Мова - це спосіб мислення

Автор/джерело -  © Анастасія Богуславська, “Ятрань” 

Як наша мова поєднує нас із далекими предками і дозволяє зберігати інакшість у глобалізованому світі? Чому двомовність може призвести до психічних розладів і роздвоєння особистості?

Наша мова - мова калинова...

На ці питання ще в XIXст. давав відповідь український вчений Олександр Потебня. Сучасні мови творилися віками. Звісно, є штучна мова есперанто, комп'ютерні мови, що люди не вважають їх рідними, бо не вчаться сприймати світ крізь призму цих мовних систем. Такі видатні учені як Вільгельм фон Бенджамін Лі Гумбольдт, Олександр Потебня, Мартін Хайдеггер, Едвард Сепір, Уорф переконані, що кожна мова несе в собі своєрідну картину світу. Чому так?

Слово — як мистецький твір

Існує гіпотеза, що слова наші прапращури творили як казку, пісню, тобто на основі своїх асоціацій. Тому в кожному слові є прихований символізм. Ці первісні символи одним із перших почав досліджувати у XIX ст. український філолог Олександр Потебня, відтоді «розшифруванням» прихованих значень «знаків», якими є й слова будь-якої мови, займається семіотика (або семіологія). Так, Потебня вважав, що слово «калина» вказує на жар, колір такий яскравий, як розпечене залізо. Тому «калина», на думку Потебні, первісно пішла від дієслова «калити».

Поступово поетичні, образні значення слів відходили на другий план, слово чіткішало й ставало поняттям. Зараз лише поети інтуїтивно намагаються повернути образні значення слів. Так, кажуть, що «веселка» — від слова «весело», що хмара первісно означала гору, а такі словосполучення, як «темна нічка», «зоря ясная», «крутий берег» раніше були тавтологічними і звучали як «діло робити» чи «масло масляне».

Крім того, на своєрідність системи мислення кожного народу вказує структура його мови. Історики мови вважають, що перші речення містили лише одне слово. Ставлення до предметів і явищ проглядає у тому, хто як формує думку. "Я був народжений", — скаже англієць, а українцю природніше сказати: «Я народився». У тому, які асоціації викликає те чи інше слово, які слова можна поставити поруч (згадаймо хрестоматійний приклад: в українській мові «дружина» асоціюється зі словом «друг», а в російській «жена» — з народженням), проглядає народна традиція, ставлення предків до того чи іншого явища.

Двомовність — це шизофренія

Якщо кожна мова представляє собою певну картину світу, то чи не краще досконало знати багато мов? Як сказав колись Гете, «скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина». Це справді так, якщо йдеться про вивчення іноземних мов як можливих систем. Проте якщо людина постійно живе в середовищі двох мов чи має «дві рідні мови», це позначається негативно на її психіці та інтелектуальному розвитку. Мови конфліктують між собою. А людина витрачає вдвічі більше часу на засвоєння лексики обох «рідних мов», тож у результаті має менший словниковий запас. Потебня вважав, що в жодному випадку не варто дітей з пелюшок навчати іноземній мові. «Так із дітей з «порядними» здібностями робляться напівідіоти, живі пам'ятники безглуздя і душевного холопства батьків» — емоційно пояснював він.

Сучасні дослідники, наприклад, Сіган та Макей, висловлюють думку, що у білінгвізмі закладено передумови шизофренії— роздвоєння особистості.

Потебня був також свідомим противником ідеї злиття мов і націй, адже це неодмінно збіднило би світ. «Якби об'єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, — пише він в «Естетиці словесної творчості», — воно було б згубне для загальнолюдської думки, як заміна багатьох чуттів одним, хоча б це було не дотиком, а зором». Денаціоналізація, вважає вчений, «зводиться на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне / користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на послаблення енергії думки, на мерзоту спустошення на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на дезорганізацію суспільства, спідлення».