Ті, що не сплять у музеї

Автор/джерело -  © Львівська Газета 

На перший погляд, лише шалене пришвидшення темпу життя, про яке стільки говорять останніми роками, могло змусити європейців ходити до музеїв... уночі.

Герої гучного бестселера Дена Брауна потрапляють туди не з доброї волі, а от мешканці та гості більшості міст європейських (та й не лише) країн деколи спеціально очікують довгої Ночі музеїв, аби здійснити справжній культурний марш-кидок.

Мода на нічну музейну зміну особливо поширилась упродовж останнього десятиліття і зумовлена, звісно, не стільки бажанням зекономити час і гроші, скільки нагодою зайвий раз привернути увагу до атрактивності найрізноманітніших музейних збірок, зробити їх ближчими та цікавішими потенційному глядачеві. Здебільшого, ніч музеїв буває лише раз на рік – майже як купальська, але припадає переважно на травень, коли традиційно відзначають День музеїв (18 травня). Цьогоріч Міжнародна рада музеїв (ICOM) навіть “офіційно” оголосила про всеєвропейську акцію “Ніч музеїв”, що мала б припасти на 20 травня. Утім дату й форми проведення варіювали вже “на місцях”. Головне – збережено ідею.

Перші спроби пожвавити нічне життя зробили й у окремих музеях Києва, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці. Проте загалом в Україні цю форму культроботи ще аж ніяк не можна назвати традицією. Натомість кореспонденти “Газети” декілька ночей провели в музеях Німеччини та Польщі, щоб пересвідчитися – чи й справді варто замість третіх снів дивитися реального да Вінчі?

Під музику Баха

У Лейпцігу Ніч музеїв припала ще на 6 травня. В цьому східнонімецькому місті, відомому передовсім книжковими ярмарками та музичними імпрезами, такий захід відбувся вже всьоме, щоразу приваблюючи більшу кількість і глядачів, і учасників. Цьогоріч тут аж 47 музейних збірок відчинили двері для відвідувачів із 19 години до першої ночі. Усіх їх об’єднала тема “Транзиту із А до В”, потрактувати яку, зрештою, можна було якнайширше.

Наприклад, найбільш буквальною видалася вона для Залізничного музею на Баварському вокзалі, або збірки олдмобілів – відвідувачам випала нагода прокататися майже на музейних експонатах із пункту А в пункт В, а вже місце призначення вони могли обирати самі. Зрештою, крім раритетних засобів транспорту, можна було скористатися і звичайними: організатори забезпечили спеціальні трансферні автобуси, котрі розвозили відвідувачів за п’ятьома маршрутами – мабуть, щоб ті більше встигли.

Зрештою, сумніваюся, що знайшовся супермен, якому вдалося впродовж шести годин облетіти всі 47 музеїв, та й навіщо? Адже видалося стільки можливостей планувати собі маршрут до смаку, та й, на щастя, більшість основних музеїв у центрі міста розділяло не більш ніж двісті кроків. Так, навіть для чималої кількості мешканців Лейпціга ця ніч стала чи не першою можливістю завітати в нововідкритий Образотворчий музей із його напрочуд багатою збіркою від Ель Греко до Бекліна, а також побачити відреставрованого нещодавно знаменитого Бетховена різця Макса Клінгера. Крім того, працівники музею чи не на кожному кроці пропонували додаткові атракції та інтеракції – можливість відчути себе живописцем найбільше припала до вподоби наймолодшим відвідувачам, натомість старші старанно заповнювали психологічні тести біля окремих експонатів.

Практично кожен музей наввипередки закликав узяти участь у насиченій програмі, до якої входили лекції, покази фільмів, концерти, дискусії, навіть мандри в майбутнє (в музеї Клари та Роберта Шумана) чи до божевілля (в Музеї психіатрії). Та більшість відвідувачів цікавили передовсім самі збірки – додаткову пропозицію вони використовували радше як спосіб відпочинку, можливість посидіти й дати спокій натрудженим багатогодинними мандрами по залах ногам. Адже свої збірки відкрили тієї ночі не лише найпопулярніші музеї – й “поважні”, й менш звичні, наприклад Музей кави в знаменитій кнайпі Zum Arabischen Coffe Baum
чи Музей автоматики, а й, скажімо, німецька Ощадна каса, архів Баха, навчальний центр біології, зоопарк або Німецька бібліотека для сліпих. Побачити те, про що не чули, почути, чого не бачили, – таким, схоже, було основне мотто відвідувачів Ночі музеїв. До слова, жоден музей того вечора не можна було назвати переповненим, а черга стояла лише до підземель ратуші – їх зазвичай відчиняють дуже рідко. Не спокусила надто великої кількості учасників навіть економічна перспектива: квиток на цілу музейну ніч (включно із трансферами спеціальними автобусами) коштував 8 євро – звичайного дня за такі гроші можна зайти до одного, максимум двох музеїв. Але свого глядача тієї ночі знайшов таки кожен із 47...

Облога дому Матейка

Трохи менше ніж за два тижні пощастило “переночувати” й у музеях Кракова. Тут Ніч музеїв відбулася 19 травня лише втретє, можливо, тому довкола неї ажіотажу було значно більше, ніж за 500 кілометрів на захід. Церемонія відкриття свята відбувалася в Музеї історії Кракова – в залі Фонтани палацу Кшиштофори за участю президента міста Яцка Майхровського. Її транслював у прямому ефірі один із центральних польських телеканалів (що суттєво затягувало сам процес), в наступні дні на Ніч музеїв у Кракові відгукнулися більшість місцевих мас-медіа. Ще б пак: цю імпрезу навіть у напрочуд насиченому житті “культурної столиці Польщі” оцінюють найвище. Суттєвою є динаміка зростання зацікавлення “музейними ночами” – якщо на першу відгукнулося 52 тис. відвідувачів, то на другу вже 80, а третя навіть “на око” зібрала, мабуть, понад сто.

Власне, краківську Ніч музеїв від лейпцізької відрізняв навіть не надмір вступного офіціозу, а неймовірний резонанс серед публіки. Черги до більшості центральних музеїв нагадували знайому з дитинства картинку “Москва. Червона площа. Мавзолей”. Ні дощ, який періодично скроплював спраглих високого мистецтва краків’ян, ані пізня пора не остудили їх запалу. Ніч музеїв тривала з 19.00 до 2-ї ночі, й лише після опівночі черги почали потроху коротшати. На найбільш “мистецькій” паралелі між Флоріанською, де розташований Дім Яна Матейка, та Святого Яна, куди прагнуть охочі оглянути багатющу збірку Чарториських (однією з її окрас є, безперечно, знаменита “Дама з горностаєм” да Вінчі), довелося “вбити” в чергах стільки ж часу, скільки провів у самих залах. Але ніхто не шкодував за тим, бо побачене вартувало цього. Наприклад, у Домі Матейка пропонували оглянути взуття з колекції історичних строїв художника, а в Чарториських – провести Ніч із Рембрандтом. Цілу історичну екскурсію запропонував Національний музей, а у дворику Музею історії Кракова відбувалися концерти.

Загалом на мапі музейного прочанина в Кракові опинилися 34 пункти (це означало 22 музеї із численними філіями декотрих із них). Не світилося лише у вікнах Вавелю – ця одна з найпопулярніших і найдорожчих музейних інституцій традиційно залишилася байдужою до нічних нововведень. Краківська громада та медіа скептично відгукуються про особливий консерватизм музейників із Вавелю, що, зрештою, не зменшує кількості охочих оглянути його збірки. Принаймні вдень.

До речі, якщо в Німеччині основним контингентом шанувальників музейних ночей є родини, то в Польщі це здебільшого молодь. Ну і, звісно, туристи, яких щороку більшає: чимало з них приїжджає до Кракова спеціально на цю безсонну ніч.

Потрапити до всіх музеїв можна було за символічний внесок у злотий, за який відвідувачі отримували пам’ятну монетку. Ідея належала виданню “Газета Краковска”, яке, зрештою, й завбачливо поширило частину монеток серед читачів. Як і докладну інформацію про всі заходи Музейної ночі, яких також виявилося чимало. Тож стомлені відвідувачі, які засинали на диванах просто у виставкових залах, стали тієї ночі звичним явищем для Кракова.

Негода як ворог культури

Кореспондент “Газети” побував на ночі музеїв і в іншому кінці Польщі – біля німецького кордону, в не менш старовинному та багатому блискучими колекціями Вроцлаві. Справу полегшувало те, що в місті ста мостів “ніч відкритих дверей” припала на другу половину суботи, 20 травня.

Вроцлавська імпреза навіть ззовні була значно скромнішою. Може, в цьому винуваті злива та поривчастий вітер, які люто обтрушували заквітчані дерева (в попередні дні погода була чудова!) та розганяли адептів красного мистецтва, а може, те, що Ніч музеїв тут відбувалася лише вдруге, а до асортименту входили тільки чотири музеї: Міський, Національний, Архітектури та Пошти й телекомунікації. У кожному разі вулиці міста спорожніли вже близько десятої вечора (у Кракові рух достоту вирував до другої ночі), надмірного ажіотажу в залах також не було, натомість в обох містах серед фанатів нічного музейництва переважали молоді люди, найімовірніше, студенти (хоча страшенно зворушливо було бачити в Кракові типових вуличних “гаврошів”, які з власної волі та без дорослих невеличкою групою зачаровано роздивлялися картини в музеї Мегоффера, – для них безкоштовний вхід є єдиною нагодою пізнати прекрасне).

Відчуття дежа вю виникло тільки неподалік будинку вроцлавської ратуші, в якій міститься міський музей. Черга завдовжки три з половиною тисячі осіб терпляче вичікувала змоги побачити щойно привезений “вроцлавський скарб” – колекцію з 32 золотих предметів роботи середньовічних майстрів, яку вроцлавська мерія закупила в Бремені за 1 млн. 350 тисяч євро. Частину коштів на придбання виділило міністерство культури, решту доклала мерія, меценати, місцеві бізнесмени, 100 тис. злотих зібрали самі вроцлав’яни, в тому числі й молодші школярі, які жертвували свої кишенькові гроші зі сніданків. Окрім того, для фінансування цього проекту місцева влада випустила облігації – безпрецедентний і дуже повчальний урок того, як треба шанувати власну культуру.

У Національному музеї, де зібрано унікальну колекцію готичного та романського мистецтва, мистецький марафон стартував о 12-й годині дня і тривав мало не до першої ночі в супроводі лекцій про мистецтво Японії та кунсткамери світу, відеоінсталяцій (відеомалярство, анімація, спів, комп’ютерна музика) Мірослава Райковского, концерту імпровізацій на скрипці та клавесині Патрика Закроцкого й Міхала Ґорчинського, зрештою, блискучої виставки фото Здзіслава Бексіньскі періоду 1953-1959 років – чудові ракурси, гра чорно-білої світлотіні, вишукані ню аж ніяк не свідчили, що майстер працював у похмуру добу постсталінського “соцреалізму”.

Музей архітектури, зазвичай відчинений лише до 16-ї години (це створює студентам труднощі, щоб оглянути його), цього разу приймав відвідувачів до першої ночі. Крім унікальної колекції архітектурних елементів, тут можна було побачити багаторічний доробок проектів студентів Вроцлавської академії прикладного мистецтва та збірку моделей готичних храмів. Скажімо, модель кафедрального собору в Ульмі, виконана 1929 року, завдовжки 2 м, 95 см завширшки та 2,7 м заввишки, складається з 4000 паперових компонентів.

Понад півтори тисячі відвідувачів привабив музей Пошти й телекомунікації, де можна було не лише побачити історію техніки в розвитку, а й помилуватися захмареним небом у телескоп.

Усюди вхід був безкоштовним (зазвичай ціна квитка сягає сім-десять злотих).

Чи можливо й варто проводити схожі нічні заходи у Львові, де музеїв, як відомо, також не бракує?

Зеновій Мазурик
голова Львівської асоціації музеїв і галерей

- Такі заходи можна й потрібно робити. Вони змінюють стереотипні форми в музейному середовищі, здатні трохи похитнути його академізм, відкрити нові форми роботи з відвідувачем. У Львові є всі підстави для того, щоб проводити такі Ночі музеїв. Навіть нічого вже не треба вигадувати, форми проведення відомі з досвіду більшості європейських країн. І головне – є що показувати. Вважаю, що можна було б проводити такі імпрези в замках Львівщини, навіть не обов’язково тих, які вже відновлено, але за відповідного освітлення, програми... Відкрию вам невелику таємницю: один із львівських музеїв уже лаштується проводити щось схоже на Ніч музеїв.

До речі, знаю із фахових журналів, що в Європі існує й дещо контраверсійне ставлення до таких заходів, як Ніч музеїв, мовляв, не можна порушувати режиму зберігання експонатів. Це відповідає відомому переконанню закостенілих музейників: що менше людей, то краще для експоната. Правда – світла картини “бояться” чи не найдужче, тому оптимально було б зберігати їх завжди в темряві. Тоді вони зберігалися б довго – але все одно не вічно. Важливіше, щоб їх хтось побачив. А найважливіше завдання музеїв сьогодні – формувати відповідальність за майбутнє через належне ставлення до минулого.

Ігор Кожан
директор Національного музею у Львові

- Ми свого часу спробували продовжити час роботи: працювали до 20 години, а колись і до 22-ї. Проте коли йдеться про Ніч музеїв, то готуватися до такого заходу потрібно довго та ретельно. А найбільше залежить від публіки, яка прийде до музею вночі. Вона повинна бути підготовленою. Важко сказати, чи вдасться сьогодні “витягнути” львів’ян на таке, як відреагують туристи... Тобто наразі потрібна тривала підготовча робота, хоча я погодився б на пропозицію провести Ніч музеїв. До речі, коли сам формував експозиції і часто засиджувався допізна, дуже любив музей уночі. Тоді виникають зовсім інші відчуття.

Галина Дорощук
начальник управління культури та туризму ЛОДА

- У мистецькому середовищі вже неодноразово обговорювали можливості проведення Ночі музеїв у Львові. Це дуже цікавий спосіб привернути увагу – передусім молоді – до музейних збірок. Тому говорити про це, думати про це й експериментувати із такою формою потрібно. Не виключено, що Ніч музеїв проведемо вже цього року. Найбільш доцільною базою став би для неї Історичний музей – там є вся необхідна інфраструктура. Важливо також, щоб перша Ніч музеїв відбулася саме в рік відзначення
750-річчя Львова, коли до нашого міста приїде багато гостей. Можливо, що проведення такого заходу збігатиметься в часі з Міжнародним фестивалем “Оксамитова куртина” (8-10 жовтня).