою, як вимагає законодавство, повертають депозити? Кожен може легко і без тяганини отримати, на прийнятних умовах, кредит, щоб розпочати власну справу і тим самим компенсувати втрачене робоче місце? Ми, наприклад, такого не чули. А ви?

Може особисто пан Президент чи його клерки відчули зміни на краще у власному добробуті? То нехай не цураються, а кажуть прямо про це нам, виборцям, щоб ми щиро за них раділи. Або ж відзвітують разом із паном Стельмахом, куди саме пішли наші гроші і коли саме (в який день і час) ми, пересічні громадяни, можемо отримати щось матеріальне у кількості, яка відповідає витраченим від нашого імені грошам.

Тому ми абсолютно погоджуючись із висновком пана Гринкевича про те, що неприпустимо запросто роздавати народні гроші власникам, які не здатні продуктивно задовольняти потреби суспільства, натомість спекулюючи на суспільних проблемах.

Що ж до Меморандуму, ми вважаємо, що він, як раз є оприлюденням позиції, яка становить сутність так національного спекулятивного бізнесу. Адже, обіцянки зменшити роздрібні ціни, це така ж фікція, як і рефінансування банків під обіцянки повернення депозитів. Насправді ж наші гроші миттю зникнуть, а точніше - перетворяться у блага для купки "бізнесменів", а обіцянка, як відомо, - цяцянка. Бо якщо було б інакше, автори Меморандуму запропонували б державі викупити їхнє майно на суму 4 млрд. грн., що дійсно дало б можливість уряду матеріально впливати на роздрібне ціноутворення і контролювати прибутки торгівельних мереж. Відтак би було досягнуто суспільного компромісу, який конче порібен у часи кризи.

Але ж ні. Такого, ми впевнені, ніколи не станеться. Бо це означатиме кінець халяві. А це - не у традиціях українських "бізнесменів".