Творімо разом українську Україну, або Роздуми з приводу другого туру виборів Президента

Автор/джерело -  © Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, професор // «Галичина» 

Звертаюся, шановний читачу, насамперед до тих виборців, які голосували за В. Ющенка, А. Яценюка, О. Тягнибока, С. Тігіпка, А. Гриценка, В. Литвина, Ю. Костенка та інших кандидатів у президенти, а також до тих, які не прийшли на вибори. Спробуймо разом осмислити ситуацію, шукати найдоцільнішого вирішення проблеми.

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університета ім. І.Франка (зав. кафедри радіомовлення і телебачення ф-ту. журналістики)

У статті «Чому я вдруге голосуватиму за Віктора Ющенка?», що надрукована в газеті «Галичина» (...), я наголошував, що Президент Віктор Ющенко увійшов в історію як послідовний захисник і будівничий Української держави. Він відстоював систему ціннісних морально-духовних орієнтацій і національно-громадянських пріоритетів, на основі яких утверджується нація-держава, свобода, демократія, суспільна єдність, курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, дружні відносини з близькими і далекими сусідами. Усіма засобами, щирим серцем і душею Віктор Ющенко прагнув повернути українцям їхню історичну пам’ять, усвідомлення національної ідентичності на засадах української мови, культури, інтелектуальних ідеалів. Адже безпам’ятні є генетичною сировиною для інших культур, а значить і для інших держав. Його державницько-політична діяльність має насамперед стратегічний характер, бо вершиною вартостей — сформована нація, україноцентризм, які є передумовою розвитку економіки, культури, господарської кмітливості, поліпшення матеріальних умов життя людей.

Однак об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні чинники (на жаль, не без участі багатьох з нас) призвели до того, що у другий тур виборів президента України вийшли В. Янукович та Ю. Тимошенко. Детальний аналіз, чому так сталося — попереду. Нині ж потрібно визначитися, яку оптимально правильну позицію зайняти під час голосування 7 лютого ц. р. В. Ющенко в телепрограмі «Велика політика» 22 січня ц.р. зазначив, що свою позначку поставить у третьому рядку бюлетеня, тобто не віддасть свій голос жодному претендентові на пост президента. Водночас він двічі підкреслив: «Це моя приватна справа». Тобто він нікому з виборців не зв’язує руки, нікого не примушує робити так, як він, а спонукає кожного з нас думати, виявляти свою громадянську позицію: не прийти на вибори, виявити недовіру обом кандидатам, голосувати за В. Януковича чи віддати свій голос за Ю. Тимошенко?

Зізнаюся, що всі ці дні після 17 січня на серці неспокій, в голові рій суперечливих думок, але внутрішнє аналітичне «я» перебороло замішання, і нині вважаю, що треба голосувати за Юлію Тимошенко. Розумію, що дехто обуриться: «Де послідовність Лизанчука?», «На зборах, мітингах агітував за Ющенка, переконував студентів, що до глибини душі сприймає державницьку ідеологію Ющенка, українську національну ідею, а тепер по-іншому співає?». Ні! і ще раз — ні! Співаю ту ж саму українську пісню: з точки зору освіченості, патріотичності, людської гідності, відданості національним інтересам України всім своїм єством сприймаю В. Ющенка на посаді Президента і тому голосував за нього.

Але сьогодні треба виходити з нових реалій. Звертаюся, шановний читачу, насамперед до тих виборців, які голосували за В. Ющенка, А. Яценюка, О. Тягнибока, С. Тігіпка, А. Гриценка, В. Литвина, Ю. Костенка та інших кандидатів у президенти, а також до тих, які не прийшли на вибори. Спробуймо разом осмислити ситуацію, шукати найдоцільнішого вирішення проблеми. Виважено порівняймо діяльність В. Януковича та Ю. Тимошенко з позиції їхнього можливого внеску в розбудову й утвердження української України. Безперечно, і він, і вона зробили чимало свідомих або підсвідомих вчинків або помилок, характер яких викликає у нас незадоволення, осудження, несприйняття кожного на посаді президента. Пишу ці рядки, а перед очима В. Янукович зі своїми соратниками-українофобами Табачником, Колєсніченком, Коновалюком, їх підспівувачами Азаровим, Герман, Шуфричем, Єфремовим, Колесніковим та багатьма іншими «регіоналами» й комуністами, мета яких — створення єдиного економічного простору з Росією, що означає оновлене московське ярмо. Надання російській мові в Україні статусу офіційної-державної, як цього вимагає В. Янукович, загрожує остаточним зросійщенням українців і знищенням української мови, культури, духовності, тобто України. Його протидія європейській інтеграції, вступу України в НАТО може призвести до нової ізоляції нашої держави від європейської і світової цивілізації та перетворення її в модерну московську колонію. Ви можете доповнити ці застереження своїми, не менш вагомими і серйозними.

Правда, і в БЮТі не тільки Фельдман, Губський (чого тільки вартий біженець Лозинський?!), для яких Україна чужа, є лише територією для їх збагачення.

Отже, проблема з вибором президента очевидна. Але тепер, шановний читачу, добре подумаймо: хто — Янукович чи Тимошенко — чіткіше, прозоріше відвертіше мислить у координатах українських національних інтересів? Хто з них професійніше, наполегливіше, цілеспрямованіше втілюватиме в життя державобудівну ідеологію В. Ющенка, яка забезпечує ціннісні духовно-соціально-правові орієнтири для кожного громадянина і всього українського суспільства? На мою думку, послідовніше, змістовніше на ідейному фундаменті, який заклав В. Ющенко, будуватиме разом з нами національний Дім буття для всіх громадян України — національну державу — Юлія Тимошенко.

Але ми повинні донести до її свідомості свої вимоги стосовно національних пріоритетів, яких вона зобов’язана дотримуватися в процесі розбудови й утвердження української України, і водночас скрупульозно контролювати їх здійснення. Президент України, яким може стати Ю. Тимошенко з нашою допомогою, зобов’язаний формувати політику можливостей для людини як головного національного суб’єкта в освіті, науці, культурі, в її професійній реалізації і т.д.

Поглиблення єдності й політичної консолідації українського суспільства — одне з пріоритетних завдань президента, інших гілок влади, громадських організацій, національної еліти «на засадах націоналізму в європейському розумінні й тлумаченні, яке базується на національній свідомості, національному чутті, почуванні, а головне — на пориванні до свободи і державного самоздійснення нації» (М. Жулинський). Ю. Тимошенко покликана сповідувати модерну філософію національних цінностей. Це потрібно глибоко усвідомити, адже В. Ющенко пішов не протореним ніким (ні Л. Кравчуком, ні Л. Кучмою) шляхом щодо повернення історичної пам’яті про наших гетьманів, насамперед і. Мазепи та і. Виговського, і про героїчні Крути, і про голодомор-геноцид 1932—1933 років (та й не тільки ці роки), і про ОУН і УПА, піднісши Степана Бандеру і Романа Шухевича до ступеня Героя України (!!!), а правда про Полтавську битву, Батурин, святкування однієї з найславетніших перемог під Конотопом... Ющенко не поступається національними інтересами заради прихильності чужих держав. У цьому контексті Ю. Тимошенко повинна бути таким же президентом, як був В. Ющенко.

Російське керівництво не сприймає В. Ющенка тому, що він не хоче танцювати під мелодію московської балалайки. На мою думку, українці будуть підтримувати Ю. Тимошенко як майбутнього президента тоді, коли вона буде самостійною, самодостатньою постаттю, незалежною від зовнішніх чинників, активно сприятиме розвиткові національної освіти, науки та економіки, послідовно вимагатиме вчасного виведення російського Чорноморського флоту з території України, дбатиме про збереження і розвиток газотранспортної системи, зміцнюватиме обороноздатність держави. Адже політика Росії спрямована на повне відновлення політичного, економічного, гуманітарного контролю над Україною та іншими країнами пострадянського простору.

Діяльність Ю. Тимошенко має всебічно сприяти розвиткові й утвердженню в Україні українського життєвого середовища, функціонуванню української мови в усіх державних і суспільних інституціях, вищих навчальних закладах, школах, адже мова є базою формування національної ідентичності, утвердження української України. Ю. Тимошенко повинна зініціювати розробку заходів на рівні закону щодо виведення інформаційного простору в Україні зі сфери впливу російських та інших іноземних суб’єктів.

Цілеспрямовано здійснити конституційну реформу, розпустити нинішній і обрати новий парламент за відкритими списками, позбавити депутатів недоторканності, представницькі органи влади на місцях обирати за мажоритарною системою.

Більше двох тисяч літ тому славний філософ Луцій Анней Сенека в одному із своїх «Моральних листів до Луцілія» наводив мудрі слова мужнього Марка Аррипи: «Згодою розростаються малі держави, незгодою руйнуються навіть найбільші».

Про це слід пам’ятати і майбутньому президентові. Якщо Ю. Тимошенко готова самовіддано працювати на повну реалізацію української національної ідеї державотворення, то матиме підтримку українців під час голосування 7 лютого.