Співаючі мерці Такла-Макана

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна” 

У ході останніх розкопок у пустелі Такла-Макан була відкрита дивна культура, що існувала в межах Китайської імперії понад 2,5 тисяч років тому. Недавні знахідки мумій підтвердили наявність невідомого народу пустелі. Ким вони були? До якої культури належали?

Ким були ці люди? Звідки вони прийшли?

В кінці 80-х років минулого століття в віддаленій китайській пустелі почали знаходити чудово збережені мумії, яким 3000 років. Вони мали рудувато-світле волосся, європейські риси – схоже, що вони не були предками сучасних китайців. Археологи думають, що вони могли бути громадянами давньої цивілізації, що існувала на перехресті між Китаєм і Європою.

Археологи Китаю і Франції продовжують досліджувати знайдені в глибині однієї з найбільших у світі пустель Такла-Макан, що на північному-заході Китаю, 4 мумії представників європеoїдної раси.

Як повідомив співробітник Сіньцзянського інституту археології, периметр виявленого древнього містечка складає близько 995 метрів, висота збереженої до наших днів стіни - 3-4 метри.

Як повідомило державне агентство "Сіньхуа", на сусідніх біля нього руїнах виявлено більше 20 поховань, у 3 похованнях, що знаходяться в гарному стані, виявлено 4 мумії європеоїдів, на думку вчених вони жили в 1-2 тисячолітті до нашої ери (а не столітті, як повідомляли деякі інтернет-видання).

Співаючі мерці Такла-Макана

Коли в 80-х роках ХХ століття китайські археологи почали досліджувати південну ділянку басейну ріки Тарім - великий негостинний пустельний регіон, по краю якого колись проходив Великий Шовковий шлях, - вони знайшли поховання, що відносяться до другого тисячоліття до нашої ери. Муміфіковані тіла були знайдені в найбільш посушливій і просоленій частині Центральної Азії - пустелі Такла-Макан Китайського Туркестану (Синьцзян-Уйгурський автономний район КНР), в околицях міст Черчень і Лоулань.

Коли археологи розкопали древнє поховання, вони побачили, що уста мумій ніби застигли в крику. Їхні тіла збереглися краще, ніж мумії єгипетських фараонів: завдяки винятково сухому повітрю, а також тій обставині, що могили були вириті в соляному ґрунті, що прискорює процес висушування й убиває мікроорганізми. Муміфікація в Урумчі відбулася 4 тисячі років тому зовсім випадково. Ті тіла, що ховали в піщаній пустелі в зимовий час, замерзали, а потім висушувалися до того, як починали розкладатися. Померлих поміщали в труни без днища й кришки, і завдяки вільній циркуляції повітря останки уникли тліну. Покійники ж, віддані землі в жаркий час року, перетворилися в кістяки.

Найстарішим муміям із Черченя - близько 3-х тис. років, а старійшинам з Лоулані – близько 4-х. Тіла були одягнені в яскраве вбрання, що не зотліло і не вицвіло за минулі тисячоріччя. Знахідки були перенесені в Провінційний музей м. Урумчі, де воз'єдналися з ще декількома муміями, знайденими в цьому регіоні. Однак лише в 1994 р. разом з публікацією в журналі Discovery фотографій і статті, мумії Урумчі стали відомі науковому світу. Фахівці негайно відзначили, що знайдені тіла належали до європеоїдної, а не до монголоїдної раси. Більш того, мерці відрізнялися високим зростом - близько 180 сантиметрів. Ким були ці люди? Звідки вони прийшли? Як їм вдалося вижити в суворому кліматі пустелі? І що ж особливого в черченських муміях?

Це мумія жінки, якій було приблизно 40 років. Її висока статура, ніс і руде волосся вказує на те, що вона була європейського походження.

До числа черченських мумій відноситься "Черченський чоловік", три "співаючі" жінки і тримісячна дитина, що лежить на подушці з білої овечої вовни й обгорнена у прекрасну коричневу матерію, обв'язану червоними й синіми шнурами. Немовля поховали з "пляшечкою" із коров'ячого рога і, напевно, із найдавнішою в історії соскою з овечого вимені; на очах у нього - сині камені.

"Черченський чоловік" - яснолиций; злегка кучеряве русяве волосся заплетене в дві коси, що спускаються на плечі - не з трьох, як колись в китайців, а з двох пасом. Легка сивина показує, що померлому було за 50 років. Він відрізнявся завидним зростом - під два метри - і нехарактерним для азіатів великим носом. За сумою зовнішніх ознак, черченська людина - індоєвропеєць. Щелепа чоловіка була акуратно підв'язана, тому в його зовнішньому вигляді немає нічого незвичайного; підв'язки ж на головах жінок ослабнули, і вирази їхніх облич отримали вигляд співаючих або кричущих.

Цю мумію молодої жінки знайшли в 1989 році. Виходячи з того, що її тіло було частково розчленованим, а очі виколоті, китайські археологи вважають, що вона була жертвою при жертвоприношенні.

Тіло високої черченської жінки також не піддалося тліну. Її європеоїдне обличчя зберегло сліди косметики, до русявого волосся додано по два пасма чужого волосся для додання зачісці пишності. Цікаво, що черченський чоловік був похований з десятьма головними уборами, кожний з яких був виконаний у власному стилі; один із них схожий на фригійський ковпак.

З лоуланьських мумій виділяється "Лоуланьська красуня" - обличчя молодої жінки настільки прекрасне, що уйгури називають її своєю "сплячою красунею", хоча антропологічно вона далека від тюркського і ханьского типів. У її похованні були знайдені насіння пшениці в щільній полотняній сумці, а на грудях покійної - решето. Вовняна тканина з Лоулані не так барвиста, як черченська, але за візерунками і малюнком плетива не менш вражаюча: тканина, із якої виготовлений одяг, за забарвленням і орнаментом нагадує кельтську шотландку.

Ці люди були тієї ж раси, що і черченьці. Імовірно, що народ, до якого належали черченські мумії, розмовляв однією з індоєвропейських мов.

Мережа каналів, численні кам’яні жорна, склади зерна й інші знахідки свідчать про те, що близько 3000-4000 років тому в пустелі жила група древніх представників причорноморської індоєвропейської спільноти.

Вони пасли худобу, займалися зрошенням, носили одяг з хутра, використовували дерев’яні меблі.

"Вони добре володіли технологією обробки вовни і прядіння, робили одяг з овечої і верблюжої шкіри, вовняні вироби червоного і жовтого кольорів", - поінформував французький учений.