Тепер Кучма має сісти. І не тільки він

Автор/джерело -  © Ярослав Тракало, “Україна молода ” 

Колишній голова тимчасової слідчої комісії ВР у справі Гонгадзе Григорій Омельченко дає юридичну оцінку останнім подіям, що пов’язані з резонансним розслідуванням.

Григорій Омельченко відкрито звинувачував Леоніда Кучму в корупції та порушені законодавства ще задовго до Помаранчевої революції. Тоді публічні виступи цього депутата — офіцера СБУ, лідера групи «Антимафія» — сприймали зі скепсисом і невірою, що злочинців буде покарано. Нині, коли один із найрезонансніших злочинів доби Кучми — убивство журналіста Георгія Гонгадзе — впритул наблизився до розкриття, безпартійний Омельченко, який представляє фракцію БЮТ, переконаний: рано чи пізно всі співучасники убивства сядуть на лаву підсудних.

«Затриманий Пукач — лише ланка до замовників»

— Григорію Омеляновичу, після затримання генерала МВС Пукача майже одразу його звинуватили у вбивстві. Чи не занадто мало часу слідчі працювали для таких серйозних заяв?

— Є два судові вироки, які вступили у законну силу. Перший — стосовно трьох осіб, працівників міліції, які під керівництвом і за вказівкою Олексія Пукача викрали Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року і вбили його. Другий вирок — у справі громадського діяча Олексія Подольського, помічника Сергія Головатого, коли двоє підлеглих разом із Пукачем, за вказівкою останнього, викрали помічника депутата Головатого, вивезли за межі Києва, у лісопосадці знущалися, били, погрожували, душили ременем, як Гію. Ці два міліціонери–«перевертні» теж засуджені Київським апеляційним судом. Тобто обидва вироки набули законної сили.

Згідно з Кримінально–процесуальним кодексом, обставини, які встановлені під час судового слідства і лягли в основу вироку, що набув законної сили, є доказами з кримінальної справи стосовно й інших осіб, котрі не були, скажімо, засуджені, бо переховувалися від слідства. Тому немає нічого дивного, що вже наступного дня Пукачу пред’явили обвинувачення у скоєнні цього злочину. Висунути розшукуваній особі обвинувачення впродовж двох днів після затримання зобов’язує законодавство.

— Складається враження, що тепер усе «повісять» саме на затриманого Пукача, а замовники знову не будуть покарані...

— Судовим слідством встановлено, що Пукач скоював злочинні дії за дорученням «невстановлених осіб». Виникає питання: хто дав наказ на викрадення і вбивство Гонгадзе, а також викрадення Подольського? Коли Пукач здійснював незаконні дії стосовно Гонгадзе — зовнішнє спостереження, прослуховування телефонних розмов, встановлення осіб, з якими зустрічався журналіст, — сам Пукач як керівник Департаменту зовнішнього спостереження МВС України і на той час заступник начальника Головного управління кримінального розшуку МВС ухвалити таке рішення не міг. Проведення оперативно–розшукових заходів він мав здійснювати винятково на підставі письмового доручення міністра або ж його першого заступника. Окрім цього, для негласних заходів мала бути заведена оперативно–розшукова справа, а дії Пукача та його підлеглих — відображатися на підставі цієї письмової вказівки у відповідних нарядах оперативним працівникам.

Не лише досудове, а й судове слідство вже встановило, що за Гонгадзе вели спостереження з подальшим прослуховуванням його телефонних розмов і вилученням журналістських матеріалів. Паралельно зі співробітниками МВС зовнішнє спостереження за журналістом вели і працівники Служби безпеки України. У СБУ стосовно Георгія Гонгадзе було заведено оперативно–розшукову справу під назвою «Провокатор». Тодішній голова СБУ Леонід Деркач особисто давав вказівки стежити за Гією, знімати інформацію з його телефонів, комп’ютера, проникати на робоче місце та до його помешкання. Йдеться про те, що на лаву підсудних мають сісти тодішні керівники практично всіх силових підрозділів.

Винуватці розправ. Поіменно

— Як ви гадаєте, чи справді вбивство Гонгадзе було замовлене тодішньою владою? Чому влада тоді зважилася пройти точку неповернення, вдавшись до відвертого криміналу?

— Коли внаслідок адміністративного тиску Леоніда Кучму переобрали в 1999 році на другий президентський термін, на початку 2000–го — приблизно в лютому — було розроблено план повного знищення свободи слова в Україні, знищення демократії і встановлення авторитарного режиму для викорінення будь–якої опозиції щодо Кучми і його оточення. У матеріалах, які встановила тимчасова слідча комісія Верховної Ради, зокрема й за записами майора Миколи Мельниченка, ідеологом знищення свободи слова і демократії в державі був на той час глава адміністрації Президента Володимир Литвин. Тоді планували придушити такі газети, як «Сільські вісті», «Товариш», «Інформаційний бюлетень» із міста Кременчук, «Дзеркало тижня» та інші. Також мали нейтралізувати осіб, яких вважали опозицією до Леоніда Кучми. Зокрема, Олександра Мороза, Сергія Головатого, Олександра Єльяшкевича, Анатолія Єрма­ка, Григорія Омельченка; журналістів Єльцова, Ляшка, Гонгадзе, Коробову, Просяник, Мостову, багатьох інших. Стояло завдання закрити фінансування опозиційних засобів масової інформації, не говорячи про план перекуповування, шантажу і залякування журналістів та політиків. Ішлося також про нейтралізацію Віктора Ющенка. На це працювали всі силові структури та їхні керівники: голова СБУ Деркач, міністр внутрішніх справ Кравченко, голова Державної податкової адміністрації Азаров і Генпрокурор Потебенько. Окрім цього, залучили й суддів, які виконували вказівки Адміністрації.

Наскільки це робилося цинічно, стало відомо не лише з плівок Мельниченка (а на них, до речі, зафіксовані і вказівки збирати всю інформацію про дружину Віктора Ющенка — Катерину, самого Ющенка і його найближче оточення). Та тоді й так усі бачили, як влада знищувала опозиційні мас–медіа. Ті ж плівки також свідчать про вказівку знищити мене і Єрмака, про провокації стосовно Головатого тощо. Це була система, в якій опинилася Україна після виборів 1999 року.

Нині має бути поставлено питання про притягнення до кримінальної відповідальності колишнього Генерального прокурора Потебенька за те, що він не вжив тоді заходів на офіційне звернення Георгія Гонгадзе про незаконне стеження. Слід ставити питання про кримінальну відповідальність тодішнього начальника столичної міліції, до якого Гонгадзе теж звертався з листом про незаконне стеження. Має бути притягнений до криміналу колишній голова СБУ Леонід Деркач за незаконні дії стосовно Гонгадзе та інших представників опозиції. І Святослав Піскун, який на чолі ГПУ не розслідував цю справу належним чином.

— Багато хто пов’язує смерть колишнього глави МВС Кравченка в 2005 році саме із заявою Генпрокурора Піскуна напередодні виклику екс–міністра на допит у справі Гонгадзе…

— Піскун повинен нести кримінальну відповідальність за невжиття належних заходів щодо несвоєчасного притягнення до кримінальної відповідальності пана Кравченка.

Коли був оголошений мій запит про арешт і притягнення до кримінальної відповідальності Кучми, Литвина і Кравченка, Кучма терміново виїхав за кордон.

А далі ми всі пам’ятаємо, що сталося в березні 2005–го після заяви Піскуна про виклик Юрія Кравченка до Генпрокуратури для допиту у справі Гонгадзе. Він мав з’явитися в ГПУ через пару днів. Знаючи, що до того часу екс–міністр уже буде мертвим, я у прямому ефірі двох телеканалів попереджав: якщо Кравченка не затримають зараз, він не доїде до Генпрокуратури. Голова СБУ Олександр Турчинов також звертався до Піскуна із запитом про необхідність затримання Кравченка, аби зберегти його живим. Але Піскун цього не зробив, хоча для цього були всі юридичні підстави. Все було підведено до того, щоб з Кравченком сталося те, що сталося.

Нині Генпрокуратура вважає, що екс–міністр покінчив життя самогубством двома пострілами в голову. Чи будуть встановлені істинні мотиви смерті Кравченка — покаже час.

— Кравченко давно на тому світі. Але є й інші, ще живі, фігуранти справи Гонгадзе, відомі за записами Мельниченка…

— У березні 2004 року наша тимчасова слідча комісія дійшла висновку, що екс–Президент Кучма, тодішній голова адміністрації Президента Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Кравченко і голова СБУ Деркач є співучасниками злочину, передбаченого ч. 2 і 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 Кримінального кодексу України. «Організація і викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчинене групою осіб за попередньою змовою, що призвело до важких наслідків, тобто смерті». Отже, нині є всі підстави для порушення кримінальної справи та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Кучми, Литвина, Деркача як співучасників злочину, безпосередньо причетних до підбурювання та організації викрадення Гонгадзе.

Я стверджую, що нині зібрано достатньо доказів, які дають можливість притягнути до кримінальної відповідальності цих трьох діячів. Попри те, що Верховна Рада перебуває на канікулах, я внесу депутатське звернення на ім’я Генпрокурора України про порушення кримінальної справи і взяття під варту Леоніда Кучми, а також про порушення кримінальної справи проти Володимира Литвина і внесення у парламент подання (як і щодо Лозинського) про позбавлення депутатської недоторканності, згоду на затримання і арешт Литвина.

Щоб довести, чи були Кучма з Литвином замовниками убивства журналіста, вони повинні бути заарештовані і з ними необхідно провести слідчі дії.

Є аудіозапис, на якому 12 червня 2000 року Кравченко доповідав Кучмі про вчинення злочину стосовно Подольського. На цих же записах чути, як Кучма схвалив такі дії Кравченка. Американські експерти вже встановили, що ця частина розмови, як і інші розмови про Гонгадзе, на плівках Мельниченка є немонтованою, автентичною.

Очолювана мною слідча комісія ВР встановила, що на дер­жавному рівні існувало організоване злочинне об’єднання, яке вчиняло тяжкі злочини, на чолі з Леонідом Кучмою. Засуджені за вбивство Гонгадзе працівники міліції дали свідчення, що після того вбивства генерал Пукач неодноразово запевняв: поки при владі ці люди — Кучма, Литвин — їм боятися нічого. І дійсно, вбивці отримували дострокові звання, нагороди, матеріальне заохочення, квартири. Висновки з цього очевидні.

«У затягуванні розслідування винен і чинний глава МВС»

— Ви як член Парламентської асамблеї Ради Європи будете звітувати перед ПАРЄ про розслідування справи Гонгадзе?

— У вересні, залежно від того,чи будуть порушені кримінальні справи проти Кучми, Литвина та інших, я проінформую ПАРЄ на сесії про належне чи неналежне розслідування справи про вбивство Гонгадзе вже нинішнім Генпрокурором Медведьком. Оскільки справа перебуває на особистому контролі Президента Ющенка, я направлю депутатське звернення до глави держави, щоб він у рамках своїх повноважень дав відповідні доручення Генпрокуратурі щодо притягнення до відповідальності всіх причетних до викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів режиму Кучми. А також вимагатиму притягнення до дисциплінарної відповідальності нинішнього керівництва МВС, яке шість років шукало Олексія Пукача.

— Тобто Юрія Луценка?

— Звичайно! Це неймовірно, але шість років Олексій Пукач перебував у розшуку. За офіційними заявами Генпрокуратури і СБУ, межі України він не перетинав, а знайти його не могли. Це свідчить або про непрофесійність МВС, або про те, що розшуком Пукача ніхто серйозно не займався — більше того, йому допомагали уникати арешту. Адже сам Генеральний прокурор Медведько і заступник голови СБУ на прес–конференціях заявили, що їм на певному етапі було відоме місце перебування Пукача в Луганській та Донецькій областях, але його затримати не вдалося, оскільки хтось «злив» Пукачу інформацію про його можливе затримання. Тож керівництво МВС, зокрема й Луценко, повинно бути притягнуто до відповідальності. Адже розшук Пукача — прямий обов’язок міліції.

МВС хіба провело службове розслідування, чому Пукача стільки часу не могли затримати? На ці та інші запитання доведеться відповідати й нинішнім очільникам міліції.

НАГОЛОС

«І ще хочу наголосити на одному — у зв’язку з різними спекуляціями на адресу Віктора Ющенка після арешту Пукача, — каже Григорій Омельченко. — Якби Президентом у 2004 році не став Ющенко, то на сьогодні не були б засуджені безпосередні виконавці викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе, викрадення та побиття Олексія Подольського. Не був би арештований Пукач, і в Україні б забули, що таке свобода слова, демократія, опозиція. І, скоріш за все, я не давав би вам цього інтерв’ю».