Українська глибинка. Як комуністи, регіонали і фани клубу ФСБ боронили ідоли “залізного Фелікса” і Леніна

Автор/джерело -  © Андрій Корольов 

Сумна розповідь очевидця про подію в українському місті Запоріжжя де відбувся антидержавний шабаш совка під прапорами класовобратніх Партії регіонів і КПУ.

Запорізька міліція обшукує підозрюваних в українському націоналізмі

Один з моїх знайомих повідомив мені, що Запорозькі молодіжні націоналістичні організації – НЕБО (нова ера боротьби), та якісь автономні праві організації 18 жовтня на вул. 12-го квітня (площа ім. О. Поляка) вирішили зібратися для вшанування воїнів УПА, про що згідно чинного законодавства, заздалегідь повідомили міську владу м. Запоріжжя.

Поблизу цієї площі, під високовольтною лінією електропередач, як в насмішку над загиблими людьми, місцева влада встановила пам’ятник жертвам голодомору.

Судовим рішенням Запорізька влада заборонила проведення цього заходу. Далі події розвивалися наступним чином.

На площу, яка розділена проспектом ім. Леніна було підтягнуто дві начебто протилежні сили – по один бік площі на мітинг зібралися представники Комуністичної партії, до них приєдналися проросійські націонал-шовіністичні організації – «Рускій Блок», «Славянскоє Єдінство», «Славянская гвардія», «Киевская Русь» т.п. При чому, поряд з червоними прапорами комуністів досить затишно почував себе прапор однієї з проросійських партій, елементом якого був російський монархічний прапор – чорно-жовто-білий.

З іншого боку відбувався мітинг під прапорами Партії Регіонів, який пильно «охороняли від нападу бандерівців» промосковські «казаки» на чолі з отаманом Панченком. На мітингу виступав один з відомих у Запоріжжі підприємців, член Партії Регіонів, неодноразовий кандидат на пост міського голови, Александр Кальцев.

Тональність виступів на комуністичному і капіталістичному мітингах була однаковісінькою: «отстоим завоевания наших дедов и отцов, не дадим бандеровской нечисти топтать нашу землю» і т.п. Для повного щастя мітингувальникам не вистачало лише присутності самих «бандеровців», для яких міліція передбачливо приготувала по обидва боки проспекту аж два величеньких «автозака», (машини з гратами, для перевезення затриманих та ув’язнених), на той випадок, якщо українські патріоти раптом надумають порушити рішення суду і прийдуть вшанувати пам’ять і славу тих, хто воював за створення української держави (звичайно справжньої Української Держави, а не тієї пародії, в якій ми нині живемо).

На мітингу зустрів знайомого комуніста і порадив, що вони могли хоча б для розваги зійтися лава на лаву з прихильниками партії олігархічного капіталу, тобто ПР, або хоча б покричати на них «позор прихвостням мирового капитала», позаяк не прийшов головний ворог – націоналісти. Але він лише ніяково посміхнувся і знизав плечима – напевне комуністи зовсім нічого не мають проти буржуазної Партії Регіонів, а швидше бачать в ній спільника у боротьбі проти українських патріотів.

З наближенням часу «Х», тобто 17-тої години, на яку раніше були призначені заходи українських патріотів зі вшанування воїнів УПА, Панченківські «казаки» строєм попрямували до пам’ятника жертвам голодомору, вишикувалися біля його в шеренгу, причому спиною до пам’ятника. Згодом поволі підтягнулися люди з прапорами Партії Регіонів і з синіми стрічками на рукавах. Як стало зрозуміло, всі вони прийшли «охороняти» пам’ятник - раптом націоналісти прийдуть вшановувати пам’ять загиблих, «ось тут ми їх і спіймаємо».

Команда під червоними прапорами вкупі з монархістською символікою, георгіївськими стрічками, з «русской тройкой» і т.п. на прапорах залишилася на місці і продовжувала «клеймить позором пособников фашистов», заодно охороняючи площу ім. О.Поляка від раптової навали націоналістів. Інтрига полягала в тому, в якому місці з’являться «бандерівці» і чи з’являться взагалі.

Згодом,«караул устал» - колона під блакитними прапорами Партії Регіонів помандрувала кудись в бік пам’ятника Леніну і вже більше не повернулась, далі подалися геть і Панченківські «казакі», поїхала геть машина КПУ з гучномовцями. Залишилися найстійкіші з комуністів і «славянская гвардія» та їм подібні «слов’яни», які ділять слов’ян на «слов’ян хороших» – тих хто марить російською імперією в будь-якому її варіанті, та «слов’ян поганих» - тих хто хоче жити у своїй слов’янській державі Україні, за законами цієї землі.

А кляті націоналісти так і не приходять… Молоді люди з георгіївськими стрічками на грудях зграйками сновигають по площі сюди-туди реагуючи на кожну «підозрілу» групу перехожих. Але пошуки ворога лишаються марними… Якась жінка ходить по площі і як грамофонну платівку прокручує всім кого зустріне, одну й ту саму дуже «правдиву» і страшну історію про те, як націоналісти-фашисти б’ють на вулицях тих, хто з ними не згодний.

Нарешті ворог з’явився… В особі машини, яка їхала по проспекту, а над нею майорів синій прапор з золотим тризубом і літерами НЕБО. У натовпі відбулося пожвавлення. Через три-п’ять хвилин проїхала машина з червоно-чорним «бандерівським» прапором, пасажир якої прикриваючи лице чорним шарфом прокричав до натовпу щось по типу «геть комуняків». У відповідь «слов’яни» з георгіївськими стрічками закричали «бей хохлов!». Не одразу помітив, що сталося далі, але побачив, як частина натовпу, як зграя шакалів «ломанулася» в бік проїзної частини. З’ясувалося, що коли водій машини, виконуючи правила дорожнього руху зупинився на червоний сигнал світлофора, цій зграї вдалося зірвати з машини червоно-чорний прапор. Надбігла міліція, після короткої розбірки машина поїхала далі. Зграя задоволена трофеєм – хоч якась втіха за витрачений час і гроші організаторів. Неподалік з міліцейської рації чути «на следующем круге мы его задержим» - ну прямо тобі пісня «идет охота на волков», коло зімкнулося.

Далі чекати чогось цікавого вже не було сенсу, та і зрештою, огидний весь цей звіринець і ця вистава неймовірно – кілька десятків людей відчувають себе неймовірними героями, при тому маючи за собою фінансову підтримку олігархічного капіталу, влади і телеканалів. Легко бути героєм проти віртуального ворога, роздувати щоки і пишатися георгієвською стрічкою прислужника сусідньої держави.

Прикро також, що той досить великий відсоток молоді, котра була присутня на цьому шабаші, виріс і був вихований у так званій «незалежній Україні», вихований в інформаційному полі ворожому до духу Української землі.

Як з’ясувалося, всі ці мітинги проти націоналістів виявилися зовсім непотрібними, вони як виявилося й не збиралися приходити на акцію, порушуючи державні закони, просто пустили певні чутки, на які так легко купилися «блакитні» «червоні» та інші їхні спільники показавши свою біснуватість та єдність «серпа і молота» з капіталом по повній програмі.

А ще ця історія нагадує старий, не зовсім пристойний анекдот про те, як один чоловік розповідав іншому про те, як чекаючи коханку прийняв добрячу дозу «Віагри». А той питає:

- Ну і як?
- Все гаразд, вісім разів.
- А що вона?