Як штукатурники передбачили чорнобильську катастрофу

Автор/джерело -  © Віталій ЖЕЖЕРА, «Газета по-українськи»  

35 років тому почалося будівництво Чорнобильської АЕС. Через 15 років сталася катастрофа...

Марія Приймаченко ”Чорний звір” 1936. Марія Приймаченко жила на межі Чорнобильської зони. Пророчий мотив ”чорного звіра” присутній в її картинах від 1936 до 1986 року.

Ця історія схожа на детектив. Та його персонажі — не люди, а уявлення. Наші уявлення про те, що діялося навколо нас. Коли, за рішенням 24 з’їзду КПРС, почали будувати Чорнобильську АЕС, ми уявляли Атом як зло. Бо нас перед тим довго лякали Хіросімою. Отож машина навіювання уявлень мусила зробити маневр і навіяти таке: ”наш” Атом добрий, не те що ”їхній”.

А ми мусили це засвоїти. Машина рушила.

Уже навесні 1974 року столичний Театр імені Франка показав п’єсу Олександра Левади ”Здрастуй, Прип’ять!” — про будівництво ЧАЕС. Там був цікавий діалог між начальником будівництва Новашем та бригадиром штукатурниць Катериною.

”Новаш. - Як ви знаєте, Катерино Семенівно, слово ”атом” після Хіросіми стало для людей страшним...

Катерина. - Тінь від того проклятого атомного гриба все ще ніби висить над землею...

Новаш. - От-от! А в страху очі великі. І навколо нашої будови кружляє чимало різних чуток. А може, хтось їх ще й підігріває. І хотілось би, щоб усе, що ми тут будуємо, навіть виглядом своїм говорило людям про життя, про радість, про весну!

Катерина. - От і я дівчатам своїм кажу: ”Оздоблюйте, кажу, стіни так, щоб людям од вашої роботи весело було!”

Тут приходять дві місцеві баби, Марина й Мокрина, з індиком і гускою. Бабів лякає, що їх за 24 години виселять на 50 верст, бо тут атоми літатимуть і битимуться лобами, як ото барани, а людям місця не буде! Індик і гуска — хабар, щоб не виселяли...

Новаш каже: ”Гуску й індика оддайте в дитсадок, вас не виселять, атоми заженемо під землю, заллємо бетоном на півметра, а зверху — свинцем! У Прип’ять жоден атом не потрапить!

Баба Мокрина: ”Да воскреснеть Бог і да розточаться вразі його!”

Баби заспокоїлися. Зосталося зловити тих, хто розпускає чутки.

Ту виставу оформив знаменитий художник Данило Лідер. Після аварії всі згадали це: ”Боже, Лідер же пророкував катастрофу!”

Справді, там мертвий метал пронизує живу квітучу природу — а хіба ж в ніч аварії не цвіли сади?

Але чи було то пророцтво, чи ми собі так придумали заднім числом? А якщо було — то чому не помітили замовники спектаклю?

У п’єсі ще багато схожого на пророцтво, і все прямим текстом! Різні люди говорять про небезпеку. Й оті наївні баби. Й екологічно мисляча Тетяна, дочка бакенщика з Прип’яті: ”Що буде з цим лісом? З річкою, озерами? З лугами-берегами, із сизими росами на лугах і рожевими світанками над рікою?” Це адресовано Федорові, інженеру, який любить Тетяну.

Федір: ”Ми готові нести відповідальність!”

Але дехто розпускає безвідповідальні чутки. Один з них — припадошний сектант, який сп’яну покусав собаку! А другий — Мартинюк (насправді Вовгура) — колишній бандерівець-душогуб. Саме в його уста вкладено слова: ”Чорне слово ”радіація” чули? Буде від неї багато сліпих, глухих, паралізованих і дітей-калік!”

Мартинюк прикидається бригадиром монтажників. Один газетний рецензент, не додивившись виставу до кінця, поспішив назвати його ”скромним трудягою”. Це спричинило скандал, бо про погану радіацію не міг сказати трудяга.

Коли перевертня Мартинюка арештували, всім полегшало. Тетяна зібралася заміж за Федора, усі гукнули: ”Здрастуй, Прип’ять!”, а хтось урочисто бовкнув: ”Нашу АЕС буде видно аж з-за кордону!”

Через 12 років так і сталося.

Кажуть, п’єсу хотіли знову поставити тепер. Було б цікаво. Бо від старої вистави, як і від нас тодішніх, мало що лишилося.

Бабів у тій виставі грали Поліна Куманченко та Валентина Салтовська (знана тепер як бабуся Буржуя з відомого серіалу). Баби були такі колоритні й справжні, що хотілось утішитися разом із ними. Хто бачив ту виставу, нікого, окрім бабів, не запам’ятав. Навіть самі учасники вистави згадують бабів, а свої ролі — ні. Якось актор Олексій Пєтухов казав авторові цих рядків: ”Убий — не згадаю, кого я там грав!” А він, між іншим, грав Віктора, оперативника, який зловив бандерівця Вовгуру.

Олександр Левада мав дачу над Прип’яттю. Тому в п’єсі багато говорять про прип’ятську рибу.

То був 1974 рік. Якраз Спілберг знімав фільм ”Щелепи” — про велику хижу рибу з безодні вод. Того ж року в нас опублікували цикл віршів Івана Драча ”Подих Атомної”. Цикл перегукується з п’єсою Левади. Лиш у Драча нема комічних бабів і собак, покусаних п’яницями. У нього все в трагічному регістрі. Ось вірш ”Зварники Королі” — все ніби в театральному макеті Данила Лідера, і над цим арматурним пейзажем раптом гримить грім і будить дитину...

І Драч, і Левада — не без іронії. Вони розуміли, що від них вимагають підштукатурити дійсність, тому у Левади — оті штукатурниці, а у Драча замість них — Марія, яка фарбує вікна корпусів АЕС. Марія пройшла Освенцім. Підзаголовок вірша — ”Від Освенціма до Чорнобильської Атомної”, від пекла до пекла. Ще вірш — ”Дефектоскопістка”. Там дівчисько в міні-спідниці примушує зварників варити заново стики труб: ”Щоб усе було герметично, Щоб тій радіації — зась!”

Але риба в глибинах Прип’яті чомусь ”наполохано б’ється”. Бо до Прип’яті ”прийшов наречений, його звати Уран-238”. І далі: ”Прип’ять летить як на крилах двох білених берегів, Нареченого притуливши до юного лона...”

Апокаліпсис світиться в цих віршах. Так і сталося потім.

Але чому ніхто цього не помітив?

Ми, котрим це призначалося, не помітили, бо навчилися пускати пропаганду повз вуха. Але чому не помітили замовники пропаганди? Адже у них в руках було дещо, окрім віршів, — документи з грифом ”секретно”. Від початку будівництва ЧАЕС там були хлопці зі спецслужб. Вони регулярно доповідали про те саме, про що йшлося у Левади й Драча. Ось цитата:

”Кураховский котельномеханический завод в адрес ЧАЭС отправил 182 тонны сварных труб. При проверке сварных швов гамма-просвечиванием на трубах обнаружены трещины, вследствие чего трубы оказались непригодными и должны были быть отправлены заводу для устранения брака. Однако все трубы после ремонта на АЭС были приняты под монтаж...” (спецповідомлення УКДБ УРСР по Києву та Київській області від 17.08.1976).

А ось — про рибу. 12 березня 1981 року з управління КДБ по Києву та області йде нагору доповідна записка про те, що на ЧАЕС у ставку-охолоджувачі дозволено вилов риби на продаж, але тільки після аналізу вмісту радіонуклідів. І от уже два роки, 2–3 рази на тиждень, там ловлять рибу й продають — без аналізу. Навіть продали рибу, залишену в холодильнику для аналізів! Резолюція голови КДБ Федорчука: ”В сводку. Но очень кратко”.

Даю руб за сто: Драч і Левада не читали тоді тих донесень. Але писали те саме. Хоч і без грифу ”секретно”. Отже, таки було передбачення.

Може, й тепер звідусіль нам звучать десятки пророцтв, але ми не вміємо їх прочитати.