Піар на кістках. Справа Гонгадзе, як спосіб консервації влади політиканів

Автор/джерело -  © Тетяна Ярмощук  

Гра на президентський рейтинг чи просто збіг обставин? Чому місце переховування Олексія Пукача, якого шукали протягом шести років, стало відоме лише тепер?

Деякі політики та оглядачі погоджуються: вбивство Гонгадзе вкторе стане елементом передвиборної компанії. При цьому не виключено, що це далеко не остання гучна справа, яка використовуватиметься під час нинішніх президентських перегонів.

Однією із передвиборних обіцянок Віктора Ющенка у 2004 році було розкриття найрезонансніших вбивств «епохи Кучми», серед яких і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Схоже на те, що ця обіцянка може бути реалізована тепер, 5 років по тому, коли фактично розпочалася уже наступна президентська кампанія.

«Справа честі і для мене, перш за все, розслідування вбивства Гії Гонгадзе. Бо це змагання між двома силами – добра і зла. Сьогодні Україна стає свідком найпринциповішої кримінальної справи», – заявив Віктор Ющенко у середу. А в четвер Президент звернувся до Генерального прокурора Олександра Медведька із проханням щоденно інформувати його про перебіг досудового слідства у справі про вбивство журналіста Гонгадзе.

При цьому Президент не оминув можливості згадати і про справу Віктора Лозінського. За словами його прес-секретаря Ірина Ванникової, Віктор Ющенко вимагає від правоохоронців ефективніше розслідувати загибель селянина Валерія Олійника.

Тоді як Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, якій справа Лозінського не грає на користь, а справа Гонгадзе додає бонусів її конкуренту Віктору Ющенку, демонструє зацікавленість, щоб Олексій Пукач почав говорити.

«На цей раз будуть притягнуті до відповідальності якраз замовники цього вбивства, які зараз продовжують розкішно собі жити», – зазначила голова уряду.

Збіг обставин?

Протягом шести років лунали різні версії, де може переховуватися Олексій Пукач. За однією інформацією, він ховався від слідства в Ізраїлі, інші ж висловлювати гіпотезу, що його немає у живих. Проте, як з’ясувалося, розшукуваний генерал весь цей час був в Україні, під носом у тих, хто його шукав. Але, за словами колишнього речника голови СБУ, а нині редактора інтернет-видання ОРД Станіслава Речинського, те, що Пукача вдалося знайти саме на початку президентської кампанії, збіг обставин.

«Пукача шукали дуже старими методами контррозвідувального пошуку. Це були перевірки його родичів, зв’язків, мобільного трафіку. Тобто, традиційні пошукові методи. І те, що його вдалося знайти саме до початку президентської кампанії, у це важко повірити, але це насправді збіг обставин», – сказав Радіо Свобода Станіслав Речинський.

Далі буде

Однак, деякі експерти вважають, що затримання Пукача і чергова активізація розслідування вбивства Гонгадзе – це далеко не остання гучна справа перед президентськими виборами 2010 року. Чим ближче до дати виборів, тим кількість таких справ збільшуватиметься, вважає політолог Кость Бондаренко.

«Ближче до виборів це будуть спроби використовувати різноманітні гучні справи у політичних цілях, – зазначає політолог, – цілях росту чи, навпаки, приниження рейтингів. Будуть найрізноманітніші справи, починаючи від справи Чорновола, отруєння Ющенка, до викриття різноманітних махінацій, пов’язаних із діяльністю тих чи інших політиків, викриття зв’язків політиків із сумнівними особами чи середовищами, закордонних зв’язків політиків. Тобто, традиційний арсенал передвиборної кампанії. Це буде війна всіх проти всіх».

Вдова Георгія Гонгадзе Мирослава в інтерв’ю Радіо Свобода висловила думку, що справа Гонгдзе вплинула, впливає і впливатиме на результати президентських виборів, оскільки у цій справі замішано багато політичних сил.

«І оскільки ці політичні сили борються між собою, це завжди було засобом для того, щоб відкрити і оприлюднити нову інформацію у цій справі. Тому цей політичний зв’язок спостерігається дуже конкретно», – заявила Мирослава Гонгадзе.

Від “Аратти”: цинічна гра на трагедії, яка споткала нашого колегу та його родину, триває майже дев'ять років. Демагогія політиканів, які рясно проливали крокодилячі сльози та волали із високих трибун - це лише цинічний спосіб отримати перепустку до "обойми" чи стати у лави так званої, а точніше - самозваної еліти.

На цьому тлі чітко проявилася й випливла на всенародні оглядини безпорадність і гнилість створеної Вишинським та Берією псевдоправоохоронної системи. Адже беззаперечним і очевидним є факт: жодного резонансного злочину так і не розкрито. Натомість суспільству підсовували й намагаються далі підсовувати призначених вередюків, яких видають за злочинців.

Ми також абсолютно впевнені, що Пукача ніхто насправді не шукав, як і не шукали справжніх убивць Гонгадзе. Так само, як і ніхто не шукав вбивць В'ячеслава Чоновола, Вадима Гетьмана, Анатолія Єрмака, Олександра Ємця, Ігоря Александрова, Юрія Кравченка, Гергія Кірпи та багатьох інших. Ми припускаємо, що не шукали не тому, що не мали змоги, а тому, що це б порушило закон кругової поруки, яким зведено мур так званої української влади. Влади, яка успадкувала від більшовизму кримінальні традиції та антинародну сутність.

Ніні перед нами розігрується лише черговий дешевий фарс - бо на порозі чергові президентські вибори і декому конче потрібно захопити крісло пахана, а хтось конче не бажає із нього злазити. Хоча і той, хто в ньому сидить, і той, хто бажає посісти, традиційно вважають нас, громадян України, дебільним бидлом, якому достатньо втюхати чергову порцію локшини аби й надалі паразитувати за рахунок суспільства.

І ми впевнені, що насправді перекрити ці потоки брехні можна тільки у один спосіб - прибрати від влади шахраїв-самозванців аби суспільство очолила справжня, а не самозвана еліта.