Мудрість

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв” 

Що може буде поважнішого за виважений діалог з старшим дідом. Поважна мова. Детальний аналіз події чи цілої епохи. Аналітика в декількох реченнях, без застосування складних слів. Глибина думки та знання фактів невідомих офіціальній історії.

І ті факти виявляються на перший погляд більш правдиво подібнішими ніж офіційні пояснення придворних і церковних істориків. Розмірність мови придає бесіді спокою, котрий відсутній в повсякденному спілкуванні міста.

В тих бесідах підсвідомо запитуєш про прості життєві речі які турбують душу. І на котрі люди століттями дають відповідь, так і не давши її.

Дід Іван знаний філософ на селі. Його вдалі поради не раз виручали односельців. Та і чого там скромничати, за межами села теж знали добру славу. Єдина людина, що ставилася скептично до філософської душі діда була його бабуся. Вона зупиняла старого ще на початку роздумів і давала завдання в господарстві. Тим самим збіднюючи філософську науку на чергове відкриття.

Я не був союзником його бабці. Полюбляв при нагоді вдаритися в роздуми чи дискусію з дідом Іваном.

- Діду треба мені перемога в справі. Ви мудра людина, порадьте.

- То не правду говорять люди.

- Що ви мудра людина?

- Ні, що мудрість є.

Поглянув на діда. Посмішки не було. Далекий погляд в роздумі. Портрет Канта відпочиває.

- Це щось нове. Ви чи не замахнулись проти філософського світу?

- Ні Юрко. Мудрість то сама по собі не є. Нею називають два разом поняття. Досвід і обережність.

- Чекайте. Зараз я “перезавантажусь”. Бо я, як вже “городський”, так глибоко думати не можу.

- Розумієш Юрко… На досвіді і обережності ти не переможеш. Ти з ними не програєш.

- А з чим перемагають?

- Перемагають маючи розум. Перемагають завдяки молодості, непередбачуваності, напористості.

- Підождіть діду. А розум і мудрість не одне і те ж?

- Ні Юрко.

- Яка різниця?

- Поки сказати не можу. Думаю над цим питанням давно…

Дивився я на діда намагаючись осягнути неосяжну глибину його роздумів. З тих роздумів можна було писати лекції і дисертації.

Шкода, що ті роздуми можна осягнути тільки з віком. Та осягнути це частина справи. Застосувати в житті то друга частина. І та друга частина набагато більша і набагато складніша. І далеко не завжди досяжна.

І чому так влаштована людина? Треба запитати діда.