Зелені острови Києва

Автор/джерело -  © “Хрещатик”  

Пуща-Водицький, Святошинський, Голосіївський, Сирецький гаї — то лише невеликі залишки могутніх пралісів, що шуміли тут кілька століть тому

Сучасному киянинові тяжко збагнути, що двісті чи триста років тому серед сосново-дубових і широколистяних лісів довкола історичного центру міста окремими островами були розкидані села й хутори — Грушки, Галагани, Дегтярі, Деміївка, Вигурівщина, Хмелівщина, Сеньківщина, Васильчики, Троєщина...

Тепер посеред міської забудови, яка займає 37 тисяч гектарів, зважаючи, що загальна площа міста 78 тисяч гектарів, лісові масиви залишилися тільки на міських околицях. Пуща-Водицький, Святошинський, Голосіївський, Сирецький гаї — то відносно невеликі залишки давніх і могутніх пралісів, якими споконвіку так славилася Україна-Русь.

Нагадуванням про колишні великі широколистяні ліси є гай на Кирилівських горбах (Кирилівський гай). Біля нього стоїть Кирилівська церква, споруджена у XII столітті в урочищі Дорогожичі як собор родового монастиря чернігівських князів Ольговичів.

Стара дубина, де височать 30 дерев віком понад 200 років, збереглася на вулиці Борщагівській поблизу будинку № 141 між житловими висотками. Дерева ростуть на площі 0,6 гектара масиву, який свого часу був перерізаний вулицею Дашавською.

Це все, що залишилося від колишніх великих дібров, які ще наприкінці XIX століття росли обабіч старого річища Либеді. Вирубування їх було розпочато у зв’язку з будівництвом залізниці Київ — Одеса. Поряд із залізницею дубові ліси проіснували-таки досить довго. На правому березі ще до двадцятих років ХХ століття простояв так званий Шулявський (Кадетський) гай, а на лівому — лишилася оця Стара діброва.

Своєрідним островом зонального лісостепового ландшафту в нашому місті є урочище Лиса гора площею 137 гектарів. То один з лесових останців Київського плато, ерозійно виокремлений річковими долинами Дніпра і Либеді. Сама гора розсічена короткими глибокими ярами, які спускаються в долину Дніпра.

Цікаво, що це єдине в Києві місце, де росте (на північній межі свого поширення в Україні) ковила волосиста, або тирса, яку занесено до Червоної книги.

Найцінніша складова зеленої зони Києва, розташована на його південно-західній околиці, — це, поза сумнівом, лісовий масив Голосієва. Історична пам’ять свідчить, що київський митрополит, настоятель Києво-Печерської лаври Петро Могила був зачарований тамтешньою красою і збудував у Голосієві для себе оселю, заклав сад та заснував скит (до того часу тут був лише господарський хутір лаври). Саме Петро Могила створив у Голосієві, на митрополичому подвір’ї, в 1631 році перший у Києві парк.

Наступники видатного церковного діяча, постаравшись не менше, облаштували і прикрасили чудову місцину, гожу для відпочинку і насолоди спокоєм. Згодом скит став літньою резиденцією київських митрополитів.

Тепер Голосіївський скит (пустинь) входить до території ботанічного саду Національного аграрного університету, яка є об’єктом природно-заповідного фонду.

Лісові ділянки Голосіївського парку імені Максима Рильського займають схили Горіховатської долини вздовж каскаду з чотирьох ставків. На ставках побудовано станції для човнів та оглядові майданчики. Парк відокремлено від Голосіївського лісу житловою забудовою, що перешкоджає міграції тварин.

У східній частині лісу, серед високих крутих горбів, у оточенні густих заростей дерев, заховалася Китаївська пустинь — пам’ятка історії та культури. В затишній долині серед зелені над каскадом ставків височить п’ятиверхий бароковий храм монастиря — давній осередок православ’я. Тут над стрімкими дніпровськими кручами у древні часи стояв літописний давньоруський град Китаїв, південний форпост столиці Київської Русі.

Вчені з’ясували, що Китаїв є великим археологічним комплексом, який складається з давньоруського городища, селища-посаду, курганних могильників та печерних лабіринтів.

Є кілька версій стосовно походження назви Китаєва. Так, Михайло Максимович споріднював цю назву з тюркським “китай”, що означає укріплене місце, городище. Петро Толочко пов’язує її з давньоруським “градом” Х—ХІІІ століття, припускаючи, що за далеких часів тут існувало літописне місто Пересічень.

Переказують, що цю пустинь заснував у середині XII століття князь Андрій Боголюбський, який збудував тут собі заміський палац. На сьогодні від того палацу залишилися сліди підмурків у рештках земляного валу.

В XVI столітті ченці Печерського монастиря облаштували у Китаївській пустині скит. Славетний майстер українського бароко Степан Дем’янович Ковнір у 1763—1767 pоках на місці згорілої дерев’яної церкви Сергія Радонезького збудував на кошти князя О. Голіцина та киян муровану церкву Святої Трійці.

Пустинь стала пристановищем для усамітнення ченців. З тих часів вона є також відомим місцем паломництва. Зараз тут поновлено чоловічий монастир “Китаївський пустинницький скит”.

На північний захід від Китаєва, вклинюючись у масив Голосіївського лісу, розташовувалось історичне поселення Мишоловка, відоме як село з XVIII століття. Нині тут виростають 3—4-поверхові будинки котеджного типу, ущільнюючи і без того густу садибну забудову. Це супроводжується збільшенням чисельності жителів і, відповідно, наростанням антропогенного тиску на прилеглі ділянки лісу. Влітку, не маючи безпосереднього доступу до дніпровських пляжів, тутешні мешканці відпочивають на берегах Дідорівських озер.

Територію Феофанії завдяки пейзажному різноманіттю та привабливості ландшафтів називають місцевою Швейцарією. Цьому сприяє розчленований долинно-балковий та яружний рельєф місцевості. Колись тут була суцільна діброва. Ліс Феофанії відокремлений від Голосієва житловим масивом та орними землями. В історичному урочищі Феофанія міститься Феофанівська пустинь, а на узліссі — скіфське городище. У XVII столітті територія сучасної Феофанії була власністю київських митрополитів Петра Могили та Сильвестра Косова.

Над лісом, який вкриває порізані ярами горби, височить собор Святого Пантелеймона, віддзеркалюючись у водній ставковій гладіні. Гармонійний краєвид справляє незабутнє враження на кожного відвідувача. Місцевість ця священна. Пов’язана вона з життям і подвижницькою діяльністю багатьох несправедливо замовчуваних і забутих історичних особистостей, зокрема засновника пустині, настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофана (Шияна). У 1803 році Феофан побудував на кам’яному підмурку дерев’яну церкву “Чудо Святого Архістратига Михаїла”. В день освячення храму, 6 вересня того ж року, тодішній київський митрополит Гавриїл Ганулеско окремою грамотою благословив називати місцевість Феофанією.

Дослідники Феофанівської пустині відзначали, що це справжня чернецька пустинь серед розкішної природи... Людина, прибита найтяжчим горем, прийде сюди і матиме духовне полегшення, споглядаючи красу навколишньої місцевості, дістане непорушний спокій. Тут усе дихає втіленою святинею. Тут ніби ближче до самого Бога. Чарівність природного довкілля оздоровлює людські душі.

На стрімкому, слабо пересіченому корінному схилі долини Дніпра, поряд з автотрасою Київ — Обухів, розташоване урочище Церківщина. Воно займає глибоку лісисту балку зі струмком, перетвореним на низку ставків. Балка виходить до заплави річки Віта.

Між урочищами Церківщина, Феофанія, Голосіївським лісом територія в основному розорана. Поля чергуються з перелісками, ярами, що надає агрокультурному ландшафту пейзажної привабливості.

У долині Дніпра — ботанічний заказник загальнодержавного значення “Лісники”. До нього входить більша частина урочища Лісники з озером Шапарня. В поширених тут ясенево-дубових лісах навесні добре видно зарості левурди (ведмежої цибулі, або черемші), є також іще 10 видів рослин, занесених до Червоної книги, зокрема й вовчі ягоди пахучі, зозулині сльози яйцеподібні, сон чорніючий, ковила дніпровська тощо.

Не менш привабливі та ошатні й інші околиці Києва — західна і північно-західна, де найбільшою цінністю є Святошинський і Пуща-Водицький лісопарки.

Святошинський лісопарк розмістився на піщаній терасі річки Ірпінь. Це лісовий масив природного походження, де переважає сосна. Біля села Романівки, в долині притоки Ірпеня — струмка Любки, розташована пам’ятка природи загальнодержавного значення — Романівське болото.

Досить рясно у її заповідній флорі репрезентовані болотно-лучні рослини (понад 40 видів), зокрема й білозір болотний, герань болотна, чистець болотний та інші. Особливістю болота є значне поширення досить рідкісного виду — синюхи голубої, цінного лікарського засобу.

Пуща-Водицький лісопарк лежить у межах Святошинського лісопаркового господарства. Сама назва “Пуща-Водиця” говорить за себе. У давнину в цих місцях були глухі, малопрохідні ліси (пущі) з річечками та струмками джерельної води, які і зараз протікають у багатьох місцях. Пуща-Водиця відома з XI століття як місце, де відбувалися князівські полювання.

Лісопарк складається з двох окремих ділянок: одна — біля площі Тараса Шевченка і селища Пуща-Водиця. Друга — бір природного походження. Тут ще й досі у мисливських угіддях київської околиці трапляються козулі європейські, є куниці. Багато птаства. Там мешкають навіть сивий дятел і карпатська жовна, або чорний дятел. Улітку парк наповнюють своїм співом численні представники горобиних — зяблик, якого ще називають квітневим соловейком, вівчарики-ковалики, славки, вивільги тощо.

Із цією місцевістю на північній околиці Києва (неподалік сучасної площі Тараса Шевченка), що раніше називалася “Кинь-Грусть”, або “Дача Кульженка” (у XIX столітті тут були дачні маєтки), пов’язана окрема сторінка життя Тараса Шевченка. У серпні 1859 року, під час свого останнього перебування в Києві (після заслання), поет мешкав у невеликому будиночку Варвари Михайлівни Пашковської на Пріорці.

У 1850 році лісову ділянку місцевості “Кинь-Грусть” купив у князя Естергазі саксонець Вільгельм Готліб Крістер і створив великий сад, розсадник плодових дерев. Господарство Крістера своїм посадковим матеріалом було відоме в усьому Києві. Тут стояла найкраща в місті пасіка, розводили рибу і навіть робили вино. У Крістера гостював і Тарас Шевченко.

Зелену зону східної частини Києва складають п’ять лісництв Дарницького лісопаркового господарства. У цих місцях на заплавних ділянках сформувалися зарості осокорів, верб, в’язів, чагарників, а на надзаплавній піщаній терасі — соснові та дубово-соснові ліси.

У Броварському лісництві є лісовий заказник місцевого значення “Березовий гай “, де у травні рясно цвіте конвалія.

В осередках масового відпочинку на території Дарницького лісопаркового господарства виділено чотирнадцять рекреаційних зон. У деяких дозволяється любительське і спортивне полювання. А дичини тут в останні роки, на жаль, дуже поменшало. Кількість більшості видів мисливських тварин не перевищує 30 відсотків від оптимальної в лісових екосистемах. Впливає близьке сусідство із промисловими підприємствами. Серед головних забруднювачів повітря Дарницький шовковий комбінат, ТЕЦ-6, виробниче об’єднання “Хімволокно”, м’ясокомбінат, вагоноремонтний завод та інші.

Загалом треба сказати, що люди змінили практично всі лісові ландшафти Києва і приміської смуги.

Занепад природного довкілля погано впливає на психічний стан людини. Цілком імовірно, що збіднене на біоту, зіпсоване, “глухоніме” навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет.

Володимир ГЕТЬМАН
Державна служба заповідної справи Мінприроди України