Сергій Корольов. Ікар з підпаленим крилом

Автор/джерело -  © Світлана КУШНІР, Обрій-ПІБ 

Увесь Радянський Союз та світ знали його просто як Головного Конструктора. Лише високе керівництво, підлеглі, колеги та ті, кого він відправляв у космічні польоти знали, що за всіма космічними досягненнями стоїть ім’я Сергія Корольова. Всі інші дізналися про це вже після його смерті…

Сергій Павлович Корольов (1907-1966)

За 59 років життя він став батьком вітчизняної ракетно-космічної техніки. Серед його витворів – низка конструкцій планерів, перші радянські ракети на гібридному паливі «ГІРД-09» та на рідкому паливі «ГІРД-Х» (листопад 1933 року), перший космічний комплекс, велика кількість балістичних і геофізичних ракет. Під його керівництвом запущені перші у світі міжконтинентальна балістична ракета, ракета-носій «Восток» та її модифікації, штучний супутник Землі, здійснені польоти космічних кораблів «Восток» і «Восход», на яких вперше в історії людства здійснені космічний політ і вихід людини в космічний простір; створені перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», штучні супутники Землі серій «Електрон», «Молния-1» та деякі з супутників серії «Космос»; розроблений проект космічного корабля «Союз». Загалом Корольов керував роботами над першими космічними програмами і став ініціатором розвитку низки прикладних наукових розробок, спрямованих на подальший прогрес у ракетно-космічній галузі.

За його життя і після його смерті, за радянської доби, з біографії Головного Конструктора, звичайно ж, викреслили всі компрометуючі факти, аби вона була блискучою, аби Сергій Корольов поставав перед народом винятково як геніальний вчений, вірний син партії, який не був судимим, і помер, здійснивши великий подвиг заради держави та людства. А яким же був Корольов насправді і як ішов він до тих визначних досягнень, якими ми пишаємося?

Прадід визначного винахідника Микола Москаленко був ніжинським козаком, а сам Сергій Корольов народився 12 січня 1907 року в Житомирі у сім’ї вчителя російської мови Павла Корольова. Потім жив у Києві, Ніжині, Одесі. Загалом третина життя вченого минула на українській землі і лишила в його серці теплі спогади, любов до української мови та пісні.

Становлення його як геніального конструктора розпочалося з самого дитинства. В Одесі він іще хлопчаком пробрався на базу гідролітаків і прикипів до них серцем, у Ніжині вперше побачив політ Сергія Уточкіна, і це, безсумнівно, визначило його подальше життя, потім навчання у Київському політехнічному інституті (за два роки засвоїв загальні інженерні дисципліни та став спортсменом-планеристом, і восени 1926 року перевівся до Московського вищого технічного училища). Сімнадцятирічним Корольов розробив проект літального апарата оригінальної конструкції – «безмоторний літак К-5». А під час навчання в Москві він спроектував планери «Коктебель», «Червона Зірка» та легкий літак СК-4, призначений для досягнення рекордної дальності польоту. Усе це виявляло неабиякі здібності молодого авіаконструктора. Проте самого його найбільше вабили захмарна далечінь – космічні польоти, польоти в стратосферу. І ця мрія не давала спокою вченому, спонукала його втілювати у життя найсміливіші задуми…

У 30-ті роки, створивши Групу вивчення реактивного руху (ГВРР), Корольов разом з Цандером, Тихонравовим та Побєдоносцевим розпочинає розробку та випробування ракет. НКВС пильно стежить за цією роботою, і він зі своєю групою ховається під крило Осавіахіму, яким опікувалися військові. Звідти група Корольова переходить у новостворений Реактивний НДІ, і Корольову присвоюють звання дивізійного інженера (це як нинішній генерал внутрішніх військ). А було йому на той час усього 26 років. Проте будівництво ракет тоді вважалося підозрілим і непрактичним. Тож Корольов писав маршалу Тухачевському про військове застосування ракет і отримав від нього схвалення для продовження робіт.

Але невблаганно наближався трагічний 1938 рік. Не оминули репресії, на жаль, і життя Сергія Корольова. Болюче обпалили його душу, на все життя лишивши тавро – тавро в’язня. Розлучили на довгі роки з сім’єю – дружиною, матір’ю, маленькою донькою.

Говорили, що Корольов пішов до в’язниці за Тухачевським, через зв’язок із ним. Але насправді, як свідчив генерал-лейтенант Г. Тюлін, близький друг Корольова, коли арештували В. Глушка (він згодом став одним із творців радянської космонавтики) і оголосили ворогом народу, Сергій Павлович сказав, що не може повірити, нібито Глушко – ворог народу. За кілька днів по тому забрали і його. Так, можливо, якби він не сказав цього, то не було 5 страшних років ув’язнення, постійного страху, який здатен зламати найсильнішого, голоду, нужденності, можливо, не відчував би він себе протягом усього життя «вченим рабом», який навіть не може підписати свою статтю власним, а не вигаданим ім’ям, але це була б інша людина, не Корольов.

Сергій Павлович Корольов, двічі Герой, академік, лауреат різноманітних премій після звільнення та реабілітації, яку він, до речі, отримав уже в 1957 році, незадовго до запуску першого супутника, все життя страждав від своєї «невидимості», невідомості і, незважаючи на звільнення з тюрми, несвободи. Розповідають, що, відправляючи у політ космонавтів, Корольов обнімав кожного і говорив: «Ти вже пробач мені раптом що – я людина підневільна». Справді, нагороджений багатьма відзнаками, засекречений, постійно з охороною, як у золотій клітці, він відчував себе вічно полоненим. Адже клітка завжди лишається кліткою. Озеров, який був з Корольовим у Гулагу, потім на волі згадував: «Найтрагічніше в тому, що вони не розуміють, як багато спільного між життям у Гулагу і на волі, у «великій зоні». Я ж засекречений, тому захочуть – приб’ють без некролога. Буває, прокинешся, лежиш і думаєш: дадуть команду, і ті ж охоронці ввірвуться в кімнату і зарепетують: «А ну, падлюко, на вихід з речами!»

Коли 4 жовтня 1957 року було запущено перший супутник, Герман Оберт – німецький вчений – написав Корольову листа: «Ви втілили в життя ту мрію, яка жила в нашій свідомості багато років… Людство вдячне вам». Але лист (чого і слід було очікувати у той час) не дійшов до адресата. Відмовили Оберту і в проханні зустрітися з творцем першого супутника, який, на думку німецького вченого, був гідний Нобелівської премії.

Корольов, звісно, не зупинився на досягнутому. Згодом, у 1959 році, ракета досягла Місяця і вдалося зробити його знімок зі зворотного боку. «Фотографія століття» обійшла весь світ, але справжнім тріумфом Головного Конструктора став політ першої людини в космічний простір. Створений понад 40 років тому, носій до цього часу лишається найнадійнішим для пілотованих проектів.

У 1963 році в СРСР побував сер Бернард Лоуелл, видатний британський вчений, якого шанували, оскільки його обсерваторія давала змогу слідкувати за радянськими космічними об’єктами і навіть відшукувати деякі з них. Він просив представити його керівнику космічної програми. Однак його познайомили з В. Келдишем, але не з Корольовим. А коли він у книзі в переліку всіх академіків знайшов прізвище Корольова, йому відповіли, що це всього-на-всього псевдонім а взагалі Головного Конструктора космічних кораблів просто не існує.

Можливо, йому дали б Нобелівську премію, але СРСР не повідомив Нобелівському комітету прізвище Головного конструктора. Радянський Союз ретельно приховував імена своїх героїв, своїх учених рабів. Хрущов у одній із промов, не називаючи Корольова на ім’я, зазначив, що захищає секретних учених від ворогів, які хочуть їх викрасти, а може, і вбити.

Щоразу підписуючи статтю про радянську космонавтику для «Правди» обраним владою псевдонімом (К. Сергеєв), він зупинявся і говорив: «Наступного разу тут з’явиться моє справжнє ім’я». Воно з’явилося. Але він цього вже не побачив, бо це був некролог…

Помер Сергій Корольов у 1966 році. Офіційні джерела стверджували, що він пішов з життя у розквіті творчих сил, переповнений новими задумами. Так, задуми були. Але сили… Табори, нелюдське перевантаження, інтриги, протистояння, постійні стреси – все це безповоротно підірвало здоров’я велета людського духу.

Загинув Сергій Корольов на операційному столі. У нього відкрилася кишкова кровотеча, і після обстеження та діагностування була призначена операція через ендоскоп. Оперувати Корольова запросили академіка Петровського, який міг би зробити цю операцію за 15 хвилин. Але діагноз виявився помилковим. Через сильну кровотечу перейшли на операцію, що вимагала наркозу. Виявилося, що у Корольова – велика пухлина, яку не знайшли вчасно. Її видалили, але в реанімації серце зупинилося. Втомлене серце великого вченого не витримало такого навантаження…

Нині в Житомирі, Москві та інших містах зведені пам’ятники вченому, створені меморіальні будинки-музеї в Житомирі, Москві та на Байконурі, його іменем названі Куйбишевський авіаційний інститут, вулиці багатьох міст, два науково-дослідницькі судна, високогірний пік на Памірі, перевал на Тянь-Шані, астероїд, таласоїд на Місяці. Перейменовано місто Калінінград Московської області на Корольов…

Він прожив трагічне життя. Так, радість винаходів, здійснення задумів, космічний тріумф – все було. Але кого вітали на трибунах, чиї імена звучали на весь світ? Вшановували не справжніх творців ракетно-космічної техніки, а перших і генеральних секретарів ЦК, які з’являлися в оточенні космонавтів. Це – реалії «славної і щасливої» епохи, в яку жив і творив Головний Конструктор, які, на щастя, жодним чином не зменшують вагомості його досягнень. І хай після смерті, але його ім’я стало відомим і шанованим у всьому світі. А цього йому так не вистачало за життя.