За його обезголовлення в СІЗО зараз сидять 9 (дев`ять!) громадян України. Їх катували, до них по 10 днів не допускали адвокатів. В той же час в мережі Інтернет з`явилася сповідь блогера, який взяв на себе відповідальність за знищення цієї “архітектурної форми”.
Міф №1. Пам`ятник збудувала місцева громада
"Місцева громада має право будувати за свої гроші пам'ятник кому вона забажає. Влада не має права забороняти людям поклонятися будь-яким ідеологічним канонам, хоча повинна присікати спроби нав'язувати ці канони іншим", - сказав Табачник.
Брехня. Місцева громада не будувала цей пам`ятник. І не давала дозволу на будівництво. Його збудував за свій кошт Запорізький обком КПУ.
Міськвиконком Запоріжжя офіційно визнав, що цей монумент стоїть незаконно і може бути знесений за рішенням суду. Ось документ - перша та друга сторінка:
Голова Запорізької ОДА Борис Петров також визнав, що пам`ятник незаконний.
Міф №2. Це не пам`ятник, а бюст.
"Во-первых, это не памятник, а бюст", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live.
"Не йдеться про жодний пам'ятник", - наголосила вона. Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.
Брехня. В жодному українському законі немає поняття "бюст". Бажаючі можуть переконатися самі пошуком на слово "бюст"
Запорізький міськвиконком (в вищенаведеному документі) називає цю споруду "монументом".
Пам`ятники у формі бюстів стоять в кожному місті, їх встановлення потребує дозволу міської влади.
Легенда і міф №3. Пам`ятник стоїть у дворі офісу КПУ, який є їх приватною власністю.
Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.
"Во-вторых, он сооружен не в Запорожье, а на территории офиса одной из политических сил", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live. (про абсурдність заяви, що офіс не знаходиться в Запоріжжі я мовчу)
Виявляється, що в цій будівлі юридично ніякого офісу КПУ немає!
22 липня 2010 року Дмитро Харьков оскаржив у суді спорудження пам’ятника Сталіну у м. Запоріжжя.
Ось що він повідомив 31 січня 2011 року.
"Наразі спливає термін розгляду мого позову Орджонікідзевським районним судом. Мають призначити дату слухання, або винести вмотивовану відмову. Загалом процес розгляду дуже затягується канцелярією суду.
Спочатку була відмова у прийнятті до провадження з Жовтневого райсуду Запоріжжя, не території цього району пам`ятник і стояв. Причина відмови - там де він стоїть обкому КПУ нема, принаймні юридично. Той суд розглядав позов 3 місяці (2 по закону і місяць суддя була у відпустці). Потім позов ми перенаправили до Орджонікідзевського райсуду, за місцем реєстрації обкому КПУ."
Кому ж насправді належить ця споруда і чия то приватна власність, якщо ця прибудинкова територія дійсно є в приватній власності - це гарна тема для журналістського розслідування.
Це був міф, а тепер - легенда. Знову повторюю цитату
“Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна”
Ця цитата датована 4 травнем 2010 року. З тих пір майже всі ЗМІ повторюють магічне словосполучення "двір офісу". Наприклад:
"Сегодня, 28 декабря, в Запорожье неизвестные отрезали голову памятнику Иосифу Сталину, установленного во дворе дома, в котором находиться офис областного комитета Коммунистической партии Украины."
"За полчаса до Нового года неизвестные взорвали бюст Иосифа Сталина, расположенный во дворе здания обкома КПУ."
Набравши в гуглі "Сталін двір" або "Сталин двор" ви можете самі переконатися, що вже на протязі 9 місяців ЗМІ не додумалися подивитися, а що ж то за двір такий і тупо повторюють слова Герман і Табачника.
Показуємо "двір". Дивіться:
Як ви бачите, це не двір, а вулиця. В центрі міста, вхід в будівлю вже після встановлення пам`ятнику там було огорожено прозорим парканом.
До речі, цей "двір" чомусь посиленно охоронявся міліцією.
Как в Запорожье охраняют памятник Сталину "На фасаде невооруженным глазом можно рассмотреть камеру наружного наблюдения, информация с которой передается на монитор в каптерке дежурного. Как только он замечает что-то подозрительное, тут же должен нажать кнопку вызова госслужбы. Ночью машина с правоохранителями дежурит за углом, буквально в пятидесяти метрах от объекта."
Хто наказав і на яких підставах охороняти незаконну споруду? Теж гарна тема для журналістського розслідування.
Міф №4. Влада нічого не може зробити. Це приватна власність КПУ.
Цей аргумент мені з особливою наполеглівістю доводили в дискусіях про те, як боротися із цим пам`ятником.
В указі сказано "3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: ... вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов'язані з такими особами."
Голова ОДА замість того, щоб виступати з заявами, давно міг би видати розпорядження знести цей пам`ятник. Міськрада давно могла подати в суд за незаконне встановлення пам`ятника - як сказано у наведеному вище документі міськвиконкому. Нарешті, суд давно міг розглянути позов Дмитра Харькова.
Але... Ми не живемо в правовій державі. В нашій державі за пошкодження незаконної споруди висунуто звинувачення 9 особам. Їх звинувачують по ст. 296 ч.2 Карного Кодексу. Стаття ця звучить так:
Стаття 296. Хуліганство
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом ...
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Я вважаю, що сам факт встановлення пам`ятнику людині, яка знищила мільйони українців, це і є "явна неповага до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". І я знаю, цо мою думку поділяють мільйони співгромадян. Чому правоохоронні органи за цією самою статтею досі не висунули звинувачення Запорізькому обкому КПУ?
Про судові розгляди справ обезголовлювачів Сталіна ми регулярно повідомляємо в новинах. В нас є всі телефони їх адвокатів. Журналістів, що бажають висвітлити цю справу і хочуть поговорити з адвокатами, просимо писати на [email protected]
Цією статтею ми починаємо дискусію про те, як протидіяти повзучій сталінізації України. Діліться вашими думками! Тільки разом ми зупинимо тоталітаризм!
Від “Аратти”. Ми ще раз хочемо нагадати новітнім і старим прихильникам Коби Кривававого, що в Україні він знаходиться поза законом, оскільки є державним злочинцем.
13 січня 2010 року Апеляційний суд м. Києва розглянув кримінальну справу, порушену і розслідувану СБУ за фактом вчинення Голодомору-Геноциду в Україні у 1932-1933 роках.
Рішенням суду підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932-1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму – генеральним секретарем Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків /ЦК ВКП(б)/ Сталіним (Джугашвілі) Йосипом Віссаріоновичем, членом ЦК ВКП(б), Головою Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) Молотовим (Скрябіним) В’ячеславом Михайловичем, секретарями ЦК ВКП(б) Кагановичем Лазарем Мойсейовичем та Постишевим Павлом Петровичем, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії більшовиків України /КП(б)У/ Косіором Станіславом Вікентійовичем, членом ЦК ВКП(б), Головою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) Чубарем Власом Яковичем та членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б)У Хатаєвичем Менделем Марковичем, геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення.
Згідно з висновком проведеної у ході досудового слідства судової науково-демографічної експертизи Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Національної академії наук України, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.
Суд констатував, що Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. та Хатаєвич М.М. вчинили злочин геноциду, передбачений ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид), та закрив кримінальну справу на підставі п.8 ч.1 ст. 6 КПК України, у зв’язку з їхньою смертю.
