Не питай, по кому горить свічка

Автор/джерело -  © Єгор Нехлюдов, “ОБКОМ” 

27 листопада в 16.00 в Україну традиційно запалять свічки в пам’ять про жертви Голодомору. Напевно, цієї осені в їхньому світлі ще виразніше засяє заяложена істина, що «без минулого немає майбутнього».

«Я б взагалі забув про існування дрібного бізнесу. Взагалі забув, років на п'ять. Якщо б це від мене залежало, я б сказав: живіть, як хочете. Я ні заважати, ні впливати, ні обкладати вас якимись податками не збираюся. Ще працюючи керівником податкової служби, я переконався, що це - як стригти свиню: шерсті мало, вереску багато», - так вишукано міркував восени 2006 року на сторінках журналу «Корреспондент» тодішній перший віце-прем'єр Микола Азаров.

І п'яти років іще не пройшло - і Азаров нічого «не забув». Та й малий бізнес як і раніше не дає Миколі Яновичу «шерсті» в бажаних їм обсягах. Буквально днями прем'єр-міністр Азаров заявив наступне: «Малий бізнес в загальній системі доходів державного та місцевого бюджету становить, на превеликий жаль, кілька відсотків». Тобто, «свиня» шерстю так і не обросла? Тоді чому б не сказати їй все те ж - «живи, як хочеш». Та й «вереску», судячи з реакції «малих» бізнесменів на податкові новації Азарова-Тігіпка-Бродського, менше не стало.

Або все ж таки «обросла» - інакше який сенс стригти її «під нуль»? П'ять мільярдів гривень податку, сплаченого «спрощенцями» в 2009 («кризовому», якщо хто встиг забути) році, - це багато чи мало? Судячи з нещодавніх висловів пана Азарова - мало. Дійсно, цих 5 млрд. ледве вистачить, щоб перебудувати, нарешті, стадіон «Олімпійський» - один з найдорожчих стадіонів у світі. З іншого боку, цих «крихт» цілком би вистачило, щоб перекрити дірку в надходженнях податку на прибуток вже в цьому («післякризовому») році, що планується в розмірі 4,7 мільярда.

Або ж «обросла» - але стригтися не дається?

Тобто, повторюючи за Миколою Яновичем сталінське «жити стало краще, жити стало веселіше», потрібно все ж уточнювати, що «краще і веселіше» стало лише вузькому колу українських громадян (хоча в цьому колі знаходяться мільйони людей зі своїми сім'ями), а іншим як і раніше не до веселощів? Радіє, виходить, якийсь лише незначний «прошарок» негідників? А хто ж вони, якщо сам Президент вчора ж заявив, що проти Податкового кодексу протестують злісні неплатники податків. Тобто, мільйони людей, і не тільки «бариги» (як полюбили обзивати нещасних дрібних торговців гарячі прихильники Партії регіонів), а й «айтішники», і бухгалтери, і рекламщики (повний список див тут) - це і є неплатники? Віктору Федоровичу, мабуть, не пояснили, що сьогодні протестують саме ті, хто платив та платить податки - по ДОЗВОЛЕНІЙ ЗАКОНОДАВЧО схемою.

Ось ці «спрощенці» і живуть розкошуючи, - а з усіх сторін «доносяться стогони». Тяжко зітхає Президент, пролітаючи над країною на дорогому вертольоті; сумують за своїми діточками, відданими на навчання в туманну Британію, депутати і мільйонери; блиск діамантів не тішить утриманок, яким не дає спокою доля наших пенсіонерів, а вже про шахтарів, металургів, коксохіміків, селян або будівельників хмарочосів, педагогів або медиків і говорити нічого - роками «пашуть» вони вдень і вночі за жалюгідні гроші, і начебто ВВП зростає, і промвиробництво від нього не відстає, і золотовалютні запаси не вичерпуються... Але чомусь як у Мальчиша- Кибальчиша виходить - «і все б добре, та щось не те».

Тут би було варто замислитися цій страждаючій більшості, - але ж і задуматися їй над подіями як слід не дозволяють! Прості відповіді на вічні питання «Хто винен?» і «Що робити?» вже заздалегідь готові. Винні «спрощенці» (опозицію звинувачувати після того, як вся повнота влади в тебе в руках, вже якось ніяково). Що з ними робити - теж ясно: змусити жити одним життям з нескінченно бідуючим «простим» народом. І «народу» стане веселіше, коли він помітить, що колишні «спрощенці» вже й кондиціонери не купують, і влітку далі Мелекіно виїхати не можуть, і «наворочені» телефони з ноутбуками покриваються пилюкою на вітринах салонів...

У кожної людини є мрія. Є вона і у Миколи Азарова - і він її озвучив, аргументуючи нагальну необхідність збереження такого апарата «відмороженого» насильства, як податкова міліція:

«Є така благородна думка, що коли всі у нас будуть абсолютно законослухняними, всі будуть з бажанням і добровільно платити податки, не будуть переводити свій прибуток в офшори, безумовно, тоді відпаде необхідність у кримінальному переслідуванні тих, хто ухилились від сплати податків і стане актуальним питання про ліквідацію податкової міліції» (кінець цитати).

Микола Янович далеко не хлопчик - він і так уже майже на десяток років пережив іншого мрійника, якому марилося ідеальне суспільство безкорисливих людей і «думки» якого коштували життя мільйонам людей, діти, онуки і правнуки яких прожили, постаріли і померли в умовах непробудних злиднів і «безнадії». Так завжди буває, коли «благородні думки» окремо взятого мракобіса про небачену ніде і ніколи «гармонію» не стільки «опановують масами», скільки дають привід за допомогою підгодованих карателів відправити ці маси в те стійло, де дуже зручно стригти з них «шерсть», вже не звертаючи уваги на «вереск».

Минуле повторюється в майбутньому... Історія нічому так і не навчила тих, хто обрав нову владу. Хоча, вони і історію як слід не знають.

...Давно помічено, що нинішня влада не любить навіть згадок про Голодомор (не кажучи вже про геноцид). І не останню роль грає подібність звичок нинішніх будівельників владної вертикалі та їхніх ідейних попередників - борців за «щастя простого народу» шляхом ліквідації залежних не від влади, а лише від результатів власної праці людей.

Мета була та сама: взяти міцніше за горло дрібного виробника (не усуспільненого в «трудовому колективі»), знайти вироблене ним у поті чола добро - і відібрати. Причому відібрати, не проявляючи класової сліпоти і м'якотілості, не замислюючись про те, чим будуть харчуватися пограбовані глитай і його сім'я. Головне - виконати план хлібоздачі, про що бадьоро відзвітувати начальству.

Тому пасажі прем'єра Азарова про цінності і важливості податкової міліції цілком природні. Український підприємець точно так само не бажає платити податки, як не бажав віддавати свій хліб український селянин. Кому приємно віддавати зароблене важкою працею, нічого не отримуючи натомість?

Адже що отримує український платник податків за свої трудові гривні? Обдерті лікарні та палаци податкових інспекцій? Можливість проводити поглядом швидкісний кортеж, що складається з куплених на його ж гроші «Мерседесів»? Знущання чиновника, який на додаток до сплаченого податками хлібу з маслом нахабно вимагає ще й хабар на ікру?

Словом, не обійтися без податкових міліціонерів - сучасних лицарів продрозкладки. А податковим міліціонерам не обійтися без відповідної нормативної бази. Подавай їм Податковий кодекс, щоб зручніше було підприємницькі кишені спустошувати. Бо головна мета цього нескінченно «поліпшуючогося» в ім'я «більшості» кодексу - зовсім не «покращення вашого життя вже сьогодні». А завтра «покращень» і поготів не передбачається - читайте проект цього Податкового кодексу, «НК» (додайте ВД, якщо хочете).

Головна мета - це навіть не побудова «суверенної демократії» за російським зразком. Мета - суверенна диктатура «по-донецьки».

... 27-го, в останню суботу листопада, запаліть свічку. Подивіться, як тріпоче її полум'я. Такими ж трепетними були мрії наших дідів і батьків про те, що хоч їхні далекі нащадки будуть жити в цій країні по-людськи. А не у відповідності з «шляхетними думками» чергового пройдисвіта. Не по-свинськи.

Відчуйте зв'язок часів.