Генерал безпеки

Автор/джерело -  © Ярослава МУЗИЧЕНКО, “Україна молода” 

Українська СБ під проводом Миколи Арсенича користалася досвідом спецслужб країн Європи і працювала, як годинниковий механізм.

У переддень професійного свята працівників Служби безпеки України варто згадати розробника стратегії і тактики національного захисту — генерала Миколу Арсенича. При творенні структури СБ Організації українських націоналістів він спирався на досвід спецслужб країн Європи. Згодом створена ним Служба безпеки охопила підпілля визвольного руху майже на всіх теренах України. А чекісти мусили ретельно вивчати особливості феномену української спецслужби і роками вистежувати її шефа. Енкаведисти були переконані, що, знищивши керовану ним СБ, вони нарешті здолають потужне підпілля «самостійників». Через десятиліття КДБ видаватиме інструкції, що «для борьби с чєчєнскімі сєпаратістами следуєт ізучіть опит Западной Украіни».

Минулого року, до 100–ліття Арсенича, вийшла друком книга «Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН». Її автори, працівники Архіву СБУ Олександр Іщук та Валерій Огороднік, збирали інформацію про свого героя по крихтах. Адже цей майстерний конспіратор не залишав по собі слідів. А відповідні документи в архіві КГБ переважно знищені...

У небесному пантеоні

12 листопада 1944 року нарком держбезпеки УРСР затвердив план заходів для ліквідації Проводу ОУН(б). Львів перенаситили агентурою. НКВС завів централізоване досьє «Барліг», де збирав інформацію про чільників ОУН. На кавалера Золотого Хреста Заслуги УПА Арсенича було заведено ще й окремий «формуляр». НКВС двічі рапортував про його «успішну ліквідацію», тим часом талановитий конспіратор продовжував жити і діяти. 

Нещодавно в Архіві СБУ історики виявили протокол обставин смерті Арсенича, що його склали підпільники у січні 1947 року. 23 січня чекісти виявили криївку шефа СБ біля села Жуків на Тернопільщині — за парою, що йшла з невеличкого отвору в землі. Ліс довкола оточили. Зрозумівши безвихідь, 37–річний Арсенич застрелив свою дружину Ганну і зв’язкову Шухевича, яку саме опитував, облив гасом та підпалив архів і застрелився сам. Як пише Микола Андрусяк, «небесний пантеон українських героїв поповнився ще однією яскравою зіркою». Посмертно йому надали ранг генерала контррозвідки.

Тіло «головного есбіста» ОУН, вірогідно, спалили, а попіл розвіяли. Про його знищення каральні органи прозвітували Компартії. Спецповідомлення про загибель Арсенича, підписане міністром МВС СРСР Кругловим, надіслали Молотову та Берії.

Праця воїна

Арсенич створив військову розвідку ОУН за дорученням Бандери у 1940–му. «СБ ОУН стала нагальною після того, як червоний терорист Павло Судоплатов здійснив замах на Євгена Коновальця», — розповідає один з авторів книги про Арсенича Валерій Огороднік. — Ця структура працювала, за словами Василя Кука, як годинниковий механізм».

Першим очолював СБ ОУН Микола Лебідь. У 1941 році, коли був арештований Степан Бандера за відмову відкликати Акт відновлення Української держави, Лебідь перебрав на себе керівництво ОУН. Відтоді й до січня 1947–го Службою безпеки керував Арсенич. Він випрацював її за зразком провідних спецслужб різних держав. «ОУН на той час стала масовою, потрібна була дисципліна, — розповідає інший автор книги, Олександр Іщук. — Завдяки жорстким методам український рух став потужним і зміг так довго чинити опір червоній системі». СБ мала забезпечувати охорону провідників, контроль за дотриманням конспірації, підтримку внутрішньої безпеки, розвідку і контррозвідку, розслідування кримінальних злочинів, скоєних членами ОУН(б). На початку жовтня 1941–го конференція керівників ОУН(б) ухвалила перевести більшість кадрів у глибоке підпілля, скерувати підпільників у мережу німецьких установ і проводити визвольну агітацію серед люду, збирати зброю та готувати військові кадри. У 1943—1944 роках до кожного відділу СБ входили референт, два–три слідчi, 10—20 бойовиків та архіваріус. Як свідчить дослідження, серед переліку працівників української спецслужби є кілька єврейських прізвищ, інших національностей не виявлено.

Кадри для спецслужби

«ОУН використовувала нагоду заповнювати своїми членами військові, озброєні відділи за умов, з яких не випливали жодні політичні чи військові зобов’язання, а які давали змогу провадити повновартісні військові вишколи», — пишуть автори книги. Навчившись, оунівці організували власні вишкільні осередки за зразком польських та німецьких. Слідчо–оперативну методику польських спецслужб Арсенич відчув на собі. Німецькі підручники ОУН отримувала від Абверу. Про методику діяльності органів НКВС Арсенич дізнавався із протоколів допитів радянських агентів, свідчень в’язнів та iз викрадених підручників.

У 1945 році, з переходом УПА у глибоке підпілля, Роман Шухевич розпорядився не організовувати вишкільних курсів, а перейти до зустрічей у малих групах. Керівник СБ велів будувати для цього бункери на 10 осіб.

«Чистки» в ОУН

Українські історики тривалий час «соромилися» цієї теми. Врешті, у книзі Олександра Іщука та Валерія Огородніка розкрита хронологія, статистика і причини «війни українців з українцями», що стала приводом звернення до нації митрополита Андрея Шептицького — «Не убий!». Відомо, що жертвами цієї війни стали близько 4000 «мельниківців». З наближенням фронту СБ розпочала «чистки» і в ОУН(б) — задля усунення з неї агентури противника.

Річ у тім, що з кінця 1943 року НКВС постійно збільшувало свою агентуру в українському підпіллі. Скажімо, завербовані енкаведистами особи підкидали сфальшовані списки «агентів», робили фотомонтажі — світлини повстанців майстерно поєднували з фотографіями співробітників НКВС... Урешті, в ОУН поширився «психоз страху», здавалося, що у кожному селі є масова червона агентура.

«Чистки» послабили підпілля. Арсенич і Василь Кук неодноразово намагалися привести до тями «активістів» СБ у регіонах. «Якщо будеш бити чоловіка, то він признається, що він цісар Абіссінський», — повторював шеф СБ. За словами його колеги Григорія Пришляка, Арсенич наполягав не на фізичному знищенні, а на перевірці членів легального сектору та діючого підпілля. Осіб, запідозрених у пасивній співпраці з окупаційними спецслужбами, виключали з ОУН.

Підпільна війна

У 1944–му Арсенич відмовився перебратися на Захід. І з підходом червоних військ велів законспірувати оновлене керівництво СБ навіть від членів ОУН. Поза тим, у січні–квітні 1946 року енкаведисти виявили і знищили 2517 повстанських бункерів. За підрахунками дослідників Геннадія Биструхіна та Дмитра Веденєєва, на 1 листопада 1946 року агентурний апарат МГБ у Західній Україні налічував 644 резидентів, 2249 агентів та 18165 інформаторів. Були створені ще й агентурно–бойові групи під виглядом підпільників УПА. У липні 1945 року у західних областях діяло 156 спецгруп НКВС чисельністю 1783 особи. А також фальшиві «районні проводи ОУН», до яких чекісти залучили сотні людей, котрі вірили, що належать до справжнього націоналістичного підпілля...

11 січня 1947–го, за 12 днів до смерті, Арсенич у листі командиру УПА Роману Шухевичу виклав засади нової тактики ОУН. «Найбільше ворог наступає на нас конспіративною армією — агентурою, і на цій ділянці у нас найбільше невдач», — писав він і переконував, що в таких умовах недоцільно вести наступ, адже можна втратити велику кількість життів. Писав, що наразі не слід своєю пропагандою піднімати народи Сходу, якщо «немає сил піти й там формувати народи в ряди революції». Адже кожен неуспіх спричиняє депресію і байдужість. Радив більшості повстанців легалізуватися і йти на роботу до радянських установ, підприємств, колгоспів, там готуючи люд до визвольної праці.

ДОВІДКА

Микола Арсенич народився 27 вересня 1910 року в бідній родині у селі Нижній Березів на Прикарпатті. Навчався у Коломийській гімназії (з 8–го класу відрахований за акції непокори польській владі). Далі навчався у Львівській гімназії, закінчив юридичний факультет Львівського університету. Виховувався в Пласті, 15–річним вступив до УВО. Надзвичайно працьовитий, володів кількома іноземними мовами, аналітик з миттєвою реакцією. Кілька разів ув’язнений у польських тюрмах. Був старостою українських політв’язнів у тюрмі «Бригідки» та концтаборі «Береза Картузька». У 1939 році оселився у Кракові, де діяв провід ОУН(б). 1942 року одружився із Ганною Гунькою, львів’янкою, випускницею приватної гімназії.

ЦИТАТА

«Невловимий керівник СБ природно виглядав і впевнено почувався у формі німецького гауптмана, коли визволяв із катівень гестапо українських підпільників на Дніпропетровщині, та в формі майора радянської армії, коли 1946 року здійснював операцію власної розробки «Тінь» у Тернопільській, Станіславській та Хмельницькій областях. Він усе детально прораховував і мудро передбачав, виконавців добирав надійних, тому його надзвичайно ризиковані операції увінчувалися успіхом».

Михайло Андрусяк, письменник