Сенсаційне відкриття архівістів: син Єсеніна Олександр у Чернівцях

Автор/джерело -  © Степан Карачко, Член спілки архівістів України, краєзнавець м. Чернівці 

Працюючи з архівними документами Державного архіву Чернівецької області, провідний спеціаліст архіву Олег Кугенко виявив документ, що стосується сина Сергія Єсеніна.

Олександр Єсенін–Вольнін сьогодні

Правда спочатку не повірилось, нашу сумнів був розсіяний повністю коли серед документів нашого університету було знайдено підтвердження про його роботу на фізично-математичному факультеті в 1949 р.

Тривалий час документи були невідомий та й про перебування Олександра Сергійовича Єсеніна-Вольніна у місті Чернівці фактично ніхто не підозрював. Серед архівних документів Міської ради 1949 року віднайдено його заяву на отримання квартири у Чернівцях від 05.07.1949 року та рішення виконкому Міської ради депутатів трудящих від 14.07.1949 року за підписом Голови міської ради Котко Полікарпа Архиповича про виділення йому квартири.

Раніше йому виділили кімнату в гуртожитку ЧДУ, де він не міг проживати в зв’язку з переїздом матері та дружини на Буковину. На жаль, молодший Єсенін так і не перебрався до помешкання на вулиці Університетській, його арештували прямо в гуртожитку за читання його «гнустих стишков».

Трохи біографії

Народився Вольнін Олександр у Ленінграді 1924 р. Син поета Сергія Єсеніна (незаконно народжений).

1946 р. з відзнакою закінчив механіко-математичний факультет Московського університету. Під час Вітчизняної війни юнака не прийняли до солдатських рядів через психіатричний діагноз (клеймо душевнохворого переслідувало його всі роки життя в СРСР).

Ще студентом він став відомий, як поет. Часто зачитував публічно вірші. 1949 р. закінчив аспірантуру НДІ математики при МДУ і захистив кандидатську дисертацію з математичної логіки в Чернівецькому університеті. Тут він незабаром був арештований органами держбезпеки за читання своїх віршів у колі близьких друзів. Молодого поета відправлено на примусове лікування в Ленінградську спецпсихлікарню.

Про знайомство його батьків

1920 року Єсенін познайомився з поетесою та перекладачкою Надією Давидівною Вольніною.

Надія з юності писала вірші, брала участь у роботі поетичної студії “Зелена майстерня” під керівництвом Андрія Білого, восени 1920 року приєдналася до течії імажіністів. Тоді почалася дружба з Сергієм Єсеніним. Публікувала свої вірші, читала їх з естради в “Кафе поетів” і “Стійлі Пегаса” — так називається “кавовий” період поезії. 12 травня 1924 року, після бурхливого роману з Єсеніним у Ленінграді народився син Сергія Єсеніна та Надії Вольніної, який у майбутньому стане відомим вченим-математиком, правозахисником та послідовником свого батька.

У 1950 р. Вольніна вислали в Караганду, де він потоваришував зі знайомими ще зі своїх московських часів поетами: Наумом Коржавіним і Юрієм Айхенвальдом.

1959 р. Вольніна знову помістили у психіатричну лікарню з діагнозом шизофренія і протримали там близько двох років. Водночас за кордоном публікують його філософське есе під назвою «Вільний філософський трактат» і збірник віршів «Весняний лист» - другий після справи Бориса Пастернака. Це випадок, коли радянський громадянин наважився друкуватися за кордоном під власним ім’ям. Після виходу з лікарні 1961 р. Вольнін став позаштатним науковим співробітником Інституту наукової інформації (ВІНІТІ) і працював там до виїзду з СРСР. Займався реферуванням та перекладами зарубіжної математичної літератури, писав статті для «Філософської енциклопедії».

Рішення виконкому Міської ради депутатів трудящих від 14.07.1949 року № 744/б за підписом Голови міської ради Котко Полікарпа Архиповича про виділення Олександру Єсеніну–Вольніну квартири. Фото - автора

Єсенін-Вольнін — один з основоположників правозахисної ідеології: він пропагував ідею апеляції до радянських законів з метою виправдання дій інакомислячих. Разом із тим він не лише говорив про це у колі друзів, але й здійснив ряд практичних кроків у рамках правового підходу до вирішення суспільних колізій.

Після арешту в вересні 1965 р. письменників Юлія Даніеля та Андрія Синявського Вольнін склав (спільно з Є. Строєвим і В. Нікольським) текст «Цивільного поводження» з закликом зібратися 5 грудня 1965 р. на Пушкінській площі у Москві на «мітинг гласності». Наприкінці 1967р.- початку 1968р. Вольнін став одним із організаторів петиційної кампанії навколо «процесу чотирьох». Написана 1968 р. його «Пам’ятка для тих, кому доведеться допити» служила незамінним Посібником для дисидентів в їхньому правовому протистоянні радянській каральній системі.

Черговий висновок забрати Вольніна до психіатричної лікарні (1968 р.) зумовив широку кампанію протесту серед радянських і зарубіжних математиків, у тому числі академіка Андрія Сахарова, з яким він співпрацював.

У листопаді 1970 р. Вольнін став експертом Комітету прав людини — незалежної асоціації. Його ціллю було вивчати проблеми прав людини та правове просвітництво в СРСР.

Брав участь у роботі Комітету, написав кілька доповідей про право на захист та про право психічно хворих і про міжнародний пакт про права людини.

1972 р. Радянський уряд змусив його емігрувати до Сполучених Штатів Америки, де він і надалі займався наукою та правозахисною діяльністю.

Сьогодні Олександр вже у поважному віці і любить спілкуватись з пресою де завжди пригадує найкращі та найщасливіші дні перебування в Чернівцях.

По углам заснули мухи

По углам заснули мухи,
Жадно жрут их пауки;
Чинят кислые старухи
Пропотевшие носки;
Головой тряся плешивой,
Одноглазая в очках
Поднимает спор крикливый
О тринадцати рублях.
Говорит, как ведьма злая:
«Всякий воровать горазд!»
Ей в ответ твердит другая,
Что ни черта не отдаст
(Черный плат надет на стерве;
Весь в морщинах, рот обвис;
То ли сопли, то ли черви
По морщинам полились…).
Мальчик спит под образами;
Ничего не знает он,
И закрытыми глазами
Точно в книгу смотрит в сон.
…Одноглазые злодейки
Будто штопают носки,
А в углах - четыре змейки
Засыпают от тоски,
А снаружи – холод лютый, И проходят стороной
Полулюди, полуспруты,
Все ломая за собой…
…Пожалели б хоть младенца,
Не кричите: он ведь спит! –
Так, сморкаясь в полотенце,
Пелагея говорит.
И к перстам прижатым пальцем
Перекрещивает плоть..
«Всем нам, грешникам-страдальцам,
Двери в рай открой, Господь!»
…Полотер огромной ложкой
Набивает рот пшеном,
И компания с гармошкой
Веселится под окном,
И на души всем страдальцам
Горько капает уют,
И дрожит под одеяльцем
Полумальчик-полуспрут.

Москва, I – 1941

Шизофрения

… Я дождался конца болтовни докторов
И пошел к ней. Смеркалось.
Я вошел и сказал, что не буду здоров…
- Рассмеялась!
…Я ей все рассказал (был белей мертвеца),
От конца до начала, -
Рассмеялась, как будто иного конца
От меня и не ждала…
…А на улице тихо светила луна –
И не только поэтам:
В эту лунную ночь разыгралась война
Тьмы со светом, -
И она (если все это было во сне, -
Значит, сон лицемерил)
Говорила так долго, и все о войне…
Я молчал и не верил,
Что сжигают Варшаву, Париж и Москву
Ради стран или денег:
Просто бьется в припадке, кусая траву,
Великан-шизофреник.

IX - 1941