Звідки з’явилися слов’яни та «індоєвропейці». Вони ж - арії. Відповідь дає ДНК-генеалогія. Частина 1

Автор/джерело -  © Анатолій КЛЬОСОВ, професор біохімії Гарвардського університету 

Влаштовуйтеся зручніше, шановний читач. Вас чекають деякі потрясіння. Не надто зручно починати розповідь тим, що автор очікує від свого дослідження ефекту бомби, що розірвалася, але що робити, якщо так воно і буде?

А, власне, чому така впевненість? У наш час вже нічим не здивувати, чи не так?

Та так-то воно так. Але коли питанню вже не менше трьохсот років, і поступово сформувалося переконання, що питання не має рішення, принаймні «доступними засобами», і раптом рішення знаходиться - то це, погодьтеся, не настільки часте явище. А питання це - «Походження слов’ян». Або - «Походження вихідної слов’янської спільності». Або, якщо завгодно, «Пошуки індоєвропейської прабатьківщини».

Взагалі-то за ці триста років які тільки припущення щодо цього не висловлювалися. Напевно, всі, які тільки можливі. Проблема в тому, що ніхто не знав, які з них вірні. Питання було заплутане донезмоги. Тому автор не здивується, якщо у відповідь на його висновки та підсумкові визначення пролунає хор голосів - «так це було відомо», «про це й раніше писали». Така людська натура. А запитай цей хор зараз - ну так де прабатьківщина слов’ян? Де прабатьківщина «індоєвропейців»? Звідки вони взялися? Так хору вже не буде, а буде різноголосся - «питання складне і заплутане, відповіді немає».

Але для початку - кілька визначень, щоб було зрозуміло, про що йдеться.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПОЯСНЕННЯ. ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Під слов’янами в контексті їхнього походження я буду мати на увазі праслов’ян. І, як буде видно з подальшого викладу, цей контекст нерозривно пов’язаний з «індоєвропейцями». Останнє - жахливо незграбний термін. Слово «індоєвропейці» - просто знущання над здоровим глуздом. Насправді є «індоєвропейська група мов», і історія цього питання така, що два століття тому було виявлено певну схожість між санскритом і багатьма європейськими мовами. Цю групу мов і назвали «індоєвропейською», до неї входять майже всі європейські мови, окрім баскської, угро-фінських і тюркських мов. Тоді не знали причин, з яких Індія та Європа раптом виявилися в одній мовній зв’язці, та й зараз не надто й знають. Про це мова теж піде нижче, і без праслов’ян тут не обійшлося.

Але безглуздю дали хід тоді, коли власне носіїв «індоєвропейських мов» стали називати «індоєвропейцями». Тобто, латвієць і литовець - індоєвропейці, а естонець - ні. І угорці не індоєвропейці. Росіянин, що живе у Фінляндії і розмовляє фінською - не індоєвропеєць, а коли він переходить на російську, одразу стає індоєвропейцем.

Інакше кажучи, мовну, лінгвістичну категорію перенесли на етнічну, навіть по суті генеалогічну. Мабуть, вважали, що кращого вибору немає. Тоді, можливо, не було. Зараз - є. Хоча, строго кажучи, це терміни лінгвістичні, і кажучи одне, лінгвісти мають на увазі інше, а плутаються треті.

Не менше виявляється плутанини, коли ми повертаємося в стародавні часи. Хто такі «індоєвропейці»? Це ті, які в давнину розмовляли «індоєвропейськими» мовами. А ще раніше, хто вони? А були вони - «Протоіндоєвропейці». Цей термін ще більш невдалий, і подібний до того, що давніх англосаксів називати «протоамериканцями». Вони Індію і в очі не бачили, і мова та ще не утворилася, ще тільки через тисячоліття перетвориться і увіллється до групи індоєвропейських, а вони вже «Протоіндоєвропейці». Це як князя Володимира називати «проторадянським». Хоча «індо-» - це теж термін лінгвістичний, і до Індії у філологів прямого відношення не має.

З іншого боку, зрозуміти і поспівчувати можна. Ну не було іншого терміну для «індоєвропейців». Не було назви для людей, які в ті далекі часи утворили культурний зв’язок з Індією, і поширили цей культурний, і в усякому випадку мовний зв’язок на всю Європу.

Хвилиночку, як це не було? А арії?

А ось про це трохи пізніше.

Ще про терміни. Чомусь про древніх германців або скандинавів говорити дозволено, а про древніх слов’ян - ні. Відразу лунає - ні, ні, древніх слов’ян не було. Хоча всім повинно бути зрозуміло, що мова йде про праслов’ян. Що за подвійний стандарт? Давайте домовимося - кажучи про слов’ян, я маю на увазі не сучасну «етнокультурну спільність», а наших предків, які жили тисячоліття тому. Має ж бути у них якесь ім’я? Не незграбне ж «праіндоєвропейці»? І не «індоіранці», так? Нехай будуть слов’яни, праслов’яни. І арії, але про це знову пізніше.

Тепер - про яких слов’ян мова? Традиційно слов’ян поділяють на три групи - східні слов’яни, західні та південні. Східні слов’яни - це росіяни, українці, білоруси. Західні слов’яни - поляки, чехи, словаки. Південні слов’яни - це серби, хорвати, боснійці, македонці, болгари, словенці. Це - список не вичерпний, можна згадати сорбів (лужицьких слов’ян), та інших, але ідея зрозуміла. Власне, цей поділ багато в чому ґрунтується на лінгвістичних критеріях, згідно з якими слов’янська група індоєвропейських мов складається зі східної, західної та південної підгруп, приблизно з тим же підрозділом по країнах.

У такому контексті слов’яни - це «етнокультурні спільноти», що включає і мови. У такому вигляді, як вважається, вони сформувалися до 6-7 століть нашої ери. І слов’янські мови, за даними лінгвістів, розійшлися приблизно 1300 років тому, знову приблизно в 7-му столітті. Але генеалогічно перераховані слов’яни належать зовсім до різних родів, і історія цих родів абсолютно різна.

Тому західні та східні слов’яни як «етнокультурні спільноти» - це дещо різні поняття. Одні в масі католики, інші - православні. Мова помітно різниться, є й інші «етнокультурні» відмінності. А в рамках ДНК-генеалогії - це одне і те ж, один рід, одна і та ж мітка в Y-хромосомі, одна і та ж історія міграцій, один і той же загальний предок. Одна і та ж спадкова гаплогрупа, нарешті.

Ось ми й дійшли до поняття «спадкова гаплогрупа», або «гаплогрупа роду». Вона визначається мітками, або картиною мутацій в чоловічій статевій хромосомі. У жінок вони теж є, але в іншій системі координат. Так ось, східні слов’яни - це рід R1a1. Їх серед жителів Росії, Україні, Білорусії - від 45 до 70%. А в старовинних російських і українських містах, містечках, селищах - до 80%.

Висновок - термін «слов’яни» залежить від контексту. У мовознавстві «слов’яни» - одне, в етнографії - інше, у ДНК-генеалогії - третє. Гаплогрупа, рід утворився тоді, коли ні націй, ні церков, ні сучасних мов не було. У цьому відношенні приналежність до роду, до гаплогрупи - первинна.

Оскільки приналежність до гаплогрупи визначається абсолютно конкретними мутаціями в певних нуклеотидах Y-хромосоми, то можна сказати, що кожен з нас носить певну позначку в ДНК. І ця мітка в чоловічому потомство незнищенна, вона може бути знищена тільки разом із самим потомством. На жаль, таких випадків у минулому було вдосталь. Але це зовсім не означає, що дана мітка - показник якоїсь «породи» людини. Ця позначка не пов’язана з генами і не має до них ніякого відношення, а саме гени і тільки гени можуть бути при бажанні пов’язані з «породою». Гаплогрупи і гаплотипи ніяк не визначають форму черепа чи носа, колір волосся, фізичні або розумові характеристики людини. Але вони назавжди прив’язують носія гаплотипу до певного людського роду, на початку якого був патріарх роду, потомство якого вижило і живе в наші дні, на відміну від мільйонів інших генеалогічних ліній, що обірвалися.

Ця позначка в наших ДНК виявляється безцінною для істориків, лінгвістів, антропологів, тому що ця мітка не «асимілюється», як асимілюються носії мов, генів, носії різних культур, які «розчиняються» в популяції. Гаплотипи і гаплогрупи не «розчиняються», не асимілюються. Яку б релігію не змінили нащадки в ході тисячоліть, якою б мовою не розмовляли, які б культурно-етнічні характеристики ні змінили, точно та ж гаплогрупа, точнісінько такий гаплотип (хіба що з кількома мутаціями) вперто з’являються при відповідному тестуванні певних фрагментів Y-хромосоми . Неважливо, мусульманин це чи християнин, іудей, буддист, атеїст чи язичник.

Як буде показано в цьому дослідженні, члени роду R1a1 на Балканах, які жили там 12 тисяч років тому, через двісті з гаком поколінь вийшли на східно-європейську рівнину, де 4500 років тому з’явився предок сучасних росіян і українців роду R1a1, включаючи і автора цієї статті. Ще через п’ятсот років, 4000 років назад вони, праслов’яни, вийшли на південний Урал, ще через чотириста років вирушили до Індії, де зараз живуть приблизно 100 мільйонів їхніх нащадків, членів того ж роду R1a1. Роду аріїв. Аріїв, тому що вони себе так назвали, і це зафіксовано в древніх індійських ведах та іранських переказах. Вони ж - нащадки праслов’ян або їх найближчих родичів. Ніякої «асиміляції» гаплогрупи R1a1 не було і немає, та й гаплотипи майже ті ж, легко виявляються. Ідентичні слов’янським. Ще одна хвиля аріїв, з тими ж гаплотипами, вирушила з Середньої Азії до Східного Ірану, теж у 3-му тисячолітті до нашої ери, і стали іранськими аріями.

Нарешті, ще одна хвиля представників роду R1a1 вирушила на південь і досягла Аравійського півострова, Оманської затоки, де зараз знаходяться Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, і тамтешні араби, отримавши результати тестування ДНК, з подивом дивляться на сертифікат тестування з гаплотипом і гаплогрупою R1a1. Арійською, праслов’янською, «індоєвропейською» - назвіть як хочете, але суть та сама. І ці сертифікати визначають межі ареалу походів древніх аріїв. Наведені нижче розрахунки показують, що часи цих походів в Аравію - 4 тисячі років назад.

Отже, кажучи «слов’яни», ми в даному дослідженні будемо мати на увазі східних слов’ян, людей з роду R1a1, в термінах ДНК-генеалогії. До самого недавнього часу наука не знала, як їх позначити в «наукових термінах». Який об’єктивний, вимірюваний параметр їх об’єднує? Власне, і питання так не ставилося. Згідно величезного масиву даних, накопичених лінгвістикою, порівняльного аналізу мов - це такі собі «індоєвропейці», «арії», прибульці з півночі (в Індію та Іран), що знають сніг, холод, їм знайомі береза, ясен, бук, їм знайомі вовки, ведмеді, знайомий кінь. Зараз стало відомо, що це люди саме роду R1a1, до якого належать до 70% населення сучасної Росії. А далі на захід, до Атлантики, частка арійського, слов’янського роду R1a1 неухильно падає, і у жителів Британських островів складає лише 2-4%.

З цим питанням розібралися. А «індоєвропейці» - це тоді хто?

З наведеного вище неминуче випливає, що «індоєвропейці» - це і є древній рід R1a1. Арії. Тоді все, або принаймні багато чого, стає на свої місця - і з приходом людей цього роду в Індію та Іран, і поширення людей того ж роду по всій Європі, а звідси - і поява індоєвропейської групи мов, оскільки це насправді їхня, арійська мова, або її діалекти, і поява «іранських мов» індоєвропейської групи, оскільки це і є арійські мови. Тим більше що, як ми побачимо нижче, «іранські мови» з’явилися вже після приходу аріїв в Іран, а якщо точніше - то не «після», а стали результатом приходу туди аріїв, у 2-му тисячолітті до нашої ери.

А як зараз дивляться на «індоєвропейців» сучасні науки? «Індоєвропейці» у них - це начебто Слонопотама. «Індоєвропейці», в сучасній лінгвістиці і трохи в археології - це древні (як правило) люди, які потім (!), через тисячоліття (!), прийшли до Індії, і щось зробили таке, що санскрит, літературна індійська мова, опинилася в одній лінгвістичній зв’язці з основними європейськими мовами, окрім баскської і угро-фінських мов. І ще крім тюркських і семітських, які до індоєвропейських мов не відносяться. Як вони, європейці, це зробили, як і звідки вони опинилися в Індії та Ірані - лінгвісти та археологи не пояснюють. Більш того, зараховують до «індоєвропейці» і тих, хто в Індію не приходили і до санскриту начебто відношення не мали, але, мабуть, мову поширювали. Кельтів, наприклад. Але при цьому сперечаються, хто був індоєвропейців, а хто - не був. Критерії застосовують найрізноманітніші, аж до форми посуду та характеру візерунків на ньому.

Ще ускладнення - оскільки багато іранських мов теж відносяться до індоєвропейських, і теж багатьом незрозуміло чому, то часто замість «індоєвропейських» говорять «індоіранські». Що ще гірше, «індоєвропейців» називають часто «індоіранцями». І з’являються жахливі конструкції, що, наприклад, «на Дніпрі в давнину жили індоіранці». Це має означати, що ті, які жили на Дніпрі, виробили через тисячоліття нащадків, які прийшли в Індію та Іран, і якось зробили так, що мови Індії та Ірану стали певною мірою близькі багатьом європейським мов - англійській, французькій, іспанській, російській, грецькій, і багатьом іншим. Тому ті давні, які жили на Дніпрі за тисячоліття до того, «індоіранці». З глузду можна з’їхати! Більше того, вони говорили «іранськими мовами»! Це при тому, що «індоєвропейські» найдавніші іранські мови з’явилися в 2-му тисячолітті до нашої ери, а ті, на Дніпрі, жили 4000-5000 років тому. І говорили мовою, яка з’явиться тільки через сотні, а то й тисячі років.

Арійською вони розмовляли, дорогий читачу. Але це серед лінгвістів згадувати просто страшно. Вони й не згадують. У них так не прийнято. Мабуть, команди, наказу не надходило. А самим боязко.

А хто такі «Протоіндоєвропейці»? А це ніби протослонопотами. Це означає, - ті, хто були предками тих, хто були предками ось тих, хто через тисячоліття прийшли в Індію та Іран, і зробили так ... ну, і так далі.

Ось як уявляють це лінгвісти. Була якась «ностратична мова», дуже давно. Її розміщують від 23 тисяч до 8 тисяч років назад, хто в Індію, хто в Центральну Європу, хто на Балкани. Не так давно в англомовній літературі було підраховано, що в наукових джерелах пропонували 14 різних «прабатьківщин» «індоєвропейців» і «протоіндоєвропейців». В. А. Сафронов у фундаментальній книзі «Індоєвропейські прабатьківщини» нарахував їх 25 - сім у Азії і 18 у Європі. Ця «ностратична» мова (чи мови), якою розмовляли «протоіндоєвропейці», приблизно 8-10 тисяч років тому розпалася на «індоєвропейські» мови й інші, неіндоєвропейскі (семітські, угро-фінські, тюркські). І «індоєвропейці», стало бути, повели свої мови. До Індії, правда, вони потрапили через багато тисячоліть, але вони все одно «індоєвропейці».

З цим теж розібралися. Лінгвісти, правда, ще не розібралися. Вони зазначають - «хоча походження індоєвропейських мов вивчається найбільш інтенсивно в порівнянні з іншими, це продовжує залишатися найбільш важкою і стійкою проблемою історичної лінгвістики... Незважаючи на більш ніж 200-річну історію питання, фахівці так і не змогли визначити час і місце індо-європейського походження».

Тут знову постає питання про прабатьківщину. А саме, трьох прабатьківщин - прабатьківщину «протоіндоєвропейців», прабатьківщину «індоєвропейців», і прабатьківщину слов’ян. З прабатьківщиною «прото» погано, тому що погано з прабатьківщиною «індоєвропейців». В даний час в якості кандидатів на прабатьківщину «індоєвропейців» або «протоіндоєвропейці» більш-менш серйозно розглядаються три. Один варіант - Передня Азія, або, більш конкретно, турецька Анатолія, або, ще більш конкретно, район між озерами Ван і Урмія, трохи південніше кордонів колишнього СРСР, в західному Ірані, він же західний Азербайджан. Другий варіант - південні степи сучасних України і Росії, у місцях так званої «курганної культури». Третій варіант - східна або Центральна Європа, або, більш конкретно, долина Дунаю, або Балкани, або північні Альпи.

Час розповсюдження «індоєвропейської» або «протоіндоєвропейської» мови теж залишається невизначеним, і варіюється від 4 500-6 000 років назад, якщо взяти в якості її носіїв представників курганної культури, до 8000-10 000 років назад, якщо її носії - тодішні жителі Анатолії. Або ще раніше. Прихильники «анатолійської теорії» вважають, що головним аргументом на її користь є те, що поширення сільського господарства по Європі, Північній Африці та Азії почалося з Анатолії між 8 000 і 9 500 років тому, і дійшло до Британських островів приблизно 5 500 років тому. Прихильники «балканської теорії» користуються тими ж аргументами про поширення сільського господарства, щоправда, від Балкан у бік Анатолії.

Питання це до сьогоднішнього дня не вирішене. Є маса аргументів за і проти кожного з трьох варіантів.

Те ж саме відносно прабатьківщини слов’ян. Оскільки ніхто до цих пір не пов’язував слов’ян (праслов’ян), аріїв, і індоєвропейців, і тим більше не ставив знак тотожності між усіма трьома, то прабатьківщина слов’ян - це окреме, і теж не вирішене питання. Це питання обговорюється в науці вже більше трьохсот років, але згоди, навіть мінімальної, немає. Загальноприйнято, що слов’яни виходять на історичну арену лише в 6-му столітті нашої ери. Але це вже нові часи. А нас цікавлять стародавні слов’яни, або праслов’яни, скажімо, три тисячі років тому і раніше. А з цим взагалі погано.

Деякі вважають, що «прабатьківщина слов’ян» знаходилася в районі Прип’яті та Середнього Дніпра. Інші вважають, що «прабатьківщиною слов’ян» була територія від Дніпра до Західного Бугу, яку слов’яни займали дві-три тисячі років тому. А де слов’яни були до того, і чи були вони взагалі - вважають питанням «нерозв’язним на даному етапі». Треті припускають, що прабатьківщиною слов’ян, як і «індоєвропейців» взагалі, були степи півдня нинішніх Росії та Україні, але четверті це з обуренням відкидають. П’яті вважають, що прабатьківщина «індоєвропейців» і прабатьківщина слов’ян все-таки повинні збігатися, тому що слов’янські мови - дуже архаїчні і древні. Інші поправляють, що не «індоєвропейців», а однією з їх великих груп, тим самим натякаючи, що «індоєвропейці» повинні бути різні. Які - зазвичай не пояснюється.

Час від часу згадується якась «індо-іранська спільність», яка чомусь розмовляла «балто-слов’янською прамовою». Від цього вже голова починає кружляти. Іноді фігурують якісь «причорноморські індоарії». Чому вони раптом «індо», - це ж в Причорномор’ї! - при цьому не пояснюється. Лінгвісти кажуть, що так прийнято.

Залучають антропологію, і кажуть, що слов’яни в цьому відношенні близькі до приальпійських зон - сучасні Угорщина, Австрія, Швейцарія, Північна Італія, Південна Німеччина, північні Балкани, а отже, праслов’яни рухалися із заходу на схід, а не навпаки. Але вказати на час цього пересування антропологи й археологи не можуть, оскільки слов’яни зазвичай спалювали трупи, а не ховали їх, що позбавило вчених матеріалу протягом двох з половиною тисячоліть. Деякі вважають, що розселення праслов’ян територією Східної України пов’язане з поширенням курганної археологічної культури, а значить, зі сходу на захід. Майже одностайно вважають, що населення Андронівської культури було «індоіранським» за своєю мовної приналежністю, що на Південному Уралі, в Аркаїмі, жили «індоарії», і створили його знову ж таки «індоіранці». Зустрічаються вирази «індоіранські племена на шляху переселення до Індії». Тобто вони вже були «індоіранськими», хоча туди ще не переселилися. Тобто що завгодно, аж до абсурду, тільки аби слово «арії» не вживати.

Нарешті, «навколонаукова» література вдаряється в іншу крайність, і стверджує, що «слов’яни-руси були прабатьками майже всіх європейських і частини азіатських народів», і «від 60% до 80% англійців, північних і східних німців, шведів, данців, норвежців , ісландців, 80% австрійців, литовців - це асимільовані слов’яни, слов’яни-руси».

Ситуація приблизно ясна. Можна переходити до суті мого викладу. Тим більше що найбільш «просунуті» історико-лінгвістичні наукові статті, визнаючи, що питання про місце і час виникнення «індоєвропейської» мови залишається невирішеним, закликають вийти за межі археології та лінгвістики і залучити для вирішення питання «незалежні дані», які дозволять поглянути на проблему з іншого боку, і зробити вибір між основними теоріями.

Що я і роблю в представленому тут дослідженні.

ДНК-ГЕНЕАЛОГІЯ ВЗАГАЛІ, І СЛОВ’ЯН ОКРЕМО

Суть ДНК-генеалогії та її основні положення я неодноразово описував раніше (стаття 1, 2, 3). Цього разу я перейду безпосередньо до справи, нагадавши тільки, що в ДНК кожного чоловіка, а саме в його Y-хромосомі, є певні ділянки, в яких поступово, раз на кілька поколінь, щораз в нуклеотидах накопичуються мутації. До генів це відношення не має. І взагалі, ДНК лише на 2% складається з генів, а чоловіча статева Y-хромосома - і того менше, там генів мізерна частка відсотка.

Y-хромосома - єдина з усіх 46 хромосом (точніше, з 23-х, які несе сперматозоїд), яка передається від батька до сина, і далі до кожного чергового синова по ланцюжку часів довжиною в десятки тисяч років. Син отримує Y-хромосому від батька точно таку ж, яку той отримав від свого батька, плюс нові мутації, якщо такі сталися при передачі від батька синові. А трапляється це рідко.

А наскільки рідко?

Ось приклад. Це - мій 25-маркерний слов’янський гаплотип, рід R1a1:

13 24 16 11 11 15 12 12 10 13 11 30 16 9 10 11 11 24 14 20 34 15 15 16 16

Кожна цифра - це певна послідовність блоків нуклеотидів в Y-хромосомі ДНК. Вона називається алель, і показує, скільки разів цей блок повторюється в ДНК. Мутації в такому гаплотипі (тобто випадкове зміна числа блоків нуклеотидів) відбуваються зі швидкістю одна мутація приблизно в 22 покоління, тобто в середньому раз на 550 років. Яка алель зміниться наступною - ніхто не знає, і передбачити не можна. Статистика. Інакше кажучи, тут можна говорити тільки про можливості цих змін.

У своїх більш ранніх оповіданнях про ДНК-генеалогію я наводив приклади на так званих 6-маркерних гаплотипах, маленьких, для спрощення. Їх ще називають «бікіні-гаплотипи». Але для пошуків прабатьківщини слов’ян потрібен інструмент значно більш точний. Тому в цьому дослідженні будемо використовувати 25-маркерні гаплотипи. Оскільки в Y-хромосомі у будь-якого чоловіка 50 мільйонів нуклеотидів, то гаплотип з його цифрами в принципі можна нарощувати як завгодно довгим, справа тільки в техніці визначення нуклеотидних послідовностей. Гаплотипи визначають максимально на довжину в 67 маркерів, хоча технічно межі немає. Але і 25-маркерні гаплотипи - надто тонке розрішення, такі гаплотипи навіть наукові статті не розглядають. Ця, напевно, перша.

Гаплотипи надзвичайно чутливі до походження, кажучи про генеалогічні роди. Візьмемо не слов’янський R1a1, а, скажімо, угро-фінський рід, N3 у системі ДНК-генеалогії. Типовий 25-маркерний гаплотип цього роду виглядає так:

14 24 14 11 11 13 11 12 10 14 14 30 17 10 10 11 12 25 14 19 30 12 12 14 14

Він має 29 мутацій в порівнянні з наведеним вище слов’янським! Це відповідає різниці більше двох тисяч поколінь, тобто загальний слов’янський з угро-фінами предок жив понад 30 тисяч років тому.

Така ж картина виходить, якщо порівняти, наприклад, з євреями. Типовий близькосхідний гаплотип євреїв (рід J1) такий:

12 23 14 10 13 15 11 16 12 13 11 30 17 8 9 11 11 26 14 21 27 12 14 16 17

Він має 32 мутації по відношенню до слов’янського. Ще далі, ніж угро-фіни. А між собою вони різняться на 35 мутацій.

Загалом, ідея зрозуміла. Гаплотипи надто чутливі при порівнянні з представниками різних родів. Вони відображають абсолютно різні історії роду, походження, міграцію родів. Та чого там угро-фіни чи євреї! Візьмемо болгар, братушек. До половини їх мають варіації ось такого гаплотипу (рід I2):

13 24 16 11 14 15 11 13 13 13 11 31 17 8 10 11 11 25 15 20 32 12 14 15 15

Він має 21 мутацію по відношенню до наведеного вище східно-слов’янського гаплотипу. Тобто обидва вони слов’янські, але рід інший. Рід I2 відбувся від іншого першопредка, міграційні шляхи роду I2 були зовсім іншими, ніж R1a1. Це потім, вже в нашій ері або в кінці минулої, вони зустрілися і утворили слов’янську культурно-етнічну спільноту, а потім і писемність зістикували, і релігію. А рід в основному інший, хоча 12% болгар - східно-слов’янського, R1a1 роду.

Дерево гаплогруп. Гаплогруппи Y-ДНК по народам.

Дуже важливо, що за кількістю мутацій в гаплотипі можна розраховувати, коли жив загальний предок групи людей, гаплотипи яких ми розглядаємо. Я не буду тут зупинятися, як саме ведуться розрахунки, оскільки все це недавно опублікував у науковій пресі (посилання - в кінці статті). Суть така, що чим більше мутацій в гаплотипі групи людей - тим давніший їх загальний предок. А оскільки мутації відбуваються абсолютно статистично, невпорядковано, з певною середньою швидкістю, то час життя загального предка групи людей, що належать до одного роду, обчислюється досить надійно. Приклади будуть приведені нижче.

Щоб було зрозуміліше, наведу просту аналогію. Дерево гаплотипів - це піраміда, що стоїть на вершині. Вершина внизу - це гаплотип загального предка роду. Основа піраміди, на самому верху - це ми, сучасники, це наші гаплотипи. Кількість мутацій у кожному гаплотипі - це міра відстані від загального предка, від вершини піраміди, до нас, сучасників. Якби піраміда була ідеальною - трьох точок, тобто трьох гаплотипів в основі було б достатньо, щоб розрахувати відстань до вершини. Але в реальності трьох точок мало. Як показує досвід, десяток 25-маркерних гаплотипів (а отже, - 250 точок) буває достатньо для непоганої оцінки часу до загального предка.

25-маркерні гаплотипи росіян і українців роду R1a1 були отримані з міжнародної бази даних YSearch. Носії цих гаплотипів - наші сучасники, які живуть від Далекого Сходу до Західної України, і від північних до південних околиць. І ось таким чином було розраховано, що загальний предок російських і українських східних слов’ян, роду R1a1, жив 4500 років назад. Це цифра - надійна, вона перевірена перехресним розрахунком за гаплотипом різної довжини. І, як ми зараз переконаємося, ця цифра не випадкова. Знову нагадаю, що деталі розрахунків, перевірки і повторної перевірки дано у статті, яка наведена в кінці. І ці розрахунки велися по 25-маркерним гаплотипам. Це вже вищий пілотаж ДНК-генеалогії, якщо називати речі своїми іменами.

Виявилося, що загальний праслов’янський предок, який жив 4500 років тому, мав ось такий гаплотип у своїй ДНК:

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Для порівняння - ось мій гаплотип:

13 24 16 11 11 15 12 12 10 13 11 30 16 9 10 11 11 24 14 20 34 15 15 16 16

У мене в порівнянні з праслов’янським предком набігло 10 мутацій (виділені жирним шрифтом). Якщо згадати, що мутації відбуваються раз приблизно в 550 років, то мене від предка відокремлює 5500 років. Але ми говоримо про статистику, і для всіх на коло виходить 4500 років. У мене набігло більше мутацій, у когось іншого - менше. Інакше кажучи, кожен з нас має свої індивідуальні мутації, але гаплотип предка на всіх один. І він, як ми побачимо, тримається так майже по всій Європі.

Отже, переведемо дух. Наш спільний праслов’янський предок на території сучасної Росії-України жив 4500 років назад. Ранній бронзовий вік, або навіть енеоліт, перехід від кам’яного віку до бронзового. Щоб уявити собі масштаб часу, це - набагато раніше виходу євреїв з Єгипту, за біблійними переказами. А виходили вони, якщо слідувати тлумаченням Тори, 3500-3600 років тому. Якщо відволіктися від тлумачення Тори, що, звичайно, не є суворим науковим джерелом, то можна відзначити, що загальний предок східних слов’ян, в даному випадку російських і українських, жив на тисячу років раніше виверження вулкана Санторін (Тера), що знищила мінойську цивілізацію на острові Крит.

Тепер ми можемо почати вибудовувати послідовність подій нашої найдавнішої історії. 4500 років тому праслов’яни з’явилися на Середньоруській височині, причому не просто якісь праслов’яни, а саме ті, нащадки яких живуть у наш час, числом десятки мільйонів чоловік. 3800 років тому арії, нащадки тих праслов’ян (і мають ідентичний спадковий гаплотип, як буде показано нижче), побудували городище Аркаім (його теперішня назва), Синташта та «країну міст» на Південному Уралі. 3600 років тому Аркаім арії покинули, і перейшли в Індію. Дійсно, за даними археологів, городище, яке зараз назвали Аркаімом, проіснувало всього 200 років.

Стоп! А звідки це ми взяли, що це були нащадки наших предків, праслов’ян?

Як звідки? А R1a1, мітка роду? Вона, ця мітка, супроводжує всі гаплотипи, наведені вище. Значить, по ній можна визначити, до якого роду належали ті, хто пішов до Індії.

До речі, ось ще дані. У недавній роботі німецьких вчених визначили дев’ять викопних гаплотипів з Південного Сибіру, і виявилося, що вісім з них належать роду R1a1, і один - монголоїди, роду С. Датування - між 5500 і 1800 років назад. Гаплотипи роду R1a1, наприклад, ось такі:

13 25 16 11 11 14 X Y Z 14 11 32

Тут нерозшифровані маркери замінені літерами. Дуже схожі на слов’янські гаплотипи, що наведені вище, особливо якщо врахувати, що ці древні несуть ще й індивідуальні, випадкові мутації.

В даний час частка слов’ян-аріїв гаплогрупи R1a1 в Литві 38%, в Латвії 41%, і Білорусії 40%, в Україні від 45% до 54%. У Росії слов’ян-аріїв в середньому 48%, за рахунок високої частки угро-фінів на півночі Росії, але на півдні і в центрі Росії частка східних слов’ян-аріїв досягає 60-75% і вище. (з огляду на результати дослідження науковців Оксфордського університету, про частку слов’ян-аріїв гаплогрупи R1a1 в Україні і Росії можна посперечатися, оскільки репрезантивність вибірки українських носіїв у автора досить сумнівна - прим. "Аратти")

ГАПЛОТИПИ ІНДУСІВ І ЧАС ЖИТТЯ ЇХНЬОГО СПІЛЬНОГО ПРЕДКА

Одразу обмовлюся - я навмисне пишу «індусів», а не «індійців», тому що індійці у більшості своїй відносяться до аборигенів, дравідів, особливо індійці півдня Індії. А індуси - це в своїй масі саме носії гаплогрупи R1a1. Написати «гаплотипи індійців» було б неправильно, тому що індійці у цілому належать до самих різних родів ДНК-генеалогії.

У цьому сенсі вираз «гаплотипи індусів» симбатно вислову «гаплотипи слов’ян». У ньому є відображення «етно-культурної» складової, але це і є одна з ознак роду.

У своїй ранній роботі про гаплотипи слов’ян та індусів я вже писав, що у них, слов’ян та індусів, виявився один і той же загальний предок. І ті, й інші в переважній більшості належать роду R1a1, тільки у росіян таких 50-75%, у індусів - 16%. Тобто росіян з роду R1a1 40-60 мільйонів чоловіків, у індусів - 100 мільйонів. Але в тій роботі я описував тільки вид гаплотипів, причому коротких. Зараз, через рік, ми можемо вже визначити, коли ж жили спільні предки східних слов’ян та індусів.

Ось - спадковий гаплотип індусів того ж роду, R1a1.

13 25 16 11 11 14 12 12 10 13 11 31 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Практично точно такий же, як і гаплотип першопредка слов’ян. Виділено дві мутації, але фактично мутацій там немає. Четверте число ліворуч у слов’ян там 10.46, тому й округлене до 10, а в індусів там 10.53, округлене до 11. Насправді це те ж саме. Те ж і з середньою мутацією, частки одиниці.

Вік загального предка індусів - 3850 років. На 650 років молодше, ніж у слов’ян.

Оскільки спадкові гаплотипи в індусів і слов’ян практично збігаються, і слов’янський гаплотип на 650 років старший, то ясно, що це праслов’яни прийшли до Індії, а не навпаки. Строго кажучи, це були не праслов’яни, а праіндуси, але вони були нащадками праслов’ян.

Якщо скласти всі гаплотипи слов’ян та індусів, якщо вони імовірно від одного предка, то відмінності взагалі зникають. Загальний спадковий гаплотип слов’ян та індусів:

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Він ідентичний гаплотипу загального предка слов’ян. Час життя загального предка слов’ян та індусів - 4300 років назад. Предок - праслов’янський, він старше. Через 500 років праслов’яни-арії побудують Аркаім, ще через 200 років підуть до Індії, і індуси почнуть відлік від свого загального предка, знову ж таки праслов’янського, 3850 років тому. Усе сходиться.

В даний час частка індійців роду аріїв, R1a1, по всій країні становить 16%, на другому місці після найпоширенішої індійської «аборигенної» гаплогрупи Н1 (20%). А у вищих каст гаплогрупа R1a займає майже половину. Зупинимося на цьому дещо детальніше.

Як відомо, суспільство в Індії поділяється на касти і племена. Чотири основних касти, або «варни» - брахманів (священнослужителів), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (торговців, хліборобів, скотарів), і шудр (робітників і слуг). У науковій літературі вони поділяються на «індоєвропейські» і «дравідські» касти, в кожній з яких три рівня - вища каста, середня і нижча. Племена поділяються на індоєвропейські, дравідські, бірма-тибетські і австралоазіатські. Як було визначено нещодавно, вся ця чоловіча популяція в Індії може бути підрозділена на десяток-півтора основних гаплогруп - монголоїдну С, ірано-кавказьку G, індійські H, L, і R2 (які окрім Індії зустрічаються у світі вкрай рідко), близькосхідну J1, середземноморську (і близькосхідну) J2, східно-азіатську О, сибірську Q, східноєвропейську (арійську) R1a1, західноєвропейську (і азіатську) R1b. До речі, європейські цигани, як відомо, вихідці з Індії 500-800 років тому, в переважній більшості мають гаплогрупи H1 і R2.

Основна частка обох вищих каст, - індоєвропейської і дравідської, складається з представників арійської гаплогрупи R1a1. Їх - 45% в індоєвропейській вищій касті, і 29% в дравідській вищій касти. Решта членів вищих каст - носії індійських гаплогрупи R2 (16% і 10%, відповідно), L (5% і 17%), Н (12% і 7%), інших - одиниці відсотків.

У племенах, навпаки, переважають східно-азіатська гаплогрупа O (53% у австралоазіатських, 66% у бірма-тибетських і 29% у «індоєвропейських» племен), і «аборигенна» індійська Н (37% у дравідських племен).

У принципі, це узгоджується з древніми напрямками міграції, які змальовані нижче. Найдавніший потік, 40-25 тисяч років тому, на схід з Північної Месопотамії - Західного Ірану, розділившись у Памірі-Гіндукуші-Тяньшані, привів майбутніх дравідів, східних азіатів і австралоазіатов на південь, в Індію, а майбутніх сибіряків, західних азіатів і європейців - на північ і на захід. Вже через багато тисячоліть друга хвиля дравідів прийшла до Індії з Близького Сходу, принісши з собою навички новонароджуваного сільського господарства, разом з гаплогрупою J2, якої найбільше у вищій касті дравідів - 15% (у вищій касті індоєвропейців - 9%). І, нарешті, 3500 років тому носії гаплогрупи R1a1 прибули до Індії з південного Уралу під назвою арії. Під ним вони і увійшли в індійський епос. Цікаво, що сама система індійських каст була створена приблизно ті ж 3500 років тому.

Отже, повторимо знову. Слов’яни і індуси мають одного загального предка роду R1a1, який жив 4300 років тому, а предок самих слов’ян, з тим же гаплотипом, жив трохи раніше, 4500 років тому. Його нащадок через 650 років почав генеалогічну лінію в індусів, з відліком від 3850 років назад (це - час життя загального предка індусів, див. вище), якраз від часів початку Аркаїма. R1a1 - це і були арії, які прийшли до Індії. А коли вони прийшли, і що їх туди привело - я розповім нижче, а до цього подивимося, коли жили спільні предки роду R1a1 по всій Європі. Потім складемо загальну картину, де вони жили раніше за всіх, де була їхня прабатьківщина, та куди і коли вони з прабатьківщини пересувалися. Ми вже з повною підставою можемо називати їх аріями, замість безликого R1a1, і вже тим більше замість незграбного «індоєвропейці» або «протоіндоєвропейці». Арії вони, дорогий читачу, арії. І нічого «індо-іранського» в них не було, до того, природно, поки не прийшли в Індію та Іран. І мову вони не з Індії або Ірану отримали, а навпаки, свою туди принесли. Арійську. Праслов’янську. Санскрит. Або протосанскрит, якщо завгодно.

ПРО СЛОВ’ЯН, ПРАСЛОВ’ЯН, АРІЇВ ТА «ІРАНОМОВНИХ ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ». ЧОМУ СЛОВО «АРІЇ» ДЛЯ ДЕКОГО ТАКЕ СТРАШНЕ

Дивимося в Велику Радянську Енциклопедію. Читаємо:

«Єдино виправданим і прийнятим у даний час у науці є застосування терміна «арії» лише по відношенню до племен і народів, що говорило на індоіранських мовах».

Це треба ж - так хвацько й директивно відхреститися від своїх предків.

І далі - «В мовознавстві арійськими називаються індоіранські мови».

Насправді ж це наші предки-арії принесли мову в Іран, і через тисячоліття, вже в наш час, її стали вважати іранською. А оскільки є велика школа іранських мов, то арійські стали приймати за іранські, переплутавши причину із наслідком.

Іранські мови відносяться до індоєвропейських, і датування їх наступне - найдавніші, від 2-го тисячоліття до н.е. до 300-400 років до н.е., середні - від 300-400 років до н.е. до 800-900 років н.е., і нові - 800-900 років н.е. до теперішнього часу. Тобто найдавніші іранські мови датуються вже ПІСЛЯ відходу аріїв в Індію та Іран, і більш ніж через 1000 років ПІСЛЯ життя праслов’янського предка (4500 років тому). Іранською мовою він, наш предок, говорити ніяк не міг. Арійською розмовляв, арійську мову його нащадки тисячу-півтори років потому і принесли в Іран. А західно-іранська група мов з’явилася взагалі приблизно в 500 р. до н.е.

Так арії і праслов’яни стараннями наших вчених стали безликими «індоєвропейцями», а арійські, давньослов’янські мови стали «індоіранськими». Це теж політкоректно. І пішли абсолютно фантастичні пасажі, прийняті в науковій літературі, що «на Дніпрі жили іраномовні племена», що «скіфи були іраномовні», що «жителі Аркаіма розмовляли іранськими мовами».

Арійськими вони розмовляли, дорогий читачу, арійськими. Вони ж - давньослов’янські мови. І про це - теж наша розповідь.

Згідно з індійськими ведами, саме арії прийшли до Індії з півночі, і це їх гімни та оповіді лягли в основу індійських вед. І, продовжуючи далі, адже це російська мова (і споріднені до неї балтійські мови, наприклад, литовська) ближче всіх до санскриту, а від російської та балтійських мов і до Європи рукою подати. Стало бути, балто-слов’янські мови і є основа «індоєвропейських мов», чи не так? Тобто, вони ж і арійські мови, якщо називати речі своїми іменами.

Так, ніхто й не сперечається. Але, знаєте, це якось неправильно слов’янам таку честь надавати. «Індоєвропейські мови» - це політкоректно, якісь безликі «індоєвропейці» - тим більш політкоректно, слов’яни - не дуже політкоректно. А вже арії - це, знаєте, небезпечно.

А чому небезпечно?

А ось як це визначає Велика Радянська Енциклопедія: «Вже з середини 19 ст. поняття «арії» (або «арійці») застосовувалося для визначення народів, які належали до індоєвропейської мовної спільності. Це вживання терміна було розвинене в расистській літературі (особливо у фашистській Німеччині), яка надала йому тенденційне і антинаукове значення».

Ну, в тому, як ми вище розраховували дані по час життя аріїв, нічого расистського не було. Тому нацистську Німеччину сюди тягнути не будемо. А ще чому небезпечно?

А арії, чи знаєте, це страшнувато. Це ще громадяни за часів ГУГБ НКВС СРСР знали, а особливо співробітники цієї організації. У той час була розробка Секретно-політичного відділу (СПО) під назвою «Арійці», яка пов’язувала це слово із звинуваченнями у створенні і пропаганді фашистських організацій в СРСР. Як пишуть джерела того часу, основні звинувачення висувалися проти представників радянської інтелігенції - викладачів вищих і середніх навчальних закладів, літературних працівників видавництв. Зокрема, по «арійській справі» була заарештована і засуджена група співробітників з випуску іноземних словників. Загалом, про це можна говорити багато. Як зазначає доктор історичних наук О. Буровський, «спробуйте заговорити про аріїв в професійному співтоваристві - і шановні колеги миттєво напружаться, підтягнуться... Сумнівна тема, нехороша. Краще цією темою взагалі не займатися, спокійніше. А якщо вже зайнявся, то ніяких висновків робити не треба».

Але ми зробимо, і не один.

Отже, стало ясно, що рід R1a1 в ДНК-генеалогії - це арії, вони ж наші предки, праслов’яни, вони ж «індоєвропейці». Свою арійську мову, вона ж праслов’янська, вони принесли в Індію та Іран 3500-3400 років тому, тобто 1400-1500 років до нашої ери. У Індії вона працею великого Паніні була відшліфована в санскрит приблизно 2400 років тому, близько до межі нашої ери, а в Персії-Ірані арійські мови стали основою групи іранських мов, найдавніші з яких датуються 2-м тисячоліттям до н.е. Усе сходиться.

Ось що значить, коли у лінгвістів немає в руках дат життя і міграції аріїв, зокрема, на території сучасних Індії та Ірану. Звідси їм, арій, а потім і всім іншим - жителям російської рівнини, Придніпров’я, Причорномор’я, Прикаспію, південного Уралу - всім було присвоєно звання «індоєвропейці», і тим більше «іраномовні», з точністю до навпаки.

Ось звідки ці незграбні «індоєвропейці» взялися. Насправді арійські мови в них і без всякої Індії або Ірану були, по всій російській рівнині і до Балкан. Ними ж, аріями, мова була принесена до Європи, ними ж і в Іран і в Індію. Від Індії до Європи - одна і та ж група мов - арійська. А її взяли і назвали «індоєвропейською», «індо-іранської», «іранською». І що взагалі незбагненно, наші люди, наші предки, праслов’яни виявилися «індоєвропейцями», а то й «іранцями». «Іраномовні жителі Дніпра». Як вам таке?

Час, нарешті, філологам-лінгвістам наводити у себе лад. Ми, фахівці в ДНК-генеалогії, допоможемо.

ПРАСЛОВ’ЯНИ, АБО АРІЇ У ЄВРОПІ ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ. ПРАБАТЬКІВЩИНА ПРАСЛОВ’ЯН, АРІЇВ, «ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ»

Так у який бік йшов арійський, праслов’янська потік - на захід, до Європи, чи навпаки, на схід? По регіонах - на підвищення від 4500 років, чи на зниження? До Індії, як ми вже бачили - на зниження, від 4500 до 3850 років. Значить, потік з території нинішньої Росії йшов на схід.

А захід?

Схема поширення гаплогрупи R1a1 Євразією

І ось тут наша розповідь виходить в абсолютно несподіваний, так би мовити, ракурс. Я зібрав 25-маркерні гаплотипи роду R1a1 по всіх країнах Європи, і для кожної країни чи регіону визначив гаплотип спільного для популяції предка, і коли цей предок жив. І виявилося, що майже по всій Європі, від Ісландії на півночі до Греції на півдні, загальний предок був один і той же! Інакше кажучи, нащадки як естафету передавали свої гаплотипи своїм же нащадкам по поколінням, розходячись з одного і того ж історичного місця, прабатьківщини праслов’ян, прабатьківщини «індоєвропейців», прабатьківщини аріїв - яким опинилися Балкани. І не просто Балкани, а Сербія, Косово, Боснія, Македонія. Це - ареал найдавніших гаплотипів роду R1a1. І час життя першопредка, на яке вказують найдавніші, найбільш мутовані гаплотипи - це 12 тисяч років тому. Точніше, 12 200 років назад, але це вже занадто. В археології та лінгвістиці для тих часів такої точності не знають.

ДНК-генеалогія зовсім виразно вказує, що протягом майже 6 тисяч років наші праслов’янські балканські предки жили в тих краях, нікуди особливо не пересуваючись. Якщо і пересувалися - слідів тих активістів у гаплотипі наших сучасників поки не знайдено. Можливо, і не залишилося. Але приблизно 6 тисяч років тому почалося Велике переселення народів - мабуть, у зв’язку з переходом до нових форм господарювання і необхідністю освоєння нових територій. Перше висунення - на північні Карпати, на територію історичної Буковини. Там, де знайдена загадкова Трипільська культура, яка, на думку археологів, так само загадково і пропала.

А вона не пропала. Нащадки трипільців там і живуть. Їх загальний предок, за місцевим гаплотипом, жив 6 тисяч років тому, і належав роду R1a1. Праслов’янин. І гаплотип того предка нам тепер відомий. Він - той же, що і гаплотип предка східних слов’ян. Та ж сім’я.

І далі пішли розходитися хвилі міграцій роду R1a1 на всі боки, з Балкан (археологічна культура Вінча і культури, їй близькі) та Буковини (Трипільська культура). Практично на всі боки - 4-5 тисяч років тому, третє-четверте тисячоліття до нашої ери.

Німеччина - точно такий же 25-маркерний гаплотип, що у східних слов’ян, 4800 років тому.

13 25 16 10 11 14 12 12 10 13 11 30 15 9 10 11 11 24 14 20 32 12 15 15 16

Зараз його власників (вже з мутаціями) у Німеччині в середньому 18%, але в деяких районах досягає третини. Більшість решти населення Німеччини мають «прибалтійську» гаплогрупу I1 (24%) і «західноєвропейську» R1b (39%).

Норвегія - той же гаплотип, предок на території сучасно Норвегії жив 4300 років тому. У Норвегії частка R1a1 зараз в середньому - від 18 до 25% населення. В основному - балтійська I1 (41%) і західноєвропейська R1b (28%) гаплогрупи.

Оскільки у всіх інших європейців роду R1a1 гаплотип першопредка на відповідних територіях такий же, то не буду це більше й згадувати. Буду тільки вказувати, коли першопредок (він же нащадок балканських R1a1) жив.

Швеція - 4250 років тому. Видно, що для освоєння північних територій - Норвегії, Швеції - знадобився час, кілька століть, 500-600 років. Всього серед сучасних шведів 17% нащадків праслов’ян, роду R1a1. В основному - балтійська I1 (48%) і західноєвропейська R1b (22%) гаплогрупи.

Перейдемо до Атлантики, на британські острови. Тут - ціла група територій, на яких здавна живуть нащадки аріїв, R1a1. Вони чисельно аж ніяк не домінують у порівнянні з іншим родом, R1b, типовим представником яких є кельти, і які прийшли туди 3500-4000 років тому. Але і їх, нащадків аріїв, на островах не так мало.

В Англії загальний предок сучасних носіїв R1a1 жив 4800 років тому, як і в Німеччині. Але в Англії і взагалі на британських островах нащадків слов’ян відносно мало, від 2% до 9% по всіх островах. Там повністю домінують західноєвропейська R1b (71%) і балтійська I1 (16%) гаплогрупи.

В Ірландії - 5200 років тому. З якоїсь причини ірландські гаплотипи найдавніші в Західній Європі та на Британських островах. Або справді заселення було дуже раннім, або вижили стародавні ірландці вдаліше інших. Але зараз в Ірландії представників гаплогрупи R1a1 трохи, не більше 2-4% населення. Там три чверті західноєвропейської гаплогрупи R1b.

На освоєння північної, холодної та гірської Шотландії знадобився час. Спільний предок тамтешнього філії роду R1a1 жив 4300 років тому. У Шотландії нащадки праслов’ян за чисельністю знижуються з півночі на південь. На півночі, на Шетландських островах, їх 27%, і ця чисельність падає до 2-5% на півдні країни. У середньому, по всій країні, їх близько 6%. Решта - від двох третин до трьох чвертей - мають західноєвропейську гаплогрупи R1b.

Почнемо рухатися на схід.

Польща, загальний предок R1a1 жив 4600 років тому. У російсько-українських - 4500 років тому, що практично збігається в межах точності розрахунків. Та й навіть якщо чотири покоління - це не різниця для таких термінів. У сучасній Польщі нащадків праслов’ян в середньому 57%, і в деяких районах до 64%. Інші мають в основному західноєвропейську R1b (12%) і балтійську I1 (17%) гаплогрупи.

У Чехії та Словаччині загальний праслов’янський предок жив 4200 років тому. Всього ненабагато менше, ніж у росіян і українців. Тобто мова йде про розселення на територіях сучасних Польщі, Чехії, Словаччини, України, Білорусії, Росії - все в межах буквально декількох поколінь, але чотири з гаком тисячі років тому. У археології така точність датувань абсолютно немислима.

У Чехії та Словаччині нащадків праслов’ян роду R1a1 близько 40%. У решти в основному західноєвропейська R1b (22-28%), балтійська I1 і балканська I2 (у сукупності 18%) гаплогрупи.

На території сучасної Угорщини загальний предок R1a1 жив 5000 років тому. Там зараз до чверті нащадків праслов’ян - R1a1. Інші мають в основному західноєвропейську R1b (20%) і сукупну балтійську I1 і балканську I2 (сумарно 26%) гаплогрупи.

Загалом, ситуація зрозуміла. Додам тільки, що по європейським країнам - Ісландії, Нідерландів, Данії, Швейцарії, Бельгії, Литви, Франції, Італії, Румунії, Албанії, Чорногорії, Словенії, Хорватії, Іспанії, Греції, Болгарії, Молдови - загальний предок жив 4500 років тому. Якщо зовсім точно - то 4525 років тому, але такою точністю я тут навмисне не оперую. Це - спільний предок роду R1a1 по всіх перерахованих країнах. Загальноєвропейський предок, так би мовити, не рахуючи показаного вище балканського регіону, прабатьківщини праслов’ян, аріїв, «індоєвропейців».

Частка нащадків слов’ян-аріїв в цих країнах варіюється, від 4% в Голландії та Італії (до 19% у Венеції і Калабрії), 10% в Албанії, 8-11% у Греції (до 25% у Салоніках), 12-15% в Болгарії і Герцоговині, 14-17% у Данії та Сербії, 15-25% у Боснії, Македонії та Швейцарії, 20% у Румунії та Угорщині, 23% в Ісландії, 22-39% в Молдові, 29-34% у Хорватії , 30-37% в Словенії (16% в цілому по Балканам), ну і заодно - 32-37% в Естонії, 34-38% у Литві, 41% у Латвії, 40% у Білорусії, 45-54% на Україну. У Росії слов’ян-аріїв, як я вже згадував, в середньому 45%, за рахунок високої частки угро-фінів на півночі Росії, але на півдні і в центрі Росії частка східних слов’ян-аріїв-досягає 60-75%.

Гаплогрупи українців

Гаплотипи предків скрізь однакові. Та й чому їм бути іншими? Рід - один і той самий, R1a1. Показово не те, що спадковий гаплотип той же, показово те, що він ВИХОДИТЬ з гаплотипів сучасників один і той же. Це означає, що методологія аналізу та обробки гаплотипів правильна, статистика достатня, дані відтворювані і надійні. Ось що вкрай важливо.

Перейдемо до сусідніх з Угорщиною Північних Карпат. Про них я вже писав. Але варто повторити, що час спільного предка роду R1a1 в Буковині - 6 тисяч років. Пізній кам’яний вік, з переходом у енеоліт.

Нагадаю, що Буковина - це стара назва місцевості на північному сході Карпат, на стику України і Румунії, з боку України - Чернівецька область. Місто Чернівці і є історичним центром Буковини. У рамках археології - частина території Трипільської культури. Це і є енеоліт.

Ось і знайшли ми тих, хто жив там в епоху енеоліту. Наукові праці викладають - походження Трипільської культури не визначено, в основі її були неолітичні племена, тобто племена епохи пізнього кам’яного віку, який тривав приблизно до п’яти тисяч років тому.

А ДНК-генеалогія визначила. Праслов’яни там жили. Арії. «Індоєвропейці». Наші предки. Рід R1a1, до якого відносяться до трьох чвертей українців і росіян.

Наукові книги пишуть, що ранні жителі Трипільської культури, які жили там 5000 років назад і раніше, були «видавлені звідти міграцією «індоєвропейців» приблизно 4000 років тому». Але ми бачимо, що це не так. Праслов’яни - і є ті самі ранні жителі, на дві тисячі років раніше терміну, зазначеного шановними вченими. Вони ж «індоєвропейці», тільки тоді ніяких «індоєвропейців» і в помині не було, нащадки цих праслов’ян пішли в Індію лише через дві з половиною тисячі років після описуваного періоду їхнього життя у Трипільській культурі.

Ось ми і знайшли прабатьківщину праслов’ян, вони ж арії. Це - Балкани, Дінарські Альпи.

А як же Кавказ, Анатолія, Близький Схід, Аравійський півострів як можливі прабатьківщини аріїв, роду R1a1, праслов’ян? Так, давайте подивимося.

Вірменія. Вік загального предка роду R1a1 - 4400 років тому.

Мала Азія, Анатолійський півострів. Історичний перехрестя на шляхах між Близьким Сходом, Європою та Азією. Це був перший або другий кандидат для «індоєвропейської прабатьківщини». Однак загальний предок R1a1 жив там ті ж 4500 років назад. Ясно, що цієї прабатьківщини, судячи з гаплотипу, в Анатолії бути не може.

Отже, і східні слов’яни, і вірмени, і анатолійцев - у всіх арійський предок або той самий, або предки дуже близькі за часом, в межах декількох поколінь.

Слід зазначити, що 4500 років до загального предка аріїв в Анатолії добре узгоджується з часом появи хетів в Малій Азії в останній чверті III тисячоліття до н.е., оскільки є дані, що хети піднімали повстання проти Нарамсіна (2236-2200 років до н.е., тобто 4244-4208 років до нашого часу).

Гаплотипи роду R1a1 на Аравійському півострові (країни Оманської затоки – Катар, Об’єднані Арабські Емірати). І ще – на Кріті.

Назви цих країн звучать незвично щодо роду R1a1, але наші предки, або нащадки наших предків і там побували в стародавні часи, і сучасні власники R1a1 в тих краях несуть їхні Y-хромосоми.

Вік загального предка на Аравійському півострові, визначений за гаплотипом - 4000 років. Ця дата добре узгоджується з 4400-4500 роками до загального предка у Вірменії і Анатолії, якщо прийняти за розумний варіант напрямок потоку аріїв з Середньо-Руської рівнини через гори Кавказу і далі на південь, до Аравії. Інакше кажучи, міграційна хвиля йшла з Європи, зберегла час спільного предка на Кавказі і в Малій Азії, і вже на вильоті дійшла до Аравії, зсунувши час спільного предка на 400-500 років.

Так що не в Аравії і не в Малій Азії прабатьківщина аріїв, праслов’ян, «індоєвропейців». Європа це, Балкани.

У принципі, гаплотипи роду R1a1 могли бути занесені в Аравію невільниками, доставленими в ті краї чотири тисячі років тому. Але відповісти на це питання належить вже історикам.

У літературі опублікована серія гаплотипів з острова Кріт. Вони були зібрані у жителів плато Ласіті, на якому за легендами рятувалися їх предки під час виверження і вибуху вулкана Санторін 3600 років тому, і решта гаплотипів були зібрані на прилеглій території префектури Геракліон. Розрахунок часу життя загального предка на Кріті проводився нами кількома різними способами, але результат один - 4400 років тому. Поважні 800 років до вибуху вулкана Санторін.

Ця величина відповідає середньому часу європейського розселення роду R1a1.

Підіб’ємо підсумок першої частини нашого розслідування. ДНК наших сучасників показують, що найдавніші корені аріїв, роду R1a1, давністю 12 тисяч років, перебувають на Балканах - в Сербії, Косово, Боснії, Македонії. Через 6 тисяч років цей рід розшириться на північний схід, на Північні Карпати, утворивши праслов’янську, Трипільську культуру і поклавши початок великого переселення народів у четвертому-третьому тисячолітті до нашої ери.

Як частина цього переселення, викликаного, мабуть, розвитком сільського господарства та переходом до його екстенсивних форм, рід R1a1 просунувся 5500-4500 років тому на захід, до Атлантики і Британських островів, і 4000-4200 тому на північ, до Скандинавії. Цей же рід прийшов на ближній північ і схід - на землі сучасних Польщі, Чехії, Словаччини, України, Білорусії, Росії, із загальним праслов’янським предком, які жили 4500 років тому. Цей же предок дав потомство, що живе в даний час по всій Європі, від Ісландії до Греції та Кіпру, і поширилося до півдня Аравійського півострова і Оманської затоки.

Нащадки того ж предка, з тим же гаплотипом в їх ДНК, пройшли до південного Уралу, побудували там городища 4000-3800 років тому, одне з них (відкрите в кінці 1980-х років) здобуло популярність як Аркаім, і під іменем аріїв пішли в Індію та Іран, принісши туди 3500 років назад свої праслов’янські гаплотипи. Це - єдина, але значуща зв’язка, що дозволяє назвати весь рід R1a1 родом аріїв. Ця ж зв’язка призводить до тотожності «індоєвропейців», аріїв, і роду R1a1 в рамках ДНК-генеалогії. Вона ж, ця зв’язка, поміщає прабатьківщину «індоєвропейців», аріїв, праслов’ян на Балкани. Ця ж зв’язка приводить у відповідність місце балканської прабатьківщини, потік міграції аріїв-праслов’ян, динамічний ланцюг археологічних культур і відповідний потік індоєвропейських мов, і показує місце і час появи частки «індо» в терміні «індоєвропейці».

Нарешті, вона ж, ця зв’язка, переконливо показує, що не праслов’яни розмовляли «індоіранськими» мовами, а навпаки, нащадки праслов’ян принесли свої арійські мови в Індію та Іран, причому часи появи цих мов в Індії та Ірані, встановлені лінгвістами, повністю узгоджуються з часом приходу туди нащадків праслов’ян, часом, записаним у вигляді мутацій в ДНК наших сучасників роду R1a1.

Але як рід R1a1 потрапив на Балкани, і звідки? З прабатьківщиною «індоєвропейців», якими виявилися арії, вони ж праслов’яни, ми розібралися. А де прабатьківщина «протоіндоєвропейців»? Коли і де зародилися ностратичні мови? Якою нині уявляється картина потоків, міграцій «протоіндоєвропейців», що призвели до появи аріїв, праслов’ян на їх історичній прабатьківщині?

Про це - друга частина нашого розслідування.

Переклад українською - “Аратта. Вікно в Україну”