Лохотронна жуйка. Навіщо Януковичу “золоті” гирі мовного питання?

Автор/джерело -  © Данило Мокрик, “4post.com.ua ” 

Наша пісня гарна й нова... Лідер Партії регіонів знову заспівав стару пісню про мови. Традиційно.

– Ну-с, попилим еще! – бодро сказал рыжеволосый Шура

Ільф і Петров, «Золоте теля»

За усталеною народною прикметою, якщо українські простори починають рясніти передвиборчими біг-мордами – чекай сиквелу «мовної драми» від Віктора Януковича. І цього разу прикмета спрацювала з точністю швейцарського годинника.

Підхід Віктора Федоровича нагадує штампування все нових і нових продовжень кіносеріалу «Пилка» (Saw): хоч тема себе повністю вичерпала вже у першій серії, головний регіонал продовжує пиляти в переконанні, що вона – золота. І в чомусь, мабуть, має рацію, бо, попри повторюваність сюжетних поворотів, ці продовження свою публіку таки знаходять.

От і тепер, за всього розмаїття більш актуальних і навіть життєво важливих сюжетів, які самі себе пропонують, Віктор Янукович витягнув на світ Божий Європейську Хартію регіональних мов і з притаманною йому урочистістю заявив, що після виборів настане час її імплементувати.

Дисгармоній у цій обіцянці Віктора Федоровича, як і зазвичай, чимало. Вже одне те, що головний «регіонал» країни, вочевидь, думає зробити з Хартії такий собі місток для надання російській мові статусу другої державної (принаймні, на словах), викликає запитання: а як же бути із іншими тринадцятьма мовами, які цей документ покликаний в Україні захищати?

Виокремлення лише однієї із мов, м’яко кажучи, пахне фаворитизмом, який з принципом правової рівності громадян можна поєднати хіба якимось зовсім неприроднім чином.

Однак якщо вже мова заходить про вищезгадану Хартію, то це ще насправді – лише квіточки.

Французький висновок

Європейська хартія регіональних мов вже сама по собі є продуктом доволі сумнівної якості. Її гламурний європейський блиск змушує хіба що згадати прислів’я «Не все те золото, що блищить».

На жаль, Конституційний Суд України так і не отримав нагоди зробити свій висновок щодо відповідності цієї Хартії українському Основному Закону.

Свого часу ані президент Кучма, ані його вірний Кабмін так і не відправили до КС текст підписаного 2 травня 1996 року у Страсбурзі договору.

Двічі Конституційний Суд мусив обмежуватись у справі Хартії лише тим, що вивчав за поданням депутатів конституційність закону про її ратифікацію – у 2000 і 2004 роках. І в першому випадку навіть ратифікацію скасував. Це, втім, не завадило Верховній Раді з другої спроби цей текст прийняти – так і не довідавшись, наскільки він дружить з Основним Законом.

За можливість зробити хоча б неофіційні висновки про таку дружбу мусимо дякувати французам: Жак Ширак, на відміну від Леоніда Кучми, не полінувався відправити Хартію на огляд до своїх власних захисників Конституції. І

15 червня 1999 року КС Франції повідомив: цей міжнародний договір суперечить фундаментальним конституційним принципам.

По-перше, «мудреці» з’ясували, що деякі положення Європейської хартії регіональних мов прямо суперечать принципу рівності громадян перед законом, єдності французького народу (який Хартія за мовною ознакою поділяє на «групи») і, ясна річ, конституційному положенню про єдину державну мову.

По-друге, у статті 7 Хартії, що зобов’язує державу «поважати кордони кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини», вони побачили пряме посягання на цілісність державної території. Тож до списку порушених Хартією конституційних принципів судді додали ще й принцип унітарності.

Україна, звичайно, не Франція, але усі ці порушені Хартією принципи у повному складі живуть і в українській Конституції.

Є навіть підстави вважати, що унітарність і цілісність держави, як і рівність громадян перед законом важать у нас більше, аніж там – в України все ж-таки немає своєї Нової Каледонії чи Волліса і Футуни з трьома монархами.

Саме тому так шкода, що на офіційному рівні ми нічого не знаємо про конституційність Хартії в Україні. Аж цікаво було б подивитися, як Віктор Янукович намагається внести в Основний Закон потрібні зміни, аби тільки забезпечити Європейською хартією права нашого російськомовного населення. І прочитати у його проекті, що Україна не є унітарною державою і що українці не повинні бути рівними в правах.

Російський підхід

Та цим ягідки не вичерпуються – можна ще поговорити про те, як Європейська хартія регіональних мов захищає права україномовного населення в інших країнах. Зрозуміло, що Віктор Федорович такими питаннями не дуже цікавиться – цільова аудиторія у нього просто інша. Але саме питання через це з порядку денного знімати не слід.

Отже, на сьогодні Хартію підписали і ратифікували 23 країни. У чотирьох із них до списку захищених цим міжнародним договором мов включили й українську: у Хорватії, Сербії, Словаччині та Польщі.

Росії в цьому списку, що характерно, немає, бо там Хартію навіть не ратифікували.

В Росії при цьому проживає як мінімум у п’ять разів більше українців, аніж у вищеназваних чотирьох країнах разом узятих. І нехай росіяни стверджують, що їхнє власне законодавство захищає права регіональних мов аж ніяк не гірше від Європейської хартії, на правду це не схоже. Наскільки сильною є ця несхожість, підказує недавня порівняльна таблиця від секретаріату Ющенка.

Тому, якщо сприймати Януковича як українця, то від нього у першу чергу треба було б чекати заяв про те, що він зробить усе можливе, аби Хартію ратифікувала і імплементувала Росія, а не Україна.

Є підозра, що україномовному населенню в РФ вона потрібна як мінімум не менше, аніж російськомовному – в Україні.

Український піар

Тільки якщо сприймати Януковича як Януковича, то усе встане на свої теперішні місця, і заяви Віктора Федоровича про Європейську хартію виявляться буденною частиною його піар-кампанії. Частиною, слід додати, неадекватною ні теперішнім кризовим викликам України, ні реальним намірам Партії регіонів і її голови. Наразі-бо ця політична сила не словом, а ділом демонструє, що блокування роботи парламенту її цікавить незрівнянно більше, аніж імплементація якихось міжнародних договорів.