Енеоліт України. Основні лінії і течії у розвиткові трипільської культури

Автор/джерело -  © Валентин Даниленко (з книги  

У книзі “Енеоліт України” доведено, що процес розвитку буго-дністровської культури був достатньою мірою складним і динамічним, а її трансформація в трипільську культуру неминуче мусила мати характер стрибка, що обумовлений був як значними історичними, економічними і культурними зрушеннями, так і участю в цьому процесі нових етнокультурних компонентів.

Біноклеподібна посудина

В попередній статті ми розглянули початкову фазу трипільської культури у тому вигляді, в якому вона виступає на сході — в межах середньої частини Південно-Бузького басейну і на заході — переважно на території Молдови. Своєрідність культури, властивої для східного і західного районів ранньотрипільського краю, зберігається і в наступні часи.

У тій частині розвиненого Трипілля, яка відповідає станові Кукутені А (Ізвоар II, Румунія), відома характерним широким вжитком глиняного посуду з поліхромним розписом, існує помітна різниця між культурами східної, точніше прибузької, трипільської й західної, що охоплює Дністровський басейн, румунську Молдавію і східну Трансільванію (Аріужд). Тут важливо відзначити, що в східній частині трипільської території, замість рідкісного тут посуду з поліхромним розписом, розповсюджується розвинений глиняний посуд архаїчних форм, оздоблений глибоким лінійним орнаментом.

Є відмінності і в формах посуду. Наприклад, у складі інвентаря західних пам’яток розвиненої пори Трипілля майже немає так званих біноклеподібних посудин, зате широковідомі низькі й високі трубоподібні підставки під посуд, глиняні ложки, переносні печі та інші форми. Різниця є і в орнаменті. У західній частині трипільської області поряд зі звичним волютовим орнаментом і супровідними сюжетами основне місце посідає особливий кутастий стиль розпису, в якому використано різні варіанти меандрового рисунку боянського типу. В той же час на сході, перш за все на Південному Бузі, архаїчний заглиблений орнамент продовжував зберігати своє значення і тоді, коли на заході поліхромний розпис широко розповсюдився, а спірально-волютові композиції орнаменту домінували серед прикрас.

Можна стверджувати, що саме західна частина трипільського етнічного масиву в розвинену пору культури передавала східним племенам Трипілля досягнення балканських і трансільванських племен у галузях металургії міді, орного землеробства, житлового будівництва і керамічного виробництва.

У період складання й розповсюдження старшого кукутенського культурного комплексу перегрупування відбуваються в трьох напрямках — східнотрансільванському, що зумовило формування культури аріуджського типу (культури); верхньодністровського, що призвело до появи пам’яток типу Городниці, і, нарешті, в напрямку Південного Бугу, що сприяло розселенню звідси частини трипільського населення на Середній Дніпро, в чуже середовище пізніх впливів дніпро-донецької культури й виникнення там власне трипільського варіанту.

Етнокультурні перегрупування, що відбувалися у межах буго-дністровської частини трипільського ареалу, мали характер внутрішнього процесу, який не змінював етнічного складу місцевого населення, в той час як на Верхньому Дністрі і Середньому Дніпрі сталися дифузія, витіснення й асиміляція місцевих племен.

Класична пора етнографічної своєрідності боянської культури на той час вже пройшла – процес її трансформації в гумельницьку, певно, не без деякого впливу раннього Трипілля, зайшов досить далеко. Необхідно наголосити на паралельності і синхронності процесу розвитку Трипілля і Бояна-Гумельниці. Як показали дані радіо-карбонового аналізу, етап КукутеніА (4600-4400 рр. до н.е. – ред.) і бояно-гумельницький етап належать до одного хронологічного періоду — середини IV тис. до н.е.

Щось подібне, але в менших територіальних масштабах, а також в результаті процесів, що проявлялися в західній частині трипільської області, мало місце і пізніше — у час виникнення культурного комплексу КукутеніВ (4100-3800 рр. до н.е. – ред.) – Петрени. Немає сумніву, що на цей раз безпосередньо Подністров’я було тим центром, що підштовхував прогрес, розвиток якого наклав глибокий відбиток на культуру населення всієї трипільської території.

На час поширення найдавнішого розписного посуду початок роздвоєння шляхів розвитку трипільської культури був очевидним фактом. Однак, з найбільшою яскравістю вона проявиться пізніше, коли на середньому Дніпрі з’являться пам’ятки типу Верем’я, що продовжили архаїчну лінію розвитку, а на Подністров’ї і західніше — пам’ятки типу Жури-Городниці, які еволюційно продовжили лінію розвитку культури Петрешті-Аріужд-КукутеніА.

Слід відзначити, що в межах усієї східної половини трипільського ареалу — на Середнім Подніпров’ї, на Побужжі і тільки частково на Середньому Подністров’ї — розвиток ускладнювався ще й тим, що в етноісторичний процес влився могутній східний компонент — ранні ланки давньоямної культури. Звідси випливає, що кристалізація трипільської культури і її подальший розвиток, котрий сприяв виникненню ряду локальних етнокультурних течій, був складним процесом, у якому брали участь ряд прийшлих, досить відмінних один від одного етнокультурних складових, проте автохтонний елемент незмінно домінував.

СУБСТРАТ БУГО-ДНІСТРОВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Достатньою мірою стало очевидним, що період формування трипільської культури був одночасно періодом формування цілого ряду нових етнокультурних утворень меншого територіального масштабу, аніж культура лінійно-стрічкової кераміки чи керешська. На зміну їм на історичній арені з’являються трипільська, боянська, хаманджійська, вінчанська, тиська, тобто південноєвропейські культури. Вони виникли в результаті особливого виду диференціації того південноєвропейського давньоземлеробського масиву, який на заході в балкано-дунайському ареалі був представлений старчевсько-керешською культурою, на сході — буго-дністровською, а на півночі — железовською, бюккською, і природно, пізніми впливами культури лінійно-стрічкової кераміки.

Ми маємо всі підстави вважати трипільську культуру початкового етапу спадкоємницею тієї території, що свого часу була охоплена дотрипільською буго-дністровською культурою. Йдеться, перш за все, про буго-дністровську частину Північно-Західного Причорномор’я, але й, можливо, про румунську Молдавію, де пам'ятки буго-дністровської культури почали тепер з’являтися. Раннє Трипілля від неолітичної епохи перейняло невеликі, подовженої форми напівземлянки з глиняними печами на кам'яних цоколях, що супроводжують кухонні ями.

Система орнаменту ранньотрипільського посуду і стосовно його технічних даних, і в характері самих орнаментальних схем у цілому може розглядатися як результат подальшого розвитку системи орнаментування посуду, виробленої впродовж багатьох віків розвою буго-дністровської культури. Варто підкреслити технічні особливості орнаменту. Починаючи від найдавніших витоків, його можна визначити як орнамент лінійно-прогладжений і лінійно-стрічковий, що утворюють складні позитивно-негативні композиції, в яких один із симетрично розташованих елементів заповнюється наколами, сіткою, короткими лініями, а в пізніші часи – штампом.

Архаїчні форми саме такого орнаменту і виражають істинну специфіку системи оздоблення посуду буго-дністровської культури, а в розвинених формах — найдавніший посуд Трипілля.

Розглядаючи релігійно-ідеологічні уявлення епохи неоліту і енеоліту, можна встановити, що вони мають багато спільного. В обох випадках центральне місцепосідає образ водно-сонячного дракона, змія, уособлюючи небесне чоловіче начало. За ним ідуть образи Великої матері, певного роду Деметри, яка символізує землю і жіноче начало, а також другий жіночий персонаж, пов’язаний з колом скотарських і мисливських ідеологічних уявлень, — прототип Артеміди. Можна вважати доведеним, що така спадковість Трипілля від буго-дністровської культури простежується не лише в техніці нанесення і в специфічних композиціях орнаменту, а також і в морфологічній близькості культової антропоморфної пластики.

Особливо треба наголосити на можливій генетичній залежності боянської культури від буго-дністровської. Є підстави вважати, що на територіях Румунії та Болгарії названа культура не має глибоких генетичних коренів. Нарешті, важливо відзначити вірогідність наміченого генетичного зв’язку боянської культури з буго-дністровською, яка до певної міри могла обумовлюватися розселенням на Дунаї частини племен буго-дністровської культури.

Нове в історико-культурному обличчі раннього Трипілля було зумовлене економічним розвитком населення того часу і в першу чергу розвитком системи землеробства. Основу економічного розвитку ранньої трипільської культури складають історико-культурні явища раннього мідного віку, які включають металургію міді, орне (ральне) землеробство, стрибок у розвиткові скотарського господарства та ін.

Явища, що мали вирішальний вплив на формування історичної специфіки періоду від буго-дністровської культури до культури мідного віку — Трипілля, є такі:

• перехід від мотичного землеробства до орного;



• інтенсивний розвиток скотарства і, зокрема, великої рогатої худоби;



• виникнення металургії міді;



• зародження патріархальних відносин;



• виникнення регулярного міжплемінного обміну;



• зміна форм кухонного посуду, що має багато спільного з давнім посудом керешського типу;



• широке розповсюдження каннелюрованого посуду, що має аналоги впливів того ж кола, до якого певною мірою прилягають боянська, хаманджійська і, нарешті, трипільська культури
.